9.3. Основні напрямки підвищення продуктивності й ефективності праці

Продуктивність праці є інтегрованим, багатофакторним показником, у якому об'єднані кваліфікація й інтереси персоналу, рівень техніки й технології, якість керування, якість продукції, маркетинг, соціальна й економічне середовище й т.п. Найкраще з'єднання факторів продуктивності й визначають краще використання ресурсів, вищу продуктивність праці.

Потрібно особливо відзначити, що для підвищення продуктивності праці необхідно враховувати й макроекономічні фактори навколишнього середовища, які можуть сприяти або перешкоджати її підвищенню. До них ставляться урядова політика; економічна й соціальна стратегії й напрямки її реалізації; діловий цикл і міжнародна конкуренція; навколишнє природне середовище; географічні й кліматичні особливості; демографічні, структурне й соціальна зміни й т.п.

Вирішальне значення для підвищення продуктивності праці, а відповідно й конкурентоспроможності підприємства, має реалізація програми скорочення витрат. Багато українських підприємств мають нераціональну структуру витрат, як правило, з низькими операційними, але високими адміністративними й іншими витратами.

Найгострішою проблемою є скорочення персоналу, що на сьогодні перевищує необхідну кількість на 30-50%. Вирішити цю проблему - “конкурентоспроможність або зайнятість” - можна тільки на основі росту вироблення зі збільшенням кількості робочих місць у нових фірмах і організацією масового перенавчання звільнених робітників. Без масштабної державної допомоги вирішити ці проблеми неможливо.

Обґрунтована організація виробничого процесу має потребу в наявності й раціональному використанні матеріальних (коштів праці й предметів праці) і трудових ресурсів. Якщо раніше, що лімітує групою, ресурсів у бізнес-процесах, які визначають виробничі можливості, виробничий потенціал підприємств, були кошти праці, то на сьогодні в цій ролі частіше виступають трудові й матеріальні ресурси.

Під виробничим потенціалом підприємства варто розуміти максимально можливий випуск продукції за кількістю і якістю в умовах найбільш ефективного використання всіх коштів вироблення й праці, які має в розпорядженні підприємство. Максимально можливий - це означає: при сучасних формах організації вироблення, при сучасних методах мотивації персоналу, при сучасному прогнозованому рівні техніки й технології.

На відміну від виробничої потужності виробничий потенціал характеризується оптимальним у даних умовах використанням всіх ресурсів - як таких, що застосовуються, так і таких, що не використовуються.

Сукупний резерв підвищення ефективності на виробництві, відповідно, визначається різницею між виробничим потенціалом і досягнутим рівнем випуску й реалізації продукції.

У практиці оцінки діяльності підприємства і його структурних підрозділів використовується дуже багато різних факторів ефективності - це й ефективність використання робочої сили, і ефективність використання встаткування, і ефективність якості продукції, і ефективність поставок, і ефективність використання матеріалів і сировини, і ефективність використання енергії (електричної, тепловий, паровий і т.п.), це також і ефективність використання робочого часу, і рентабельність продукції й вироблення й т.п..

Як видно з визначень, ефективність - значно більше вузьке поняття, чим продуктивність, але для практики пошуку резервів у бізнес-процесах на підприємствах показники ефективності дають ті напрямки пошуків, які, властиво, і конкретизують результат використання виробничого потенціалу.

Можна було б привести й інші конкретні показники ефективності, які характеризують виробничу діяльність організації, тому що методика їхнього розрахунку буде аналогічною.

Для практики пошуку резервів підвищення продуктивності праці важливий значення має визначення науково-технічного рівня вироблення (технічне, енергетичну озброєність праці, прогресивність технології, що використовується структури й організації вироблення, тривалості циклу, ритмічності вироблення, скорочення рівня виробничого недоліку й т.п.).

Інтерес викликає також класифікація резервів за кінцевими результатами, на які вони діють. Це підвищення обсягу виготовляється продукции, щоМ, удосконалення структури й асортименти товарів, які провадяться, поліпшення якості, зниження собівартості продукції (за елементами витрат, за статтями витрат), а також резерви підвищення прибутковості продукції, підвищення рівня рентабельності, зміцнення фінансового стану й т.п..

Для пошуку резервів важливе значення має їхнє обґрунтування за стадіями процесу (матеріально-технічне забезпечення, вироблення, збут продукції), а також по стадіях створення й експлуатації продукції (предпроизводственная стадія - проектна й технологічна підготовка вироблення; виробнича стадія - освоєння нової продукції й нової технології у виробництві; експлуатаційна стадія - сервісне обслуговування).

За строком використання резерви діляться на поточні (реалізуються протягом фіксованого періоду часу) і перспективні (реалізація в перспективі). За коштами виявлення резерви діляться на явні (ліквідація зафіксованих втрат і відхилень) і сховані (виявлення шляхом порівняльного аналізу або з використанням більше складних методів аналізу).

Підвищення рівня керування, методів прийняття управлінських рішень означає вдосконалення виробничої структури підприємства, структури органів керування.

У механізації й процесі пошуку внутрішніх резервів підприємства з метою підвищення продуктивності праці важливо виділити основні умови раціонального виявлення й використання резервів, до яких ставляться:

виявлення основних витрат, які становлять головну частину собівартості продукції й можуть дати більше підвищення продуктивності;

виявлення “вузьких місць” на підприємстві, які обмежують темпи росту продуктивності.

Важливо підкреслити, що необхідно одночасно проводити пошук резервів по всіх стадіях життєвого циклу виробленої продукції й за всіма тридцятилітнім діяльності підприємства.

Україна має надзвичайно більші потенційні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій. Проте він залишається практично не задіяним. Світова практика вказує: внутрішній ринок високих технологій має потребу в активному державному стимулюванні.

Найбільш перспективної, до якої повинні бути прикуті першочергова увага правительства, є потреба модернізації енергетичної області.

Стимулюючим фактором технологічного переоснащення української економіки повинні стати й практичне втілення Державної програми енергозабезпечення й рішення проблем енергозбереження. За оцінкою вчених-енергетиків енергоємність ВВП України за останнє десятиліття збільшилася на 33%. Нині вона є найбільшою в Європі... Повинні стати відчутне поліпшення фінансування науки. Дотепер залишається незадіяним вагомий інноваційний потенціал приватизації. У цьому ж контексті особливого значення здобуває стимулювання малого інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту від науково-технічного винаходу до масового виробництва. Однієї з найбільш актуальних є проблема істотного підвищення вартості робочої сили. Якщо вона низька, як це має місце в нас, то технічні нововведення вводити у вироблення не має потреби. Цю ситуацію потрібно при будь-яких умовах виправити. Такий же ефект відчутного розширення внутрішнього ринку можна одержати й від прискореного розвитку транспортної інфраструктури, створення міжнародних транспортних коридорів.

Як позитивне, потрібно відзначити випереджальні темпи розвитку інфраструктури зв'язку й областей інформатизації, підвищення їхньої інвестиційної привабливості.

Як підсумок усього наведеного вище, потрібно відзначити, що наша держава входить у п'ятірку країн, які володіють найбільш передовими аерокосмічними технологіями. Маємо унікальні досягнення й на інших напрямках науково-технічного прогресу, таких, як біотехнологія, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, розробка нових матеріалів і т.п.

Імперативом сучасного цивілізаційного прогресу є всебічний розвиток людського потенціалу. Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал - найбільш ефективні. У Західній Європі цей компонент забезпечує 75% приросту національного багатства.

Це все - потенціал інноваційного прогресу. Проблема укладається в тім, що ми ще не навчилися його використовувати.