Тема 13. Моніторинг соціально-трудової сфери, як інструмент регулювання й керування соціально-економічних відносин

13.1. Сутність і втримування соціального моніторингу

Об'єкт керування з найбільшою чисельністю на макрорівні - населення країни. У його складі, коли мова йде про ринкову економіку, прийнято виділяти чотири ієрархічних рівні:

1) групу людей, що безпосередньо зайнята виробництвом і перерозподілом необхідних суспільству продукції й послуг. Ця група найбільш чисельна. До її складу належать всі зайняті в суспільному виробництві;

2) людей, зайнятих керуванням у виробництві й розподілі, тих, хто безпосередньо керує діяльністю представників першої групи - ланки менеджерів;

3) керівників, які управляють діяльністю інституту менеджерів - представники рад директорів, члени правління корпоративних об'єднань, акціонерних товариств, спільних підприємств;

4) зайнятих у керівних органах влади, це особи, які визначають стратегію й тактику соціально-економічного розвитку країни на вищому рівні керування.

При розгляді принципів ефективного керування потрібно особлива увага приділяти постійному обліку людських проблем, тому що людина - головний двигун соціально-економічного прогресу. Для реалізації цих принципів необхідна повна інформація, основу якої становлять дані моніторингу соціально-трудових відносин. У зв'язку із цим доцільно розглянути втримування соціального моніторингу.

Соціальний моніторинг вирішує завданню комплексного відображення всіх аспектів діяльності людей, які виступають як менеджери, виробники, споживачі матеріальних благ і послуг.

Соціальний моніторинг – це науково обґрунтована система періодичного збору, узагальнення й аналізу соціальної інформації й подання певних даних для прийняття стратегічних і тактичних рішень на державному, регіональному й місцевому рівнях керування.

Об'єктами соціального моніторингу виступають соціальні процеси і явища, які мають можливість впливати на характер економічного розвитку, політичні ситуації, рух суспільних перетворень, які здійснюються в країні. Як такі об'єкти можуть виступати відносини людей до органів влади й керування, політичним, державним діячам, соціальна диференціація населення, міжнаціональні відносини, соціальна мобільність, міграційні процеси, зайнятість, умови праці, діяльність сфер соціального обслуговування й ін.

Сутність соціального моніторингу укладається в комплексному використанні всього кількості даних про соціальні процеси і явища, які можуть бути визначені за допомогою статистики, звітності, перепису, соціально-демографічних обстежень, а також на основі даних спеціально організованих досліджень, опитування населення.

Основні принципи моніторингу:

повнота, системність і вірогідність інформації;

оперативність одержання даних і їхня систематична актуалізація;

зіставлення даних шляхом використання єдиної методології збору й аналізу інформації;

з'єднання узагальнених і диференційованих оцінок і висновків.

Організація соціального моніторингу передбачає рішення завдань, пов'язаних зі створенням його предметної структури, системи показників, які виходять із природно функціонуючих баз даних (даного поточного статистичного обліку й звітності) і шляхом проведення спеціальних обстежень.

Методологічне значення має також виготовлення єдиних підходів до одержання первинних даних (результатів опитувань, інтерв'ю, анкетування), їхньому групуванню, аналізу, використанню єдиних принципів шкалирования інформації й ін. Отримані дані повинні бути однаково структуровані залежно від певних якостей, які дозволяє побудувати й простежити динаміку соціальних процесів у суспільстві.

Завдання соціального моніторингу можна сформулювати в такий спосіб:

дослідження соціальної структури економіки й соціальної спрямованості реформ, які проводяться;

аналіз соціальної стратифікації населення й основних тенденцій її змін;

вивчення укладу життя людей (рівня, умов, якості, стилю життя);

дослідження основних рис свідомості (потреб, цінностей, моральних позицій, поглядів) і типів економічного поводження людей;

характеристика всього комплексу соціальних відносин, які створюються між людьми як у суспільстві, так і в окремих регіонах країни.

Систематичне спостереження за положенням соціальних об'єктів передбачає існування обґрунтованої й планомірної організації збору й аналізу даних, які необхідні для соціального моніторингу. Така організація може бути здійснена лише на основі побудови системи статистичних показників і соціальних індикаторів, які необхідні для комплексного аналізу соціальних явищ і процесів з метою керування ними.

Система статистичних показників будується виходячи із сутності основних об'єктів соціального моніторингу. До кожного з таких об'єктів можуть бути сформовані підсистеми (блоки) статистичних показників, наприклад:

1. Державне керування.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Політична статистика.

4. Населення й соціальна стратифікація.

5. Соціальна інфраструктура.

6. Спосіб життя.

У підсистемі державного керування можна розглядати показники чисельності й структури органів влади, обсягів і структури зробленого й такого, що використовується національного прибутку, а також дані законів, указів і постанов.

У підсистемі витрат на соціальні потреби головне місце займають показники витрат державного бюджету на соціально-культурні заходи, показники витрат на соціальні потреби регіональних органів, підприємств і організацій.

У підсистемі “Політична статистика” розглядаються показники “потужності” різних партій, їхнє представництво в органах влади й керування, виборчої системи.

У підсистемі “Населення й соціальна стратифікація” можуть бути розглянуті показники соціальних аспектів природного, механічного й соціального руху населення, а також показники, які характеризують розподіл населення за соціальними верствами й групами (стратами).

Підсистема соціальної інфраструктури може бути представлена багатьма характеристиками областей сфери соціального обслуговування, а також показниками зайнятості, ринку праці, екологічних умов життєдіяльності людей, криміногенної ситуації.

У структурі “Підсистеми” спосіб життя розглядаються показники потреби матеріальних благ і послуг, цін, інфляції, освітнього, професійного, культурного рівня населення, показники здоров'я, бюджету часу, родини, статистики суспільної думки.