0. 4.2. Система соціально-трудових відносин

Система соціально-трудових відносин включає взаємозалежні елементи: суб'єкти, види, рівні, предмети, принципи й типи.

Розглянемо ці елементи більш докладно.

Основними суб'єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають:

наймані робітники, об'єднання найманих робітників або їхні органи;

роботодавці, об'єднання роботодавців або їхні органи;

органи законодавчої й виконавчої влади, місцевого самоврядування від імені держави .

Суб'єкт соціально-трудових відносин – це юридична або фізична особа, що володіє первинними або делегованими правами в соціально-трудових відносинах.

Найманий робітник – це громадянин, що уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем на проведення певної роботи у відповідності зі своїми здатностями, професійними якостями, індивідуальними можливостями, кваліфікацією .

Виходячи з визначення, потрібно підкреслити, що населення, зайняте в неформальному секторі економіки, не є суб'єктом офіційних соціально-трудових відносин, які розглядаються законодавством.

Роботодавець – людина, що працює самостійно й наймає на роботу одного або кілька людей для виконання певних функцій. При цьому він може бути як власником засобів виробництва, так і найманим фахівцем .

Держава – політична форма організації життя суспільства, результат виникнення й діяльності суспільної влади – особливої керівної системи, що управляє основними сферами громадського життя й при необхідності опирається на чинність примуса.

Рекомендується виділяти чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин:

1. Первинні носії прав і інтересів (наймані робітники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).

2. Представницькі організації і їхні органи, які є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні союзи, органи влади й керування).

3. Органи, які реалізують соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в областях, регіонах, організаціях).

4. Органи, покликані мінімізувати наслідку можливих конфліктів, попереджати загострення соціально-трудових відносин (посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри й т.п.); навчальні, інформаційні, консультативні й інші формування.

На практиці виділяють види соціально-трудових відносин по наступними ознаками:

по напрямку діяльності - виробничо^-функціональні; професійно^-кваліфікаційні; соціально^-психологічні; суспільно-організаційні;

по суб'єкті - межорганизационные (організація - організація); внутріорганізаційні (організація - особистість); внутрівиробничі (особистість - особистість);

по обсязі повноважень: відносини по горизонталі; відносини по вертикалі;

по характері розподілу прибутків: відповідно до трудового внеску; не у відповідності трудовому внеску;

по ступені регламентованості - формальні (офіційно оформлені); неформальні (офіційно не оформлені);

по способі спілкування - безособові; міжособистісні.

Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, у якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників і напрямків взаємозв'язків між ними виділяють індивідуальний, груповий і змішаний рівні соціально-трудових відносин.

Індивідуальний рівень характеризується взаємозв'язками між окремими найманими робітниками, окремим найманим робітником або окремим роботодавцем, окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об'єднань найманих робітників з об'єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою; найманий робітник - держава; роботодавець - держава.

За територіальним критерієм виділяють рівень підприємства, області, регіону.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-трудові процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Їх можна розділити на три блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією й ефективністю праці; соціально-трудові відносини, які виникають у зв'язку з винагородою за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, способами регулювання, рішення проблем, підкреслює їхнє відношення один до одного. Основну роль у визначенні типу соціально-трудових відносин грають принципи рівності й нерівності.

До основних типів соціально-трудових відносин ставляться:

Патерналізм - це тверда регламентація поводження суб'єктів соціально-трудових відносин з боку держави або керівництва організацією.

Соціальне партнерство укладається в захисті суб'єктів соціально-трудових відносин, забезпеченні їхньої самореалізації шляхом узгодження взаємних пріоритетів по соціально-трудових питаннях з метою забезпечення конструктивної взаємодії.

Конкуренція спостерігається при суперництві суб'єктів соціально-трудових відносин за можливості й кращі умови реалізації особистих інтересів у соціально-трудовій сфері.

Солідарність базується на взаємній відповідальності й взаємоповазі людей, що, у свою чергу, базується на спільних нтерес, однакових поглядах на потреби й напрямки змін у системі соціально-трудових відносин, прийнятті суспільно-важливих рішень у цій сфері.

Субсидиарность ґрунтується на прагненні людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і за дії під час рішення соціально-трудових проблем.

Дискримінація проявляється через свавілля, незаконне обмеження прав окремих суб'єктів соціально-трудових відносин, у результаті чого на ринку праці порушується принцип рівних можливостей.

Конфлікт є крайнім ступенем прояву протиріч в інтересах взаємодіючих суб'єктів соціально-трудових відносин. Він проявляє себе у вигляді трудових суперечок, страйків і ін., тобто найбільше негативно впливає на весь трудовий процес.

Основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм і соціальне партнерство.