Тема 9. Продуктивність і ефективність праці

9.1. Продуктивність, ефективність праці й основні фактори їхнього росту

В умовах ринкових відносин завдання підвищення продуктивності праці як джерела реального економічного прогресу стає життєво важливої для подальшого розвитку економіки. Як показує світовий досвід останніх десятиліть, економічними лідерами стають не ті країни, які мають значні ресурси, а ті, які досягли високої продуктивності праці. Не випадково в економічно розвинених країнах функціонують спеціальні установи, які займаються дослідженням і розробкою технології керування продуктивністю праці.

Продуктивності праці приділяється значна увага й на рівні організацій всіх сфер діяльності як одному з найважливіших показників ефективності, що характеризує рівень раціонального використання ресурсів і використовується для внутрішнього аналізу й планування ефективної господарської діяльності підприємства. Слідства підвищення (зниження) продуктивності праці для окремих підприємств і суспільства в цілому наведені в табл.

Слідства підвищення (зниження) продуктивності праці

Зміна продуктивності праці
Слідства зниження продуктивності праці	Слідства підвищення продуктивності праці
Неефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів	Ефективне використання трудових ресурсів, устаткування, матеріальних і фінансових ресурсів
Підвищення питомих витрат	Зниження питомих витрат
Зниження конкурентоспроможності	Підвищення конкурентоспроможності
Скорочення обсягу продаж	Збільшення обсягу продаж
Зменшення прибутковості	Ріст прибутковості
Послаблення основ організації	Зміцнення основ організації
Зниження задоволеності працею, падіння перспективності кваліфікації, що має робітник	Ріст задоволеності працею, мотивація розвитку людських ресурсів
Подальше зниження продуктивності праці	Подальший ріст продуктивності праці
Розпад організації, відтік персоналу	Закріплення персоналу, розвиток організації
Підвищення рівня безробіття, ріст напруженості в суспільстві	Стабілізація зайнятості, зниження соціальної напруги

Одним з найбільш важливих уроків японського успіху, як справедливо відзначив М. Х. Мескон, укладається в тім, що неможливо досягти стійкої продуктивності при спонтанній, імпульсивній реакції на будь-які виникаючі проблеми. Не маючи конкретних цілей із продуктивності, не можна визначити, або є досягнутий рівень високим, або низьким. Цілі є орієнтиром при рішенні питання про те, яка робота підвищує загальну продуктивність, а яка перешкоджає її росту. Керівництво підприємства повинне забезпечити ріст продуктивності шляхом її планування.

Планування продуктивності праці - це визначення рівня продуктивності праці й темпів її ріст, забезпечення конкурентоспроможності організації.

На рівень і динаміку продуктивності праці впливає безліч факторів. Розглянемо фактори на рівні окремих підприємств. Їх можна розділити на дві групи: зовнішні й внутрішні.

Зовнішні фактори – це ті, які не залежать від діяльності підприємства як об'єктів, але кількісно визначають рівень використання трудових, виробничих і фінансових ресурсів будь-якої організації. До них ставляться: політичні, законодавчі фактори, інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічна ситуація й положення в конкретній області й регіоні, стан матеріально-технічного забезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів, культура й соціальні цінності. Це також акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи й т.п..

Політичні, законодавчі, соціальні, економічні, конкурентні, технологічні особливості зовнішнього середовища – це фактори побічної (непрямої) дії, не підконтрольні підприємствам. Але в розробці програм підвищення продуктивності їх необхідно враховувати й, як не дивно, ними можна й необхідно частково управляти.

Особливості зовнішнього середовища прямій дії, такі, як акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи й т.п., певною мірою можуть ураховуватися й регулюватися організацією, властиво й будучи полем життєдіяльності підприємства.

Політичні, правові й законодавчі фактори тісно взаємозалежні й взаємодіють між собою, тому що законодавство регламентує практичні бізнеси-процеси. Правові рішення приймаються судовими органами, а контрольні органи створюються й очолюються виборними особами або особами, призначеними на політичні, економічні й соціальні посади державними керівниками. Законодавство й регулюючі правові акти відображають діючу політичну обстановку, а відповідно, і володіють потенціалом впливу на прийняття управлінських рішень.

До того ж навряд є більшим замовником, і, займаючи офіційні посади, політичні й державні діячі можуть впливати на те, у яких обсягах проведе закупівлю урядовий орган і в якого підприємства. Не безкорисливо пам'ятати й те, що офіційні особи можуть відігравати не останню, а, може, і ключову роль у сприянні виходу підприємства на зовнішній ринок.

Економічні й конкурентні фактори впливають як на рішення й дії працівників підприємств, так і на рішення й дії покупців. Це пояснюється тим, що цикли ділової активності можуть носити нерівномірний характер ( ріст-спад), і тоді перед підприємствами коштує завдання визначення ймовірності світових, державних і регіональних економічних тенденцій і змін, а також їхнього впливу на цикли ділової активності й ринки.

Правительство законодавчому шляхом здійснює контроль за діяльністю діючих монополій і злиття з метою відомості до мінімуму негативне їхнього впливу на інтереси користувачів (покупців). У досягненні конкурентних переваг поняття стратегії й дії конкурента приводить до позитивного результату. А це вже важливий соціальний фактор. По своїй природі соціальні тенденції-фактори є довгостроковими факторами, тому що соціальні зміни повинні досить чітко проявлятися, щоб дати можливість для динамічних бізнес-процесів.

Такі можливості можуть бути пов'язані зі зростаючою роллю ринків продукції або з перспективою створення нових робочих місць, куди й направляє свої ресурси бізнес.

Якщо більша частина соціальних змін происходится поступово й може бути спрогнозирована, то зміни технологічних факторів характеризуються постійно зростаючими темпами й імовірністю швидкого повороту в непередбаченому напрямку.

Хоча слово “технологія” асоціюється з такими поняттями й досягненнями науково-технічного прогресу, як комп'ютери, лазери, електроніка й т.п., ця продукція не є технологією, під якою необхідно розуміти сукупність знань, методів і коштів про те, як виробляти продукцію.

Прогнозування технологічного процесу, не дивлячись на труднощі, має виняткову важливість як фактор для прийняття управлінських рішень. Часте рішення про установку коштовного основного встаткування приймається в умовах досить високої ймовірності того, що розвиток саме технології може привести до старіння продукту, що ще не випущено на ринок.

Звідси аналіз технологічних факторів і тенденцій технологічного прогнозу є життєво важливою функцією, оскільки завжди є ризик втратити значні кошти. Тому керування ризиками є досить важливою функцією керування в бізнес-процесах організації.

При концентрованій складності й взаимопереплетении проблем, які укладаються в нерозвиненості ринкових інститутів, економіко-соціальна ситуація в Україні (більші державні борги) має потребу в державному регулюванні в економіці країни. Змушене втручання держави в економіку - не прикрий епізод, а економічна політика, необхідність якої на перехідному етапі доведена досвідом більшості передових країн.

Аналіз розвитку економіки України за останні роки показує, що при здійсненні політики реформ правительство розрахувало, що інноваційна система буде формуватися без втручання держави, на основі механізму самоорганізації. У межах діючої моделі економічної політики широкомасштабна технічна й технологічна модернізація національної економіки є неможливою. Ця модель вичерпала свій позитивний потенціал і має потребу в глибокій перебудові. Зазначена позиція не була націлена на подолання технологічного відставання й утворення умов інтеграції нашої країни в співтовариство високотехнологічних держав. Насправді мова йшла про сировинну переорієнтацію нашої економіки й відповідну спеціалізацію в напрямку обслуговування потреб країн “цивілізованого центра”, що розвиваються на більше високій технологічній основі. Економічний ріст за останні три роки здійснювалося головним чином на екстенсивній основі.

Існуюча ситуація не гарантує головного - забезпечення постійного росту й прискорення подолання на цій основі розриву в обсягах ВНП на душу населення України й країнами Заходу. У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, що могла б забезпечити щорічні темпи росту ВНП на 6-7 відсотків. Зі світового досвіду відомо, що такий ріст можливий лише на основі інтенсивного технічного й технологічного відновлення вироблення. Ми ж маємо протилежне - відтворені процеси (за винятком окремих підприємств) здійснюються на технологічній базі, сформованої головним чином у попередні роки. Саме тому необхідно акцентувати увагу на об'єктивній необхідності принципової корекції економічної політики. Вона повинна бути сконцентрована на головному - застосуванні механізмів структурно-інноваційного відновлення економіки. Радикально змінити траєкторію економічних процесів, у тому числі діючий міжнародний статус нашої держави, можна лише на цій основі. Необхідно виходити з необхідності органічного об'єднання ринкових методів стимулювання науково - технологічної діяльності по заходами, які б забезпечили істотне посилення в цьому ролі держави.

Внутрішні фактори – це фактори, які визначають (формують) результати роботи підприємств. Вони бувають основними, що безпосередньо впливають на результати роботи, і не основними, які безпосередньо не пов'язані із продуктивністю праці, але впливають на результати бізнес-процесів через структурні зрушення в складі продукції, порушення господарської й технологічної дисципліни й т.п..

В економічній літературі зустрічається багато варіантів класифікації внутрішніх факторів росту продуктивності праці, які відрізняються один від іншого більшою або меншою їхньою деталізацією. Але загальним для всіх джерел є те, що вони виділяють такі основні фактори:

науково-технічні - впровадження нової техніки й технології, механізація й автоматизація вироблення, зміни в структурі парку або модернізації встаткування, зміни конструкції виробів, якості сировини, використання нових видів матеріалів і т.п.;

організаційні – збільшення норм і зон обслуговування; спеціалізація вироблення й поширення обсягів кооперованих поставок; зміни реального фонду робочого часу; удосконалення керування організацією; скорочення витрат бракованої продукції; зниження кількості робітників, які не виконують норм виробітку; удосконалення організації вироблення й праці; широке поширення й впровадження у вироблення передового досвіду; зміцнення дисципліни праці й т.п.;

структурні – зміна обсягу вироблення; зміна питомої ваги окремих видів продукції й окремих виробництв у загальному обсязі й т.п.;

соціально-економічні – зміна якісного рівня персоналу; зміна відносини працівників до праці; зміна умов праці; удосконалення мотивації й стимулювання праці; розвиток творчій ініціативі й активності робітників і т.п..

Для окремих областей вироблення (сільське господарство, вугільна й чорно-рудна промисловість) дуже важливими факторами є природні умови, які досить відчутно діють на продуктивність праці. При тих самих витратах робітники одержують різну кількість продукції, а відповідно, і різні показники продуктивності праці.

Деякі економісти вважають одним з найважливіших факторів росту продуктивності суспільної праці й задоволення економічних і соціальних потреб - якість продукції. Конкурентоспроможна продукція - це така продукція, що на даний момент є високоякісною й задовольняє потреби ринку й користувачів. Вона є результативним показником взаємодії наведених вище факторів. Не може виробити високоякісну продукцію малокваліфікований робітник на старому встаткуванні з використанням застарілої технології. Високоякісна продукція дійсно є важливим чинником розширення ринку, а відповідно, збільшення обсягів її вироблення, і як слідство - підвищення продуктивності праці.

Класифікація факторів на основі їхнього взаємозв'язку, причинності, специфічності, самостійності, можливості обміну й кількісного виміру є базою для класифікації резервів.

Існує два поняття резервів:

резервні запаси (наприклад сировина, матеріали), наявність яких необхідна для безперервного розвитку бізнес-процесів;

резерви як ще не використані можливості розвитку підприємства, поліпшення його результативних показників.

На відміну від традиційного виробничого тлумачення резервів як факту зниження втрат у використанні різних ресурсів, у сучасній економіці розуміють і невикористані можливості зниження поточних і авансованих витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на даному рівні розвитку підприємства.

Усунення втрат будь-якого роду й нераціональних витрат - це один шлях використання резервів. Другий шлях пов'язаний із соціально-економічним і науково-технічним прогресом як головними важелями підвищення продуктивності бізнес-процесів.

Таким чином, резерви в повному обсязі можна оцінити розривом між досягнутим рівнем використання ресурсів і можливим рівнем, що визначається накопиченим потенціалом організації.

Резерви бізнес-процесів класифікуються в основному за джерелами підвищення ефективності вироблення, які зводяться до трьох груп: праця, предмети праці й кошти праці. Т.е. у процесі вироблення необхідно розпізнавати матеріальні фактори (кошти вироблення) і особисті фактори (робочу силу). У сучасних умовах діяльності організацій всі частіше на перше місце виступають якраз трудові ресурси. Воно й не дивно, тому що ніяка техніка не може працювати без кваліфікованого працівника. У високорозвинених країнах Заходу, де технічний рівень вироблення дуже високий, людський фактор є найголовнішим і, як слідство, вартість робочої сили в цих країнах значно вища. Інакше простої високопродуктивної техніки й сучасної технології будуть задавати великий збиток.