36. У чому полягає методологічне значення методу соціометричного опитування як процедури збору соціологічної інформації? Соціометричний метод застосовують для дослідження міжособистісних і  міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо. Необхідною умовою є вироблення соціометричного критерію, тобто питання, яке ставиться усім членам групи з метою з’ясування взаємовідносин між ними. Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативний і гностичний. Якщо комунікативний критерій: «Кого б Ви обрали своїм старостою?», то гностичний звучав би: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів обрати Вас старостою?».  За правилами соціометричного опитування кожному респонденту вручають соціометричну анкету ( картку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують. Результати опитування заносять соціоматрицю, яка подає первинну інформацію у зручному та систематизованому вигляді. Таким чином, практичне значення соціометрії як способу опитування важливе і  велике. Ця техніка дає змогу дослідити невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови.

37. У чому полягає сутність соціальної стратифікації й мобільності?

Соціальна стратифікація – це розподіл суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і шари (страти), що мають різний престиж, власність, владу, освіту і т. ін.

Стратифікація є рисою будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основних історичних типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи (якщо для попередніх типів стратифікації досить було одного параметра, то класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв).Класи не детерміновані віросповіданням або законом, належність до класу не є спадкоємною. Це – більш відкритий тип стратифікації, ніж інші, а його класові межі не настільки суворі.

Соціальна мобільність – це міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність або готовність до соціальних пересувань.

Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Під вертикальною мобільністю розуміють ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одногосоціального прошарку в інший.

Оскільки вертикальна мобільність в тій чи іншій мірі присутня в будь-якому суспільстві то між шарами повинні існувати деякі «шляхи», якими дозволено індивідам переміщуватись вгору чи вниз, з одного прошарку в інший.

Найповніший опис каналів вертикальної мобільності здійснив П. Сорокін, який називав їх «каналами вертикальної циркуляції». Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути. Сорокін виділяв 7 основних інститутів: армія, церква, школа, сім'я, політичні, економічні і професійні організації.

Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність, що полягає не в зміні статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше, зберігаючи при цьому попередній статус. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

36. Людина в полі конфлікту: стилі поведінки.

Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є:наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

Аналізуючи конфлікт і шукаючи адекватні ляхи рішення стосовно управління цим конфліктом необхідно враховувати типові моделі поведінки особистості під час конфлікту. В науковій літературі виділяють три основних моделі поведінки особи в конфліктній ситуації: конструктивну, деструктивну і конформістську. Кожна із цих моделей обумовлена предметом конфлікту, конфліктною ситуацією, індивідуально-психологічними особливостями.

Деструктивна модель поведінки властива такому суб’єкту, який схильний до розв’язання конфлікту і його поглиблення аж до фізичного знищення чи повного подолання противника. В побуті це егоїсти, ініціатори скандалів, на підприємстві – кляузники, в натовпі – ініціатори безпорядків і руйнівних дій. Такі особи схильні порушувати чужі цінності,

Конструктивна модель поведінки властива людям, які прагнуть уникнути конфлікту, знайти вирішення, яке задовольняє всіх. Людина конструктивного типу підшуковує посередника і приймає рішення, які спрямовані на зняття напруги. Люди, яким властива така модель поведінки охоче вступають в переговори, прагнуть прояснити предмет розходження поглядів і знайти шляхи їх врегулювання.

Конформістська модель властива для людей, які в конфлікті схильні скоріше поступатися і підкорятися, ніж продовжувати боротьбу. В більшості випадків конформна модель поведінки об’єктивно сприяє чужим агресивним проявам. Але інколи вона відіграє і позитивну роль, тоді коли протиріччя між суб’єктами не носять принципового характеру і виникли через дрібницю. Таким чином для осіб, які при конфлікті вибирають конформістську модель поведінки властива пасивність, непослідовність в оцінках і судженнях, досить легко погоджуються з точкою зору опонента, відступають і не хочуть розв’язувати гострих питань