7.2. Державна політика зайнятості

Сучасна державна політика укладається в тім, щоб забезпечити одночасно й економічний, і соціальний прогрес у сполученні із прагненням до повної зайнятості. Політика зайнятості - це сукупність мер прямого й непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Вона має три рівні: загальнодержавний, регіональний і локальний.

Економічні можливості зайнятості визначаються в рамках реалізації державою антиінфляційної політики; податкової політики; підтримки інвестиційної активності; промислової політики, регіональної політики розвитку робочих місць, зовнішньоекономічної політики регулювання захисту праці, наймання й звільнення робітника, часу роботи; заробітної плати; керування персоналом; безпеки праці; нейтралізації, дискримінації; соціального партнерства, колективних угод і договорів.

Виділяють три основні моделі політики зайнятості в країнах з розвитий ринковою економікою: європейську, скандинавську й американську.

Відповідно до європейської моделі керування зайнятістю проводиться скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці, зростанні доходів працюючих.

Скандинавська модель забезпечує зайнятість практично всім трудящим у державному секторі із середнім рівнем оплати праці.

Американська модель заснована на створенні робочих місць, які не вимагають високої продуктивності для значної частини економічно активного населення. При цьому кількість безробітних формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Основні принципи державної політики України в сфері сприяння зайнятості:

забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової й національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, відносини до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здатностей і професійній підготовці з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створення нових робочих місць і умов для розвитку підприємництва;

координація діяльності в сфері зайнятості з іншими напрямками економічної й соціальної політики на основі державної й регіональної програм зайнятості;

співробітництво професійних союзів, об'єднань підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного керування в розробці, реалізації й контролі над виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародне співробітництво в рішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном і іноземними громадянами в Україні.

Існують два основних варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості є сукупність правових, організаційних і економічних заходів, проведених державою з метою зниження рівня безробіття.

Пасивна політика зайнятості – це сукупність заходів, спрямованих на зм'якшення негативних наслідків безробіття.

Міри державної політики зайнятості діляться по об'єкті впливу й джерелам фінансування на загальні й спеціалізовані.

Взаємодія суб'єктів соціально-трудових відносин - найманих робітників і профспілок, роботодавців і їхніх об'єднань і правительства дозволяє активно впливати на стан зайнятості й поліпшувати її якісні характеристики.