6.6. Державне регулювання ринку праці в Україні

Важливим об'єктом ринкової економіки є ринок праці як соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на збалансованості попиту та пропозиції робочої сили й важелем регулювання якої є ціна робочої сили.

Основним показником оцінки ринку праці виступає співвідношення між наявними вільними робітниками місцями й кількістю осіб, які шукають роботу.

Держава застосовує такі види регулювання ринку праці:

захисне, призначене для обмеження дій, які приводять до незахищеності окремих груп населення;

заохочувальне, спрямоване на створення умов, у яких можуть здійснюватися й розвиватися певні форми діяльності;

обмежувальне, котре здійснюється для виключення можливості окремих осіб або груп одержати певні переваг перед іншими;

директивне, котре передбачає вплив правительства на ринок праці з урахуванням інтересів населення;

економічне, котре сприяють росту пропозиції на ринку й росту зайнятості за допомогою фінансових важелів (податків, субсидій).

Ще одним напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Вони укладаються між державою й підприємствами й спрямовані на створення додаткових робочих місць і зм'якшення наслідків безробіття.

Головними нормативними актами, згідно яким регулюється ринок праці в Україні, є Закон України “Про зайнятість населення”, Державна програма зайнятості населення й Указ Президента України “Про основні напрямки соціальної політики”.

Закон "Про зайнятість населення" визначає категорії зайнятості, права громадян у виборі виду діяльності, статус безробітних, права на допомогу у зв'язку з безробіттям, механізм формування й використання фонду сприяння зайнятості населення й т.п.

Державна програма зайнятості передбачає заходи держави по наданню допомоги громадянам у їхньому працевлаштуванні, організації роботи із професійної перепідготовки кадрів, участі в профориентационной роботі, сприянню створенню робочих місць, організації суспільних оплачуваних робіт.

Основні функції по регулюванню ринку праці в Україні виконує Міністерство праці й соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості й забезпечення відповідних гарантій громадянам на всій території України створена державна служба зайнятості.

Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості

7.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. Концепції зайнятості

Зайнятість є загальекономічною категорією, що існує у всіх суспільно-економічних формаціях, це одна з найважливіших характеристик економіки й добробуту народу. Економічною основою зайнятості є взаємодія праці й власності.

Відносини зайнятості можуть розглядатися як аналіз трьох сфер зайнятості: зайнятість працездатного населення (трудових ресурсів); зайнятість економічно активного населення (робочої сили), зайнятість населення на ринку праці, тобто зайнятість найманою працею.

Законодавство України про зайнятість розглядає першу із зазначених сфер зайнятості.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить:

працюючих по найманню на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, у міжнародних і іноземних організаціях в Україні й за кордоном;

які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів і членів їхніх родин, які беруть участь у виробництві;

вибраних, призначену або затверджених на оплачувану посаду в органах державної влади й керування й суспільних об'єднань;

які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах, військах внутрішньої й конвойної охорони й цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, проходять альтернативну (невоєнну) службу;

які проходять професійну підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації з відривом від виробництва або вчаться в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

працюючих громадян інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

По статусі зайнятості зайняті діляться на: найманих робітників, що працюють на індивідуальній основі, роботодавців, неоплачуваних працівників сімейних підприємств.

Основні сучасні принципи зайнятості - добровільність праці, відповідальність держави за реалізацію права на працю, комплексний підхід до рішення проблем зайнятості.

Принцип добровільності праці, вільного розпорядження громадянами своїми здатностями до продуктивної й творчої праці дозволяє людині вільно вибирати той або інший вид діяльності, місце й форму застосування своїх здатностей.

Принцип відповідальності держави за створення умов для реалізації прав громадян на працю передбачає використання ними всього комплексу економічних, законодавчих, соціальних мір сприяння зайнятості.

Комплексний підхід до рішення проблем зайнятості забезпечує координацію державою зусиль органів влади всіх рівнів, взаємодія механізмів державного регулювання й ринкового механізму.

Зайнятість виконує суспільну, економічну й дохідну функції. Економічна виражається в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування й посприяти росту ефективності суспільного виробництва. Суспільна відображає потреба людей не тільки в доходах, але й у самовираженні. Дохідна укладається в створенні платоспроможного попиту на матеріальні й духовні блага.

Продуктивна зайнятість - це така зайнятість населення, що за рахунок високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси й дає кожному працівникові дохід, не менший, чим потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей.

Кількісно зайнятість характеризується рівнем зайнятості. Він може розраховуватися двома способами: часток зайнятих у загальній чисельності населення й часток зайнятих в економічно активному населенні. У міжнародній статистиці вихідним показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення - частка чисельності економічно активного населення в загальній чисельності населення.

Важливої тридцятимільйонної оцінки зайнятості населення є її структура, що являє собою поділ праці між сферами й областями суспільного виробництва, а також усередині областей, по видах робіт, ділянкам виробництва, у масштабі всього народного господарства і його окремих територіальних одиниць.

Різноманіття соціально-економічних процесів ринку праці породжує різні форми зайнятості. Форми зайнятості – це організаційно-правові способи й умови використання праці.

По формах організації робочого часу розрізняють повну зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що приносить дохід у нормальні для даного регіону розмірах, і неповну зайнятість, що не відповідає ознакам повної зайнятості.

Виділяють видимими й невидиму; змушену (викликаними економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки) і добровільну неповну зайнятість.

Крім розглянутих видів зайнятості, новим явищем є діяльність у неформальному секторі економіки. МАРНОТРАТ до неформального сектора економіки відносить невеликі установи по виробництву й продажу товарів і послуг з незначним капіталом, низьким рівнем продуктивності праці й нестабільною зайнятістю, що забезпечує невисокі й нерегулярні доходи. Ці установи не враховуються статистикою, не підтримуються правительством, на них не розповсюджені система соціального захисту й трудове законодавство.

По статусі діяльності розрізняють первинну зайнятість, тобто основну зайнятість, що є основним джерелом доходів для працівника, і вторинну зайнятість, добровільну додаткову постійну або тимчасову трудову діяльність осіб.

Вторинна зайнятість може привести до росту безробіття в умовах обмеженої кількості робочих місць. У цьому випадку можливі обмеження вторинної зайнятості з боку держави, заборона сумісництва, обмеження сукупного доходу громадян, прогресивне оподатковування й т.п.

По стабільності трудової діяльності розрізняють постійну й тимчасову зайнятість.

По характері організації робочих місць і робочого часу виділяють стандартну зайнятість і нестандартну альтернативну зайнятість.

Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня (тижня, року), наявністю стабільного робочого місця, чітко певним часом початку й закінчення робочого дня, законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї із цих рис потрібно розглядати як альтернативну (нестандартну) форми зайнятості.

Самозайнятість допускає самостійний пошук трудових занять і створення робочих місць окремими громадянами за рахунок їхніх власних коштів з метою одержання постійного або тимчасового доходу й задоволення особистих потреб. Формами самозайнятості є індивідуальна трудова діяльність і підприємництво в сфері малого бізнесу.

По формах правового регулювання використання робочої сили розрізняють: регламентовану або легальну зайнятість і нерегламентовану нелегальну зайнятість, тобто не регламентовану державними документами й, що здійснюється без висновку трудового договору.

На рівні держави виділяють повну зайнятість, при якій забезпечені роботою всі, хто має потребу в ній і бажає працювати, тобто спостерігається баланс між попитом та пропозицією робочої сили. Повна зайнятість відповідає кількісному (екстенсивному) аспекту зайнятості. Якісному (інтенсивному) аспекту відповідає ефективна зайнятість, що означає такий розподіл трудових ресурсів яке дає можливість у кожний момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ. У соціально орієнтованій економіці необхідно дотримувати балансу між повною й ефективною зайнятістю.