
- •Тема 1. Об'єкт, предмет і завдання курсу
- •Загальна характеристика, предмет і метод курсу
- •Взаємозв'язок курсу "Економіка праці й соціально-трудові відносини" з іншими дисциплінами
- •Тема 2. Трудові ресурси й трудовий потенціал суспільства
- •2.1. Загальна характеристика трудових ресурсів
- •2.2. Види зайнятості й баланси трудових ресурсів
- •2.3. Структура й показники оцінки трудових ресурсів
- •2.4. Відтворення трудових ресурсів, його характеристики
- •2.5. Керування трудовими ресурсами як система
- •2.6. Персонал підприємства як об'єкт керування
- •2.7. Трудовий потенціал суспільства як економічна категорія
- •2.8. Трудоресурсная ситуація в Україні і її регіональні особливості
- •Тема 3. Праця як частина життя людини й ведучий фактор економічної діяльності
- •3.1. Поняття й сутність категорії “праця”
- •3.2. Утримування й характер праці
- •3.4. Мотиви й стимули до праці
- •4.1. Історія формування, поняття й утримування трудових-соціально-трудових відносин
- •4.2. Система соціально-трудових відносин
- •4.3. Державна політика в сфері соціально-трудових відносин
- •4.4. Профспілки й соціально-трудові відносини
- •Тема 5. Соціальне партнерство
- •5.1. Теоретичні основи й об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства
- •5.2. Суб'єкти соціального партнерства
- •5.3. Система колективно-договірного регулювання трудових-соціально-трудових відносин
- •Тема 6. Ринок праці і його регулювання
- •6.1. Ринок праці: суть, утримування, структура
- •6.2. Умови виникнення й ефективного функціонування ринку праці
- •6.3. Функції й сегментація ринку праці
- •6.4. Безробіття, її види й показники
- •6.5. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних
- •6.6. Державне регулювання ринку праці в Україні
- •Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •7.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. Концепції зайнятості
- •7.2. Державна політика зайнятості
- •7.3. Регулювання зайнятості населення
- •Тема 8. Організація й нормування праці
- •8.1. Сутність і завдання організації праці
- •8.2. Керування організацією праці на підприємстві
- •8.3. Робочий час, його класифікація й методи вивчення
- •8.4. Основи нормування праці
- •Тема 9. Продуктивність і ефективність праці
- •9.1. Продуктивність, ефективність праці й основні фактори їхнього росту
- •Слідства підвищення (зниження) продуктивності праці
- •9.2. Показники оцінки продуктивності й ефективності праці
- •9.3. Основні напрямки підвищення продуктивності й ефективності праці
- •Тема 10. Політика доходів і оплата праці
- •10.1. Поняття “доходи населення” і їхні види
- •10.2. Заробітна плата, її види, функції й принципи організації
- •10.3. Тарифна система оплати праці
- •Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіях і посадам
- •11.4. Форми й системи оплати праці
- •Тема 11. Планування праці
- •11.1. Завдання, утримування й показники плану по праці
- •11.2. Планування чисельності й складу кадрів
- •11.3. Планування росту продуктивності праці
- •11.4. Планування фонду оплати праці
- •Тема 12. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
- •12.1. Основні завдання аналізу використання трудових ресурсів і витрат на оплату праці
- •12.2. Аналіз забезпеченості підприємства робочої силоміць і кваліфікаційного складу робітників
- •12.3. Аналіз руху й стабільності робочої сили
- •12.4. Аналіз використання робочого часу
- •12.5. Аналіз продуктивності праці
- •12.6. Аналіз використання фонду оплати праці
- •12.7. Аналіз соціального розвитку підприємства
- •12.8. Аудит праці
- •Тема 13. Моніторинг соціально-трудової сфери, як інструмент регулювання й керування соціально-економічних відносин
- •13.1. Сутність і втримування соціального моніторингу
- •13.2. Моніторинг соціально-трудових відносин як тридцятилітній соціального моніторингу
- •Тема 14. Міжнародна організація праці і її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
- •14.1. Історія й причини створення Міжнародної організації праці
- •14.2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їхня структура
- •1. Бюро по діяльності підприємців.
- •2. Бюро по діяльності трудящих.
- •3. Департамент урядової діяльності, законодавства й адміністрації праці.
- •14.3. Головні цілі й завдання Міжнародної організації праці
Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіях і посадам
Тарифні розряди |
Тарифні коефіцієнти |
Тарифні розряди |
Тарифні коефіцієнти |
|||
1 група |
2 група |
1 група |
2 група |
3 група |
||
1 2 3 4 5 6 7 8 |
1,00 1,12 1,25 1,39 1,54 1,70 1,87 2,06 |
1,00 1,06 1,18 1,32 1,47 1,62 1,78 1,96 |
9 10 11 12 13 14 15 |
2,26 2,49 2,74 3,01 3,31 3,64 4,01 |
2,16 2,37 2,61 2,92 3,21 3,53 3,88
|
- - - 2,83 3,11 3,42 3,76 |
Кожному із другого по одинадцятий тарифному розряді відповідають дві групи, а із дванадцятого по п'ятнадцятий - трьох групи тарифних коефіцієнтів. Виходячи із цих груп, з кожного тарифного розряду встановлюються відповідно два або три фіксованих розміри тарифних ставок (окладів). Установлення на підприємствах, в організаціях конкретних розмірів фіксованих тарифних ставок (окладів) працівникам одного розряду здійснюється з урахуванням результатів їхньої роботи.
На підприємствах у практичних цілях (у випадку застосування єдиної тарифної сітки) виконується розрахунок середніх тарифних коефіцієнтів і середніх тарифних розрядів для груп робітників (робіт) у такий спосіб:
або
,
де Кср – середній тарифний коефіцієнт;
г - кількість і-х розрядів;
Кі тарифний коефіцієнт і-го розряду;
Чі – число робітників і-го розряду;
Чо – загальне число робітників;
Ті - трудомісткість робіт і-го розряду.
Середній тарифний розряд робітника (робіт) розраховується за формулою:
або
,
де Сср - середній тарифний розряд групи робітників (робіт);
Рі – тарифний розряд і-го робітника (роботи).
Тарифні ставки являють собою виражений у грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників в одиницю часу (година, день, місяць), тому розрізняють годинні, денні, місячні тарифні ставки за кожним кваліфікаційним розрядом.
Годинні тарифні ставки застосовуються в більшості областей промисловості, коли завдання робітникові встановлюється у вигляді норми на операцію або одиницю виробу.
Денні тарифні ставки встановлюються в областях, у яких розраховуються змінні норми виробітку (металургійна, нефтеобрабатывающая, вугільна й т.д.).
Місячні тарифні ставки застосовуються для робітників, зайнятих на експлуатації електроустаткування, електроенергетичної області й т.п..
Ставка першого розряду - це мінімальна заробітна плата робітника, тобто вона визначає законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану роботу, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану роботу.
Рівень тарифної ставки першого розряду залежить від фінансової можливості підприємства на період дії колективного договору, державної, галузевої, регіональної гарантії мінімальної заробітної плати.
Тарифні ставки наступних розрядів розраховуються множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт за формулою:
Ті = Т1 х Кі ,
де Ті - тарифна ставка й-го розряду;
Т1 – тарифна ставка 1-го розряду;
Кі – тарифний коефіцієнт і-го розряду.
Годинні тарифні ставки є основою для нарахування встановлених доплат і надбавок.
Залежно від виробничих умов на підприємстві застосовуються різні види доплат і надбавок, які являють собою частина тарифної системи, що змінюється.
Відповідно до Закону України “Про оплату праці” тарифною системою передбачені диференційовані доплати й надбавки залежно від умов праці, інтенсивності, професійності, майстерності, високих досягнень у праці й важливості робіт.
Застосування доплат і надбавок, їхні розміри обмежуються фінансовими можливостями підприємств. Всі діючі тепер види компенсаційних доплат і надбавок необхідно розділити на дві більших групи: доплати й надбавки, які не мають обмежень за сферами трудової діяльності, і доплати й надбавки, застосовувані в певних сферах прикладання праці. У першу групу входять доплати: за роботу у вихідні й святкові дні; за роботу в понаднормовий час; неповнолітнім працівникам у зв'язку зі скороченням їхнього робочого дня; робітником, які виконують роботи нижче привласненого їм тарифного розряду (різниця між тарифною ставкою робітника виходячи із привласненого йому розряду й ставкою по виконуваній роботі); при невиконанні норм виробітку й виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством; робітником у зв'язку з відхиленням від нормальних умов виконання роботи.
Інші види виплат мають обмежену сферу застосування. Одні, наприклад, установлюються з метою компенсації додаткової роботи, не зв'язаної безпосередньо з функціями працівника. Як приклад - можна привести виконання функцій керівника, коли працівник не звільняється від основної роботи. Інші види надбавок поширюються на роботи з несприятливими умовами праці або на роботи особливого характеру.
Доплати й надбавки з обмеженою сферою застосування доцільно розподілити на три групи.
Перша група - доплати стимулюючого характеру. Найбільш значимими з них є доплати за з'єднання професій (посад); розширення зон обслуговування, збільшення обсягу виконуваних робіт; виконання обов'язків відсутнього працівника; професійна майстерність робітника; високі досягнення в праці й високий рівень кваліфікації фахівців; забезпечення значної питомої ваги продукції, що відповідає світовим досягненням, важливе розширення експорту й підвищення технічного рівня виробництва; виконання обов'язків бригадирів (ланкових) працівником, не звільненим від основної роботи, та інші.
Друга група включає доплати, пов'язані з особливим характером виконуваної роботи (сезонністю, віддаленістю, невизначеністю об'єкта роботи й т.п.). Вони передбачені за роботу у вихідні, що є робітниками днями за графіком (текстильна промисловість); роботу із графіка з поділом дня на частині з перервами не менше двох годин; багатозмінний режим роботи; ненормованийий робочий день водіям, які працюють на легкових автомобілях (крім автомобілів „таксі”), а також водіям, які працюють на інших автомобілях в експедиціях; зайнятих на геологорозвідувальних, топографічних і дослідницьких роботах; дні відпочинку (відгулів).
Третю групу представляють доплати за умови праці, які відкидаються від нормальних: роботу з важкими (шкідливими) і особливо важкими (особливо шкідливими) умовами праці робітником, майстрам, начальникам ділянок і цехів, іншим фахівцям і службовцям - при їхній постійній зайнятості (не менше 50% часу) на ділянках, у цехах і на виробництвах, де більше половини робітників одержують доплати за несприятливі умови праці, інтенсивність праці робітником на конвеєрах, потокових і автоматичних лініях; інтенсивність праці робітником високопродуктивних бригад у механізованих вибоях шахт і розрізів; роботу в нічний час; виконання робіт тільки в нічний час у тунелях і підземних територіях метрополітенів.
Керівникам підприємств надане право самостійно диференціювати оплату праці залежно від реальних умов, установлених колективним договором з дотриманням норм і гарантій, передбачених законо-давством, генеральними й галузевими (регіональними) угодами.