2.7. Трудовий потенціал суспільства як економічна категорія

Трудовий потенціал — складна соціально-економічна категорія, що початку розглядатися в економічній літературі порівняно недавно. Поява наукового терміна "трудовий потенціал" є відображенням проблем демографічного й економічного характеру сучасного періоду - уповільнення темпів росту працездатного контингенту в складі населення, зміна його вікової й соціальної структури, величезні зрушення в інтелектуальному, загальноосвітньому й культурному розвитку.

Поняття “трудовий потенціал” ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, які визначають працездатність.

Трудовий потенціал – сукупність працездатного населення з урахуванням інтелектуального розвитку, здатностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму.

Трудовий потенціал прийнятий розглядати на трьох рівнях - держави, підприємства й особистості.

Трудовий потенціал людини є частиною його потенціалу як особистості, трудовий потенціал индивидума — це частина потенціалу, що формується на основі його природних даних (здатностей), утворення, виховання й життєвого досвіду.

Збереження й відтворення трудового потенціалу повинне здійснюватися по напрямках:

постійне відстеження показників стану трудового потенціалу в областях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити й на цій основі розробляти відповідні заходи на державному й регіональному рівнях;

упорядочивание регулюючої функції мінімальної заробітної плати;

обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної й міжпосадової диференціації заробітної плати;

застосування цілеспрямованої, строго вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів і окремих категорій фахівців;

перехід до нової моделі відтворення робочої сили, що забезпечила б відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним із процесом входження України у світовий економічний простір.

2.8. Трудоресурсная ситуація в Україні і її регіональні особливості

Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується особливостями, які обумовлені специфікою суспільно-політичного розвитку, рівнем матеріального забезпечення, національно-культурними традиціями, побутом, духовністю. Довгодіюче вповільнення темпів загального приросту населення, зниження за останні 30 років коефіцієнта народжуваності на 40% і ріст коефіцієнта смертності на 87% привели до того, що вперше в історії країни почався процес депопуляции.

Демографічні тенденції накладаються на трудоресурсную ситуацію в країні. В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше 55% усього населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.

Найбільш низька частка населення працездатного віку відзначається в регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає 52% загальної чисельності населення. Найбільш висока частка осіб працездатного віку характерна для високо урбанізованих і індустріально розвинених областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. У цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних і інших соціально-економічних факторів.

Основними областями зайнятості населення в матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт і будівництво. У цілому в промисловості зайняті майже 6 млн. чіл., у сільському господарстві - понад 4,5 млн. чіл.

Понад 6 млн. чел. зайнято в областях невиробничої сфери України. Серед них найбільш висока частка (майже половина) доводиться на утворення, культуру, мистецтво, науку й наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чел. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури й соціального забезпечення населення.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері спостерігається в регіонах зі сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській і Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного й ефективного використання трудових ресурсів. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути притягнуті в народне господарство країни.