14.3. Головні цілі й завдання Міжнародної організації праці

У своїй діяльності Міжнародна організація праці керується чотирма стратегічними цілями:

просуванням і проведенням у життя основних принципів і прав у сфері праці;

створенням широких можливостей для жінок і чоловіків в одержанні якісної зайнятості й доходу;

розширенням охоплення й ефективності соціального захисту для всіх;

зміцненням трипартизма й соціального діалогу.

Можна виділити наступні основні напрямки діяльності організації:

розробка міжнародної політики й програм по метою сприяння основним правам людини, поліпшенню умов праці й життя, розширенню можливостей зайнятості;

створення міжнародних трудових норм, підкріплених унікальною системою контролю за їхнім дотриманням; ці норми служать орієнтиром для національних органів у проведенні в життя такої політики;

проведення в життя великої програми міжнародного технічного співробітництва, вироблюваної й здійснюваної в активному партнерстві з учасниками Організації, у тому числі надання допомоги країнам у її ефективній реалізації;

питання професійної підготовки й навчання, дослідження й видавнича діяльність у підтримку цих зусиль.

З розвитком світової економіки, економічної інтеграції й співробітництва різних країн з'явилося завдання погодити й узагальнити трудові відносини, які зложилися на національних ринках праці. Виконання цього завдання взяла на себе МАРНОТРАТ. На міжнародних конференціях праці були прийняті конвенції й рекомендації, у яких юридично закріплені норми трудових відносин як частина міжнародного права. Конвенції й рекомендації МАРНОТРАТ після ратифікації їхніми парламентами багатьох країн стали тридцятилітньому національного трудового права.

В 1998 році Міжнародна конференція праці прийняла врочисту Декларацію про основні принципи й права в сфері праці. У ній підтверджується рішучість міжнародного співтовариства "дотримувати, сприяти застосуванню й сумлінно запроваджувати в життя" право трудящих і роботодавців на волю об'єднання й колективні переговори, діяти в напрямку ліквідації всіх форм примусової або обов'язкової праці, повного усунення дитячої праці й дискримінації в сфері наймання й занять. У Декларації підкреслюється, що всі держави-учасниці несуть зобов'язання дотримуватися цих принципів поза залежністю від того, ратифікували вони відповідні чи Конвенції ні.

Конвенція №29 об примусової або обов'язкову працю 1930 року вимагає заборони примусової або обов'язкової праці у всіх формах. Допускаються певні виключення - такі, як військова служба, належним чином контрольовані поправні роботи, праця при надзвичайних обставинах, таких як, воєнні дії, дії при пожежі, землетрусах...

Конвенція №87 про вола асоціації й захисту права на організацію 1948 року встановлює право всіх трудящих і підприємців на створення й вступ в організацію за своїм вибором без одержання попереднього дозволу й установлює ряд гарантій волі їхньої діяльності без втручання органів державної влади.

Конвенція №98 про право на організацію й на ведення колективних переговорів 1949 року передбачає захист від антипрофспілкової дискримінації, захист організацій трудящих і підприємців від взаємного втручання, а також заходу щодо сприяння колективним переговорам.

Конвенція №100 про рівну винагороду 1951 року призиває встановлювати рівну оплату для чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Конвенція №105 про скасування примусової праці 1957 року забороняє використання будь-якої форми примусової або обов'язкової праці як кошти політичного придушення, виховання, покарання за вираження політичних і ідеологічних поглядів, мобілізації трудових ресурсів, установлення трудової дисципліни, покарання за участь у страйках або дискримінації.

Конвенція №111 про дискримінацію в сфері праці й занять 1958 року призиває до проведення національної політики, спрямованої на усунення дискримінації при найманні, професійній підготовці, відносно умов праці за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віри, політичних поглядів, національного або соціального походження, на сприяння рівності можливостей і обіг.

Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу 1973 року має на меті усунення дитячої праці; установлює, що мінімальний вік для прийому на роботу не повинен бути нижче віку завершення обов'язкового утворення.

Конвенція №154 і Рекомендації №163 про колективні переговори 1981 р. передбачають переговори з метою визначення умов праці й зайнятості, регулювання відносин між підприємцями й працюючими або їхніми організаціями. При переговорах важливо мати необхідну інформацію для їхнього компетентного ведення. Із цією метою державні органи повинні представляти необхідну інформацію про загальне соціально-економічне положення країн, підприємці повинні представляти інформацію про соціально-економічний стан підприємства.

Тепер перед МАРНОТРАТ коштують якісно інші мети й завдання, чим ті, що стояли перед нею 15-20 років тому. Це зв'язано насамперед із глобалізацією світової економіки, негативні слідства якої позначаються на трудящих всіх країн, що змушено працювати в умовах твердості конкуренції, прискорення технологічних змін, росту соціальної нерівності й скорочення можливостей правительств.