8.2. Керування організацією праці на підприємстві

Організація праці на підприємствах відіграє важливу роль у рішенні економічних і соціальних завдань як кошти ефективного використання трудового потенціалу, підвищення ефективності господарського механізму.

Під керуванням організацією праці на підприємстві розуміється сукупність заходів, здійснюваних на основі використання резервів росту продуктивності праці на двох рівнях:

1. На рівні дирекції підприємства - розробка методології організації нормативно-дослідницької роботи, розробка заходів щодо вдосконалення планування, обліку й аналізу організації праці.

2. На рівні цеху, ділянки й виробничої бригади - впровадження, освоєння, аналіз, перегляд норм витрат праці, облік їхнього виконання, аналіз використання робочого часу.

Зміст роботи по організації праці на підприємствах визначається їхньою виробничою структурою, характером, типом і обсягом виробництва.

Провідну роль у керуванні, організації й нормуванні праці грає інженер - організатор праці, закріплений за конкретною виробничою ділянкою. Один інженер-організатор виділяється на 150 - 400 працівників залежно від типу й складності виробництва, кількості технологічних процесів і норм.

Для здійснення робіт з НОТ на підприємстві створена спеціальна служба - відділ організації праці й заробітної плати (ООТИЗ).

Основним завданням ООТИЗ на підприємствах є створення таких умов для колективів і окремих виконавців, які забезпечили б найкращий кінцевий результат і ефективне використання виробничого потенціалу. Структура ООТИЗ і залежить від обсягу, типу й технології виробництва, характеру й складу робіт і витрат праці. На середніх і більших підприємствах до складу ООТИЗ включають трохи бюро: тарифно^-економічне, технічного нормування, передових коштів праці, нормативно-дослідницьке. У більших цехах також створюються бюро організації праці й заробітної плати.

Для оцінки рівня організації праці на підприємстві потрібно планувати й аналізувати наступні показники:

питома вага чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

охоплення технологічних і трудових процесів нормами витрат праці;

величина зниження витрат праці на виробництво (у відсотках до всього обсягу витрат праці) за рахунок удосконалювання нормування;

коефіцієнт корисного використання робочого часу й коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху, підприємства;

міра освоєння проектної трудомісткості й проектної продуктивності праці;

частка приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку й часу в загальному приросту продуктивності праці.

8.3. Робочий час, його класифікація й методи вивчення

Час, відведений розпорядком дня для роботи, називається робочим часом. Для успішної роботи з організації й нормування праці необхідно класифікувати всі витрати робочого часу виконавця.

Робочий час виконавця роботи ділиться на час роботи й час перерв. Час роботи з виконання виробничого завдання (ВВЗ) - це час, що використовується для підготовки безпосереднього виконання отриманого завдання в межах установленої норми часу і її виконань. Воно включає підготовчо-заключний, оперативний час, час обслуговування робочого місця, час на відпочинок і особисті потреби.

Перерви, викликані недоліками організації виробництва, виникають через несвоєчасну подачу на робоче місце сировини, матеріалів, інструментів, устроїв, неполадок устаткування, перебоїв у подачі електроенергії. Порушення трудової дисципліни включає: запізнення на роботу й передчасне її закінчення, сторонні розмови й самовільні отлучки з робочого місця.

Визначення втрат робочого часу здійснюється за допомогою методу фотографії робочого часу. Вона виконуються двома способами: способом безпосередніх вимірів часу й способом миттєвих спостережень. Існує два види безпосередніх вимірів часу: суцільний і вибірковий. Спостереження може проводитися візуально, автоматично (без участі людини) і комбинированно (людина бере участь у керуванні апаратами). Фотографія використання часу може виконуватися щодо різних об'єктів: виконавця, устаткування, виробничого процесу (використання одночасно часу встаткування й робітника). Основна увага приділяється фотографії використання часу виконавця.

На підприємствах найбільше часто використовуються наступні види фотографій робочого часу: індивідуальна, групова, самофотографія, фотографія способом миттєвих спостережень.

Найбільше часто застосовується індивідуальна фотографія робочого часу, предметом вивчення якої є видаток робочого часу кожного працівника на певному робочому місці. Один спостерігач залежно від системи організації праці, розміщення робочих місць, рівня своєї підготовки може одночасно охопити спостереженням декількох робітників (3 - 5). При вивченні використання робочого часу бригадою проводиться групова його фотографія.

Коли робітник у процесі роботи увесь час переміщається, застосовується маршрутна фотографія. Цю роботу може виконувати спеціально підготовлений спостерігач або сам виконавець, у такому випадку вона називається самофотографією.

У фотографії робочого часу заміряться все без винятку витрати часу виконавця за певний період часу.

Метою фотографії робочого часу є виявлення тривалості простоїв і непродуктивної роботи, причин, їх зухвалих, а отже, і недоліків в організації праці й виробництва, одержання вихідних даних для обробки нормативів.

Фотографія робочого часу складається з наступних етапів: підготовка до спостереження, проведення спостереження, обробка дані спостереження, аналіз результатів і підготовки заходів щодо ліквідації втрат часу.

Хронометраж - це спостереження, у процесі якого вивчаються циклічні елементи оперативної роботи, які повторюються. Його метою є: вивчення передових прийомів і методів праці; виявлення причин невиконання норм часу окремими робітниками або їхнього перевиконання; перевірка якості діючих норм часу.

Існують три способи хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. Найбільше часто застосовується хронометраж за поточним часом.

Для розрахунку норм праці велике значення має розподіл витрат часу на що перекриваються й перекрива_ не.

До що перекриваються відносять час виконання робітниками тих елементів трудового процесу, які здійснюються в період автоматичної роботи встаткування. Що неперекривається є час виконання трудових прийомів (установлення заготівлі, контроль якості й т.п.) при зупиненому встаткуванні й час на машинно-ручні прийоми.

При встановленні норм праці й аналізі витрат робочого часу останні діляться на нормовані й ненормовані. До нормованого ставляться необхідні для даних конкретних умов величини витрат основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, регламентовані перерви, підготовчо-заключного часу. Сумарна величина цих витрат часу на одиницю продукції називається штучно-калькуляційним часом.