9.2. Показники оцінки продуктивності й ефективності праці

Продуктивність є основним джерелом економічного росту, тому її підвищення шляхом використання всіх ресурсів є найкращою, основною стратегією розвитку підприємства.

Продуктивність у широкому розумінні є відносини обсягу зробленої продукції (робіт, послуг), реалізованих організацією, до витрат на їхнє вироблення. Вона відображає ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, матеріалів, енергії, інформації й т.п.) у бізнес-процесах діяльності організації.

продуктивність = реалізована продукція / витрати на бізнес-процес.

Продуктивність праці є також мірою ефективності конкретної праці протягом даного відрізку часу. Ріст продуктивності праці означає зменшення витрат суспільно необхідного робочого часу на вироблення одиниці продукції або, що теж саме, збільшення продукції, що провадиться робітником за одиницю часу. Для вироблення продукції витрачається як живий, так і минула праця (тобто матеріалізована в коштах вироблення). У зв'язку із цим необхідно розпізнавати ріст продуктивності індивідуальної праці, тобто тільки живий, і ріст продуктивності суспільної праці, тобто всього праці - живий і минулої.

Продуктивність суспільної праці відображає величину витрат живої й матеріалізованої праці на одиницю продукції. Підвищення ж продуктивності суспільної праці означає економію цих витрат на одиницю продукції. Тому економія живої праці, що досягається внаслідок прогресу техніки й технології, удосконалення організації вироблення й праці, зниження витрат сировини й матеріалів на одиницю зробленої продукції, поліпшення використання встаткування й т.п. завжди веде до підвищення продуктивності суспільної праці.

Із суспільної точки зору продуктивність праці зростає також внаслідок зменшення витрат, економії праці на транспорті, у сфері обігу й усунення всякої непродуктивної праці. Витрачений на вироблення праця виміряється робітником часом, що є найбільш загальною мірою витрат. Тому економія загальних витрат на вироблення (у т.ч. і витрат минулої праці) - це є економія робочого часу. Підвищення ж продуктивності праці в здачі-здач зводиться до цієї економії.

Таким чином, ріст продуктивності суспільної праці супроводжується економією всіх витрат праці - живий і матеріалізованої.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками:

виробленням продукції за одиницю часу;

трудомісткістю зробленої продукції;

вартістю зробленої продукції на 1 чоловік.

Ці показники можуть бути представлені у вигляді формул:

Рр = Q / і t = T / Q,

де Пп - вироблення продукції за одиницю часу;

Q - обсяг зробленої продукції;

T - витрати живої праці на вироблення продукції;

t - трудомісткість виготовленої продукції.

Вироблення продукції – це найпоширеніший і універсальний показник продуктивності праці. Залежно від того, у яких одиницях виміряється обсяг продукції, вироблення визначається в натуральному вираженні, а також у показниках нормованого робочого часу.

Для підприємств, які випускають однорідну продукцію, найпоширеніші показники продуктивності праці є ті, які характеризують вироблення в натуральному вираженні (тонни, метри, штуки й т.п.).

Якщо підприємство або цех випускає кілька видів або марок однорідної продукції, то вироблення визначається в умовно-натуральних одиницях (умовних банках консервів, парах взуття й т.п.).

Показник вироблення продукції у вартісному вираженні використовується для визначення продуктивності праці на підприємствах, які випускають неоднорідну продукцію.

При використанні нормованого робочого часу вироблення визначається в нормо-годинниках на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках, а також у цехах, коли випускається неоднорідна й не завершена виробленням продукція, що неможливо обчислити ні в натуральному, ні у вартісному вираженні.

Показники вироблення відрізняються також залежно від одиниці виміру робочого часу. Вироблення може бути визначеной на одна відпрацьована людино-година (годинне виробництв), на одного середньооблікового робітника за місяць, квартал, рік (середньомісячна, середньоквартальна, середньорічна виробка).

Трудомісткість роботи відображає витрати робочого часу на вироблення одиниці продукції й визначається в натуральному вираженні за всією номенклатурою виробів і послуг; при великому асортиментах продукції на підприємстві визначається по типових виробах, до яких приводяться всі інші. На відміну від показника вироблення цей показник має кілька переваг: установлює пряму залежність між обсягом вироблення й трудових витрат; виключає вплив на показник продуктивності праці зміни в обсязі поставок за кооперацією, в організаційній структурі вироблення, дозволяє тісно зв'язати вимір продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, що включаються, виділяють:

технологічну трудомісткість, що враховує всі витрати праці зайнятих виробленням продукції з відрядною й погодинною оплатою праці (tтех);

трудомісткість обслуговування вироблення, включаючи витрати праці обслуговуючих робітників (tобс);

виробничу трудомісткість – витрати праці всіх робітників – як зайнятих виробленням продукції, так і обслуговуюче вироблення;

трудомісткість керування виробленням, що включає витрати праці керівників, фахівців і службовців, що обслуговує персоналу й охорони (tупр);

повну трудомісткість, що включає витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу (tпвп):

tпвп = tтех + tобс + tупр.

Відрізняють також нормативну, планову й фактичну трудомісткість.

Нормативна трудомісткість – це сума всіх діючих на відповідний період технічно-обгрунованих норм часу за операціями технологічного процесу виготовлення даного виробу.

Планова трудомісткість – це певні планом витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, які повинні бути досягнуті підприємством на відповідну дату або в середньому за період, що планується.

Фактична трудомісткість – це реальні витрати часу на виготовлення одиниці продукції за відповідний період часу. Між нормативною трудомісткістю (Тн) і фактичною трудомісткістю (Тф) існує співвідношення:

Тф = Тн/ДО,

де ДО - фактичний коефіцієнт виконання норм часу.

При розрахунках показника трудомісткості за основу приймається технологічна трудомісткість, що визначається по нормах часу на операцію, деталь, вузол, виріб продукції, а виробнича й повна трудомісткість розраховуються укрупненно, за допомогою коефіцієнтів, які характеризують співвідношення між відповідними групами працівників.

Частіше за все зустрічається вартісний метод, що дозволяє визначати продуктивність праці не тільки за окремими підприємствами, але й у цілому за областями й народним господарством.

Обсяг продукції при цьому визначається обсягом валової або товарної продукції в порівнянних оптових цінах, чистій продукції або нормативній вартості обробки.

При визначенні рівня продуктивності за показниками валової або товарної продукції величина вироблення істотно міняється залежно від таких факторів, як структура вироблення, обсяг кооперованих поставок, матеріалоємністю продукції й т.п. Т.е. величина вироблення спотворюється за рахунок включення в обсяг продукції витрат інших підприємств. Від впливу матеріалоємності вироблення вільний показник чистої продукції являє собою частку оптової ціни, що містить заробітну плату, відрахування на соціальні заходи й прибуток.

Біля з показником рівня продуктивності праці визначається показник динаміки або темпів росту ЇЇ продуктивності, що дає можливість простежити тенденцію за ряд аналізованих періодів, визначити фактори зміни й резерви підвищення.