
- •Тема 1. Об'єкт, предмет і завдання курсу
- •Загальна характеристика, предмет і метод курсу
- •Взаємозв'язок курсу "Економіка праці й соціально-трудові відносини" з іншими дисциплінами
- •Тема 2. Трудові ресурси й трудовий потенціал суспільства
- •2.1. Загальна характеристика трудових ресурсів
- •2.2. Види зайнятості й баланси трудових ресурсів
- •2.3. Структура й показники оцінки трудових ресурсів
- •2.4. Відтворення трудових ресурсів, його характеристики
- •2.5. Керування трудовими ресурсами як система
- •2.6. Персонал підприємства як об'єкт керування
- •2.7. Трудовий потенціал суспільства як економічна категорія
- •2.8. Трудоресурсная ситуація в Україні і її регіональні особливості
- •Тема 3. Праця як частина життя людини й ведучий фактор економічної діяльності
- •3.1. Поняття й сутність категорії “праця”
- •3.2. Утримування й характер праці
- •3.4. Мотиви й стимули до праці
- •4.1. Історія формування, поняття й утримування трудових-соціально-трудових відносин
- •4.2. Система соціально-трудових відносин
- •4.3. Державна політика в сфері соціально-трудових відносин
- •4.4. Профспілки й соціально-трудові відносини
- •Тема 5. Соціальне партнерство
- •5.1. Теоретичні основи й об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства
- •5.2. Суб'єкти соціального партнерства
- •5.3. Система колективно-договірного регулювання трудових-соціально-трудових відносин
- •Тема 6. Ринок праці і його регулювання
- •6.1. Ринок праці: суть, утримування, структура
- •6.2. Умови виникнення й ефективного функціонування ринку праці
- •6.3. Функції й сегментація ринку праці
- •6.4. Безробіття, її види й показники
- •6.5. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних
- •6.6. Державне регулювання ринку праці в Україні
- •Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •7.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. Концепції зайнятості
- •7.2. Державна політика зайнятості
- •7.3. Регулювання зайнятості населення
- •Тема 8. Організація й нормування праці
- •8.1. Сутність і завдання організації праці
- •8.2. Керування організацією праці на підприємстві
- •8.3. Робочий час, його класифікація й методи вивчення
- •8.4. Основи нормування праці
- •Тема 9. Продуктивність і ефективність праці
- •9.1. Продуктивність, ефективність праці й основні фактори їхнього росту
- •Слідства підвищення (зниження) продуктивності праці
- •9.2. Показники оцінки продуктивності й ефективності праці
- •9.3. Основні напрямки підвищення продуктивності й ефективності праці
- •Тема 10. Політика доходів і оплата праці
- •10.1. Поняття “доходи населення” і їхні види
- •10.2. Заробітна плата, її види, функції й принципи організації
- •10.3. Тарифна система оплати праці
- •Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіях і посадам
- •11.4. Форми й системи оплати праці
- •Тема 11. Планування праці
- •11.1. Завдання, утримування й показники плану по праці
- •11.2. Планування чисельності й складу кадрів
- •11.3. Планування росту продуктивності праці
- •11.4. Планування фонду оплати праці
- •Тема 12. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
- •12.1. Основні завдання аналізу використання трудових ресурсів і витрат на оплату праці
- •12.2. Аналіз забезпеченості підприємства робочої силоміць і кваліфікаційного складу робітників
- •12.3. Аналіз руху й стабільності робочої сили
- •12.4. Аналіз використання робочого часу
- •12.5. Аналіз продуктивності праці
- •12.6. Аналіз використання фонду оплати праці
- •12.7. Аналіз соціального розвитку підприємства
- •12.8. Аудит праці
- •Тема 13. Моніторинг соціально-трудової сфери, як інструмент регулювання й керування соціально-економічних відносин
- •13.1. Сутність і втримування соціального моніторингу
- •13.2. Моніторинг соціально-трудових відносин як тридцятилітній соціального моніторингу
- •Тема 14. Міжнародна організація праці і її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
- •14.1. Історія й причини створення Міжнародної організації праці
- •14.2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їхня структура
- •1. Бюро по діяльності підприємців.
- •2. Бюро по діяльності трудящих.
- •3. Департамент урядової діяльності, законодавства й адміністрації праці.
- •14.3. Головні цілі й завдання Міжнародної організації праці
7.3. Регулювання зайнятості населення
Проблема зайнятості - одна з важливих соціально-економічних проблем перехідної економіки. Державне регулювання зайнятості здійснюється по трьох напрямках:
працевлаштування незайнятого населення й надання допомоги в профпідготовці;
стимулювання утворення гнучкого ринку праці;
соціальний захист від безробіття.
Сукупність заходів і інститутів, за допомогою яких держава здійснює вплив, називається механізмом регулювання зайнятості.
У перехідній економіці з розвитком ринкових механізмів формуються такі вимоги до регулювання зайнятості:
створення ринку послуг із працевлаштування;
становлення інститутів захисту прав у трудовій сфері (трудовий арбітраж);
трансформація профспілок в інститути проведення переговорів про умови трудового контракту, зайнятості й заробітної плати.
З метою здійснення регулювання зайнятості був створений Державний фонд сприяння зайнятості населення (ГФСЗН) для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів професійної орієнтації, професійного навчання звільнених працівників і безробітних, сприяння в працевлаштуванні; виплати допомога з безробіття; надання безпроцентної позики безробітним для здійснення підприємницької діяльності; організації додаткових робочих місць у різних галузях економіки; утримування працівників служби зайнятості.
З метою зменшення рівня безробіття при тім же обсязі зайнятості здійснюється перерозподіл робочого часу й робочих місць по наступних напрямках:
стимулювання переходу працівників на часткову або тимчасову зайнятість за рахунок забезпечення тих же соціальних гарантій, що й для повністю зайнятих працівників;
забезпечення гарантованого мінімального рівня заробітної плати;
збільшення тривалості щорічних відпусток;
скорочення тривалості робочого дня й робочого тижня.
Тема 8. Організація й нормування праці
8.1. Сутність і завдання організації праці
Для раціональної організації суспільної праці велике значення має розподіл робочої сили між областями, об'єднаннями, підприємствами, забезпечення зайнятості населення й відтворення робочої сили, утворення й розвиток форм розподілу результатів праці. Всі ці питання тісно пов'язані з дією в суспільстві виробничих відносин і економічних законів.
Процес праці, будучи сукупністю дій людини, спрямованих на перетворення сировини в готові вироби, являє собою головнуу тридцятилітній виробничого процесу, незалежно від конкретної форми його здійснення. Виробничий процес є сукупністю часткових процесів, які здійснюються як у часі, так і в просторі. Забезпечення їхньої координації, планування й виконання по строках і обсягу є завданням організації праці.
Поняття організація праці поєднує правильний підбор і розміщення робітників, організацію робочих місць і їхнє оснащення, нормування праці й створення сприятливих умов праці.
Організувати працю працівників можна на основі використання досвіду фахівців, але найбільш ефективний шлях - це використання досягнень фізіології, психології й ергономіки праці, тобто наукової організації праці (НОТ). НОТ - це процес внесення в існуючу організацію праці розроблених наукою й практикою вдосконалень, які підвищують загальну продуктивність праці.
Удосконалення варто проводити в трьох напрямках: введення нових і вдосконалених знарядь праці; поліпшення використання праці при даному стані встаткування на підприємстві (поліпшення розташування робітників, удосконалення виробничих взаємозв'язків, стандартизація матеріалів і продукції); підвищення продуктивності живої праці (підвищення кваліфікації, інтенсифікації, поліпшення умов праці).
НОТ використовуються як при проектуванні нових підприємств, цехів, ділянок і робочих місць, так і при раціоналізації організації праці на діючих підприємствах.
У сучасних умовах особі значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці: багатоверстатного обслуговування, сумісництва професій, бригадного підряду й оренди. Ці форми організації праці дозволяють підвищити самостійність працівників і трудових колективів у здійсненні виробничої діяльності і їхня зацікавленість у кінцевих результатах праці.
Методи НОТ дозволяють підвищувати майстерність праці, позбуватися від монотонних, непривабливих робіт, знижувати їхній шкідливий вплив на організм людини.
Організація праці вимагає встановлення кількісних норм витрат праці в процесі виробництва, тобто нормування праці. На всіх етапах розвитку економіки приділяється велика увага питанням використання системи норм і нормативів витрат праці, трудомісткості, заробітної плати.
Наукова організація праці здійснюється по наступних основних напрямках:
1. Розробка й впровадження раціональних форм розподілу й кооперації праці.
2. Удосконалення організації підбора, підготовки й підвищення кваліфікації кадрів.
3. Удосконалення організації й обслуговування робочих місць, включаючи їхнє планування, впровадження раціонального оснащення, ефективних систем обслуговування.
4. Раціоналізація трудового процесу, впровадження передових методів праці.
5. Впровадження раціональних форм і способів матеріального й морального стимулювання праці.
6. Поліпшення умов праці, що передбачає полегшення праці, механізацію складних і ручних робіт, оптимальні кліматичні й санітарно-гігієнічні умови, раціональні режими праці й відпочинку.
7. Зміцнення дисципліни праці й розвиток творчої активності працівників.
Завдання НОТ можна поділити на три групи: економічні, психофізіологічні й соціальні.
Економічні завдання укладаються в тім, щоб, з'єднуючи щонайкраще техніку й людей у єдиному виробничому процесі, забезпечити найбільш раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів і тим самим прискорити темпи росту продуктивності праці й підвищити ефективність виробництва. Економічна ефективність виражається в зниженні витрат праці, грошових і матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції або обсягу виконаних робіт, росту продуктивності праці, підвищенні фондовіддачі основних виробничих фондів.
Психофізіологічні завдання укладаються в створенні умов для збереження в процесі праці здоров'я й працездатності людини на тривалий період часу на основі впровадження раціональних режимів праці й відпочинку, підвищення культури й естетики праці.
Соціальними завданнями НОТ є забезпечення змістовності праці й всебічний розвиток людини в праці.
Під поділом праці розуміється розподіл діяльності людей при спільному здійсненні приватних трудових процесів. Поділ праці дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу й підвищити продуктивність праці.
Розглядається три види поділу праці на підприємстві: технологічне, функціональне, професійно-кваліфікаційне.
Технологічний поділ праці укладається в розподілі виробничого процесу на фази, технологічні комплекси, що переробляють операції, виконання яких закріплюється за окремими працівниками або їхньою групою. Основою цього виду поділу праці є технологічний процес.
Функціональний поділ праці складається в розподілі всіх робіт, які входять у виробничий процес, залежно від їхнього місця й ролі в ньому ці роботи стабільно виконуються різноманітними групами робітників: робітниками, фахівцями, службовцями.
Професійно-кваліфікаційний поділ праці – це розподіл працюючих по спеціальностях, а усередині них – по кваліфікації, групам і складності праці.
Поділ праці науково обґрунтовується за допомогою психофізіологічних, соціальних і економічних критеріїв.
Психофізіологічні критерії поділу праці встановлюють припустимі психічні й фізичні навантаження робітника протягом робочого часу. Крім того, розраховується величина доплат працівникам до тарифної ставки за несприятливі умови праці.
Соціальний критерій поділу праці влаштовує границі, при яких різноманітні трудові функції забезпечують привабливість, підвищують інтерес до праці, створюють умови для розвитку творчого потенціалу й росту кваліфікації працюючих.
Економічний критерій поділу праці має на увазі забезпечення зниження собівартості продукції, ріст продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.
Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються значні зміни в традиційному поділі праці. У найбільшій мері це стосується професійно-кваліфікаційного й функціонального поділу праці. Відбувається інтеграція ряду спеціальностей.
Сумісництво спеціальностей складається у виконанні одним працівником робіт, які ставляться до різних функцій або спеціальностей. Найбільш широке сумісництво спеціальностей використовується при неповній зайнятості робітників на своїй основній роботі для зменшення монотонності у виробничій діяльності, підвищення інтересу до роботи, що виконується, створенні умов для розвитку творчого потенціалу виконавця.