2.2. Види зайнятості й баланси трудових ресурсів
Всі зайняті трудові ресурси розподіляються по видах зайнятості на: зайняті в суспільному виробництві (на державних і кооперативних підприємствах і в організаціях); зайняті в домашнім і особистому підсобному сільському господарстві й зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні по відривом від виробництва; зайняті в сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу представляють безробітні.
Все зайняте в народному господарстві населення розподіляється між областями матеріального виробництва й невиробничої сфери.
До зайнятого в областях матеріальному виробництву відносять всіх робітників та службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому й рибному господарствах, на транспорті й у зв'язку (у частині обслуговування виробничих областей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі й громадське харчування, на здачі предметів на прокат, у посередницькій і комерційній діяльності, у збуті й матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, у геодезичній і гідрометеорологічній службі, і в інших областях матеріального виробництва.
До зайнятого в невиробничих областях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві й невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі й соціальному забезпеченні, народному утворенні, культурі й мистецтві, науці й науковому обслуговуванні, на транспорті й у зв'язку (у частині обслуговування населення й невиробничих областей), фінансуванні, кредитуванні й страхуванні, в апарату органів державного й господарського керування, органах керування кооперативних і громадських організацій.
Баланс трудових ресурсів – це система взаємозалежних показників, які характеризують формування й розподіл трудових ресурсів. Баланс складається із двох частин: ресурсної - у ній відображені наявні трудові ресурси, і розподільної - розподіл їх по видах зайнятості.
До системи балансів трудових ресурсів належать:
зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);
баланс розрахунку додаткової потреби в робітників та службовців і джерел їхнього забезпечення;
балансовий розрахунок потреби в підготовці кваліфікованих робітників;
балансовий розрахунок залучення молоді до навчання й розподіл її після завершення навчання;
балансові розрахунки потреби у фахівцях;
міжгалузевий баланс витрат праці;
баланс робочого часу.
2.3. Структура й показники оцінки трудових ресурсів
Трудові ресурси мають кількісну і якісну характеристики.
Базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів країни, регіону або населеного пункту є показники чисельності населення: фактична, прогнозована й середня. Також расчитываются коефіцієнти народжуваності, смертності, темпів росту й приросту населення.
Народжуваність і смертність розраховуються на 1000 чоловік населення по наступних формулах:
де kр, kс – коефіцієнти народжуваності й смертності відповідно;
Р - кількість людей, які народилися за рік;
У - кількість людей, які вмерли за рік;
Чср – середньорічна чисельність населення.
Середньорічна чисельність населення розраховується на середину року як середнє арифметичне показників чисельності населення на початок і кінець року, або шляхом додавання до початкової чисельності населення половини його приросту.
Абсолютний приріст трудових ресурсів визначається як різниця між чисельністю трудових ресурсів на початок і кінець року з обліком сальдо міграції.
Природний приріст трудових ресурсів – це різниця між кількістю людей працездатного віку, що працюють пенсіонерів і підлітків (до 16 років) і кількістю людей, які виходять за межі працездатного віку, а також людей, які вмерли або одержали інвалідність у працездатному віці.
Темп росту трудових ресурсів – це відношення двох послідовних рівнів ряду динаміки чисельності трудових ресурсів.
Темп приросту трудових ресурсів – це відношення абсолютної величини відповідного приросту до чисельності трудових ресурсів на початок періоду, для якого обчислюється показник.
Якісний склад трудових ресурсів характеризується освітнім рівнем і рівнем професійної підготовки.
Освітній рівень виступає невід'ємною частиною культурного рівня й необхідною передумовою формування кадрового потенціалу країни.
Для характеристики освітньої структури трудових ресурсів використовуються наступні показники:
кількість осіб, які мають той або інший рівень утворення й ставляться до трудових ресурсів розраховуючи на 1000 осіб тієї ж категорії;
кількість осіб, які мають той або інший рівень утворення й ставляться до трудових ресурсів розраховуючи на 1000 зайнятих осіб.
Під професією мається на увазі особливий вид трудової діяльності, що вимагає певних теоретичних знань і практичних навичок, а під спеціальністю — вид діяльності в межах професії, що має специфічні особливості й жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Працівники кожної професії й спеціальності різняться рівнем кваліфікації, тобто ступенем оволодіння тією або іншою роботою.
Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ) і міжнародних конференцій по статистиці праці, все населення ділиться на економічно активне й економічно неактивне.
Економічно активне населення — це частина населення, що пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають неї одержати.
Економічно неактивне населення — це інша частина населення. До нього ставляться:
учні, студенти, курсанти, які вчаться в денних навчальних закладах;
особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;
особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть працювати;
інші особи, якою немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.