1.1 Поняття про мотивацію особистості як складової спрямованості
Навчання студентів лише тоді дає належний ефект, коли враховуються рушійні сили особистості і насамперед мотиви учіння. Будь – яка дія виходить з мотиву, тобто з переживання чогось значущого, у чому розкривається сенс дії особистості. Коли педагог хоче проаналізувати та інтерпретувати зміни в діях і поведінці якогось студента, він розглядає мотиваційний аспект його діяльності, з’ясовує, яким був хід його міркувань, якими прагненнями, бажаннями він керувався, що мав на меті, яку потребу намагався задовольнити. Оцінюючи дії та вчинки, викладач намагається враховувати спонуки, мотиви, з яких виходив студент.
У психології терміном «мотив» означають сукупність факторів, що визначають поведінку та підтримують психічну активність на певному рівні. Мотиви - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких виявляється активність суб'єкта, а також визначається його спрямованість[9].
Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.
Наприклад, студента до участі в науковій діяльності можуть спонукати такі мотиви:
Самореалізація;
Пізнавальний інтерес;
Самоствердження;
Матеріальні стимули (грошова винагорода);
Соціальні мотиви (відповідальність, прагнення принести користь суспільству);
Ідентифікація з кумиром.
Якщо суб’єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що у нього є мотивація. Наприклад, учень, який докладає значних зусиль в учінні, має мотивацію до учіння; спортсменові, який прагне досягти високих результатів, притаманний високий рівень мотивації досягнення; керівник, який намагається якомога вище піднятися по владній драбині, має високий рівень мотивації до влади[6].
Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.
Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Коли ми стверджуємо, що певній людині притаманний пізнавальний мотив, то мається на увазі, що в багатьох ситуаціях вона виявляє інтерес до змісту і процесу діяльності, або пізнавальну мотивацію[4,7].
Однак мотивація – це не лиши мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації тощо). Ситуативні фактори є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність у цілому. Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер») мотивації залежить від сили мотиву й інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог та впливу інших людей, складності завдань тощо)
Актуальна
мотивація
Ситуативні
фактори
Мотиви
(стійкі особистісні утворення)
= +
Наприклад, актуально (в певний конкретний проміжок часу) мотивація досягнення студента (наприклад, виконання ним тесту) залежить не лише від його мотивів, а й від багатьох ситуативних факторів (вказівок експериментатора, наявності поруч впливових друзів та попереднього впливу інших людей).
Мотивація спортсмена (актуальна мотивація досягнення під час змагань) визначається не тільки особливістю і силою його мотивів, а й багатьма ситуативними факторами (настановами тренера, турнірною ситуацією, очікуваннями інших людей, командним «духом» тощо).
Певним мотивом мотивація діяльності не вичерпується. Необхідно враховувати вплив факторів конкретної ситуації. Надмірна складність діяльності, несприятлива конкретна життєва ситуація призводять до зниження не лише мотивації, а й ефективності діяльності. Таким чином, мотивація – це сукупність усіх факторів (як особистісних, так і ситуативних), які спонукають до активності (діяльності) людину.
Для оцінки мотивації використовуються такі параметри, як множинність, ієрархічність, структурність. Множинність характеризує розвинутість змісту мотивів, тобто кількість мотивів. Структура мотивації характеризується пов’язаністю мотивів між собою в межах одного рівня. Ієрархічність визначається домінуванням різних груп мотивів[2,5].
Спрямованість розглядається як ієрархія потреб особистості та відповідних їм мотивів. Спрямованість – це системовірна властивість особистості, вона утворює генеральну динамічну тенденцію особистості. У спрямованості особистості має місце цікава двосторонність, яка підкреслена С.Л.Рубінштейном: «Проблема спрямованості – це, перш за все, питання про динамічні тенденції, котрі як мотиви визначають діяльність, самі ж, у свою чергу, визначаються її цілями і завданнями».
Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетворюється на аналіз мотивів. Тут ми наражаємося на справжній опір: очевидно, що людина діє тому, що вона хоче. Але суб’єктивні переживання, хотіння, бажання тощо не є мотивами, оскільки самі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і тому головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, в чому полягає предмет цього хотіння, бажання чи пристрасті[13,15].
Мотиваційні утворення особистості – це і мотиви, і бажання, і прагнення, й інтереси, тобто всі утворення, які спонукають, спрямовують людину до діяльності і можуть розглядатись як мотиви її поведінки. Мотивація особистості визначається потребами, цілями, рівнем домагань, ідеалами, умовами діяльності, світоглядом, переконаннями, спрямованістю особистості. Всі мотиваційні утворення впливають на визначення поведінки та рішень особистості.
Різні мотиваційні утворення особистості об’єднуються у цілісну структуру- спрямованість особистості, що характеризується ієрархічністю, наявністю домінуючих мотивів, які визначають вектори активності особистості (ставлення до дійсності, до самої себе як провідної спрямованості на предметну діяльність, на інших людей, на себе особисто). Ієрархія мотивів визначає послідовність дії тих чи інших мотивів та регулює напрям думок і вчинків особистості. Спрямованість визначає психологічний портрет особистості в цілому. У спрямованості виявляються цілі, в ім’я яких діє особистість, мотиви, її суб’єктивні ставлення до довколишнього. Спрямованість проявляється в найбільш стійких домінуючих мотивах і утворює стрижень особистості.