Тема 6. Ринок праці і його регулювання

6.1. Ринок праці: суть, утримування, структура

Україна - це країна з перехідною ринковою економікою, де формується національний ринок. Це означає, що формується ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінансовий ринок, ринок послуг, ринок праці, ринок інформації й т.п. Вони входять у ринкову систему країни, і роль ринку праці при цьому значна, тому що він поставляє робочу силу на інші ринки. Без ринку праці не може функціонувати жоден ринок. Але в той же час ринок праці може функціонувати тільки у взаємозв'язку з іншими ринками.

Історично ринок праці виникає тоді, коли виробник відділився від засобів виробництва й став юридично незалежним. Він змушений продавати свою здатність до праці, або робочу силу. Так з'явився новий товар, що дав назву новому ринку.

Ринок праці - багатогранне поняття. Це система економічних і соціально-трудових відносин між покупцями й продавцями із приводу умов наймання й використання робочої сили; цей економічний простір, сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці й продавці праці; це механізм, що забезпечує узгодження ціни й умов праці між роботодавцями й найманими робітниками.

Ринок праці так само, як інші типи ринку, має ресурсний і товарний характер, але має й особливості: по-перше, він породжує багато економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляцію, мітинги, страйки й т.п.), тому він змушує суспільство й державу створювати відповідну систему, яка б організувала рішення цих проблем. По-друге, відносини між роботодавцем і найманим робітником із приводу купівлі-продажу товару "праця" безперервні, аж до звільнення найманого робітника. По-третє, особливим є товар "праця", тому що носієм його є людина з усіма своїми правами, обов'язками, які захищає закон і роботодавець повинен їх ураховувати. По-четверте, ринок праці охоплює не тільки сферу обміну, але й сферу розподілу й виробництва робочої сили.

На ринку праці основними суб'єктами купівлі-продажу виступають роботодавець - покупець праці, і найманий робітник - продавець ресурсу праці. Останній є носієм і власником своєї робочої сили, тобто сукупності розумових і фізичних здатностей до праці.

Соціально-трудові відносини розглядаються на різних видах ринку праці.

Відкритий ринок праці становить економічно активне населення, що шукає роботу й має потребу в підготовці й перепідготовці, перенавчанні. Він охоплює також вакантні робочі місця в усіх без винятку секторах економіки.

Схований ринок праці становлять обличчя, які формально вважаються зайнятими в суспільній діяльності, але у зв'язку зі змінами в діяльності організації можуть бути уволені; особи з неповним робітником удень (тижнем); особи, завантажені не в повному обсязі або не відповідно до наявної кваліфікації.

Частковий (фрагментарний) ринок праці передбачає обмеження діяльності факторів попиту та пропозиції робочої сили нормативним регулюванням праці у вигляді трудового законодавства. Ці обмеження пов'язані з нормативно встановленими умовами наймання, звільнення й перекладу співробітників, оплатою й мотивацією їхньої праці, умовами праці й т.п.

Регульований ринок праці створює правові основи поводження суб'єктів соціально-трудових відносин (законодавче й нормативне регулювання), додаючи систему колективних угод. Останні коштують в одному ряді з державними законодавчими актами щодо врегулювання соціально-трудових відносин, але не повинні їм суперечити.

Організований ринок праці виступає як найбільш високий ступінь його розвитку. До правових основ діяльності додається, з одного боку, комплекс організацій і установ, які безпосередньо забезпечують функціонування ринку праці, а з іншого боку - взаємодія політики зайнятості з іншими напрямками соціальної політики держави (пенсійним забезпеченням, освітньою політикою, економічною політикою в питаннях структурних змін і т.п.).

Тіньовий ринок праці охоплює форми зайнятості, які не регулюються законодавчим шляхом, тобто ті, які здійснюються з порушеннями чинного законодавства (форми зайнятості з відхиленням від оподатковування, порушеннями трудових угод, незареєстрованною діяльністю й т.п.).

Зовнішній ринок праці передбачає мобільність, можливість переміщення робочої сили між організаціями. При цьому мобільність може бути як професійна, так і географічна. Т.е. із цього ринку роботодавці вибирають готову робочу силу, що не має потреби в глобальній перепідготовці.

Внутрішній ринок базується на переміщеннях працівників у межах однієї організації. При цьому робоча сила інформована зі специфікою діяльності, проте, має потребу в перепідготовці, підвищенні кваліфікації.

Загальнонаціональний ринок праці включає робочу силу, що пропонує свої послуги на всій території країни, і всіх роботодавців, які пропонують роботу на ринках праці.

Регіональний ринок праці обмежений границями одного регіону. Діюча політика зайнятості держави спрямована на рішення більшості проблем саме на цьому рівні.

Основними показниками, що характеризують ринок праці, є сукупна пропозиція (Пр), що охоплює всю найману робочу силу й сукупний попит (Спр) як загальна потреба економіки в найманій робочій силі. Вони становлять сукупний ринок праці (мал.).

Частина ринку праці, що утвориться на перетинанні сукупного попиту та сукупної пропозиції називається “удоволений попит на працю” (Успр). Не пересічні частки відповідають поточному ринку:

ТР = СР - Успр,

де СР - сукупний ринок праці;

ТР - поточний ринок праці.

П оточний ринок праці утворюється за рахунок природного й механічного руху робочої сили й робочих місць. Він складається з відкритого й схованого ринків праці.

УСпр

Рис. Сукупний ринок праці

Виходячи з визначення й характеристик ринку праці, можна виділити основні його елементи:

1) сторони ринкових відносин, або суб'єкти ринку праці: роботодавці (і їхнього об'єднання), найняті працівники (і їхні союзи) і держава;

2) правові акти, які регламентують сторони ринкових відносин (КЗОТ, закон "Про зайнятість населення" та ін.);

3) кон'юнктура ринку - співвідношення попиту та пропозиції праці (Існують три типи кон'юнктури ринку праці: трудоубыточная, коли пропозиція праці перевищує попит на нього; трудодефицитная, коли попит на працю нижче, ніж його пропозиція; рівноважна, коли попит на працю дорівнює його пропозиції);

4) служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро й т.п.);

5) інфраструктура ринку праці - це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди, які забезпечують ефективна взаємодія між попитом та пропозицією на ринку праці;

6) система соціальних виплат і гарантій для громадян, переведених на нове місце роботи, і безробітних;

7) альтернативні форми забезпечення зайнятості (суспільні роботи, надомна праця, сезонні роботи та ін.).

Для функціонування ринку праці необхідні існування й взаємодія всіх його елементів.