Тема 3. Праця як частина життя людини й ведучий фактор економічної діяльності

3.1. Поняття й сутність категорії “праця”

Праця є важливою й універсальною категорією, вивченням якої займаються всі області людського пізнання, адже місце праці визначається його значенням для існування й розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому. Результатом процесу праці є виробництво споживчих стоимостей. Люди за допомогою знарядь праці впливають на предмети природи, створюють продукти, необхідні для їхнього життя.

У науковій літературі є кілька підходів до визначення економічної категорії “праця”. Одне з них - наступне: праця - це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства в цілому. Інші вчені-економісти вважають, що праця - це цілеспрямована діяльність людини, що спрямована на видозміну й пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб.

Працюючи, людина використовує свою робочу силу, тобто здатність до праці, що визначається сукупністю фізичних і духовних чинностей, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Наведені визначення дозволяють зробити висновок, що праця – це складна соціально-економічна категорія, що є не просто взаємодією людини й природи, працею взагалі, а є суспільною формою праці.

Процес праці можливий лише при наявності трьох основних елементів - предмета праці, знаряддя праці й працівника.

Предмет праці – те, на що спрямовано працю людини з метою створення життєвих благ. Кошти праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для перетворення їх у споживчій вартості. До коштів праці відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, устаткування й т.п.), землю - основні кошти праці, виробничі будинки, спорудження, транспортні засоби й комунікації й т.п. Кошти й предмети праці разом представляють засоби виробництва.

Суспільна форма праці виражає собою не тільки економічні, а й соціальні відносини між людьми в процесі їхньої загальної праці. Такі відносини одержали назву “виробничі відносини".

Праця й робота – поняття не рівнозначні, їх не можна ототожнювати. Праця - це явище суспільній, властивій тільки людині. Робота – це поняття фізичне, вона може виконуватися людиною, тваринами, машиною. Праця виміряється робочим часом, а робота - фізичними одиницями.

Становлення праці і його вдосконалення відбувалося протягом багатьох тисячоріч разом з розвитком самої людини й суспільства взагалі. Цей процес триває й сьогодні.

3.2. Утримування й характер праці

Праця може розглядатися щодо суспільства (суспільна праця) і окремої особистості (індивідуальна праця). Незважаючи на різні характеристики, суспільну й індивідуальну працю мають загальні ознаки.

Аналізуючи структуру суспільної праці, можна виділити такі категорії, як “утримування праці” і "характер праці”.

Утримування праці відображає розподіл конкретних трудових функцій (виконавчих, контрольно-регулюючих) на робочому місці й визначається сукупністю операцій.

Характер праці дозволяє розглядати його з погляду суспільних умов виробництва: форм і методів залучення членів суспільства до праці; типу суспільної формації праці; відносини працівників до праці.

Утримування й характер праці відображають дві сторони того самого явища суспільної праці. Ці дві соціально-економічні категорії перебувають у діалектному взаємозв'язку, і зміна однієї з них у тій або іншій формі впливає на другу.

Розмаїтість характеру й утримування праці знаходить відображення в класифікації праці по видах:

по характері й утримуванню (найманий і приватний; індивідуальний і колективний; за бажанням, необхідності й примусу; фізичної й розумовий; репродуктивної й творчий; різної складності);

по предметах і продуктам праці (науковий, інженерний, управлінський, виробничий, підприємницький, інноваційний, промисловий, сільськогосподарський, транспортний і комунікаційний);

по коштам і способам праці (ручний, механізованою й автоматичний, з різною мірою участі людини);

за умовами праці й мері регламентації (стаціонарний, з переміщенням; наземний, підземний; легкий, середньої ваги, важкий; вільний і регламентований).

Утримування праці характеризується такими основними критеріями:

виробничими умовами, у яких виконується робота;

вимогами до виконавця, його підготовці, фізичній витривалості, психологічному типу, характеру, фізичним даним;

складністю й розмаїтістю структури трудового процесу;

ступенем самостійності працівника у визначенні послідовності виконання окремих елементів трудового процесу, їхнє з'єднання, часу виконання;

можливістю зміни діяльності (переходу від фізичних навантажень до розумового й навпаки) у процесі виконання виробничого завдання.

У процесі праці здійснюються функції:

логічна, пов'язана з визначенням мети й підготовки системи необхідних трудових операцій;

виконавча - приведення коштів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних чинностей і безпосередній вплив на предмети праці;

реєстрації й контролю - спостереження за технологічним процесом, строком виконання наміченої програми;

регулювання - коректування, уточнення заданої програми.

Головними факторами, які змінюють утримування праці є: розвиток засобів виробництва; науково-технічний прогрес, удосконалення техніки й технології виробництва.

Науково-технічна революція сильно впливає на утримання праці. Для розвитий автоматизації характерні зміни:

передача функцій безпосереднього керування знаряддям праці - машині (устрою);

подальший ріст частки розумової праці за рахунок перенесення наголосу в утримуванні праці на більше складні контрольно-керуючі й логічні функції;

синтез фізичної й розумової діяльності на якісно новому рівні.

Головними елементами системи виробничих відносин, які визначають характер праці, є:

відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності засобів виробництва;

ціль, заради якої здійснюється праця безпосередніх виробників;

зв'язок між працею індивідуума й сукупною працею суспільства, що характеризує форму прояву суспільної природи праці;

ступінь соціальних відмінностей у праці, обумовлених відносинам соціальних груп до засобів виробництва;

відношення виробників до власної праці, розподілу продуктів праці, а також метод організації праці в суспільстві.