5.3. Система колективно-договірного регулювання трудових-соціально-трудових відносин

Узгодження інтересів найманих робітників з роботодавцями в сфері трудових-соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується висновком колективних договорів і угод. Система колективних договорів і угод - це основна форма реалізації соціального партнерства.

Регулювання трудових-соціально-трудових відносин в Україні регламентується Законом “Про колективні договори й угоди”. Колективної договір або угода складається на базі чинного законодавства, прийнятих сторонами обов'язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин і узгодження інтересів найманих робітників, роботодавців і уповноважених ними органів.

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національні, галузеві, регіональний рівні й рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, вони регулюють основні принципи й норми реалізації соціально-економічної політики й трудових відносин. Вони поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності.

Предметом генеральної угоди є питання:

диференціація мінімальних тарифних ставок по видах виробництва, робіт і діяльності у виробничих областях залежно від ваги роботи, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються по видах і категоріями умов праці;

єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців по однакових професіях і посадам;

максимальна тривалість робочого тижня;

мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;

зобов'язання сторін з питань зайнятості;

соціальний захист найбільш уразливих верств населення;

зобов'язання щодо поетапного підвищення соціальних гарантій;

реалізація державних соціально-економічних програм;

охорона праці й навколишнього середовища;

задоволення духовних потреб населення;

взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.

Галузева угода укладається між власниками (об'єднаннями власників або уповноважених ними органів) і профспілками (об'єднаннями профспілок або представниками організацій трудящих, які мають відповідні повноваження).

Регіональна угода укладається між місцевими органами державної влади й об'єднанням профспілок.

Предметом галузевої й регіональної угоди можуть бути:

єдині для підприємств відповідної області й території тарифна сітка й шкали співвідношень мінімальних посадових окладів по групах посад керівників, фахівців і службовців, або єдина галузева й територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних областей, територій;

вимоги до організації й нормування праці;

зобов'язання сторін з питань зайнятості;

вимоги до умов і охорони праці;

система контролю над виконанням угод;

порядок і строки висновку колективних угод;

відповідальність сторін за невиконання угод.

Колективний договір на підприємствах укладається між власником (або вповноваженим їм органом) і трудовим колективом на всіх підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю й мають право юридичної особи.

Предметом колективного договору на рівні підприємства є взаємні зобов'язання сторін щодо врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва й праці;

регулювання зайнятості;

режим роботи, тривалість робочого часу й відпочинку;

умови й охорона праці;

форми й системи оплати праці;

розміри тарифних ставок і посадових окладів по розрядах робіт і посадам працівників;

види й розмір доплат, надбавок, премій і інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умови їхнього надання;

умови оплати праці за понаднормову роботу; за час простою не з вини робітника й т.п.;

житло-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення й відпочинку працівників;

взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.

Основною метою соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального добра, що характеризується такими показниками:

ріст продуктивності праці, що повинен перевищувати ріст середньої заробітної плати;

збільшення валового національного продукту на душу населення;

удосконалення техніки й технології виробництва;

підвищення рівня життя населення.

Досягнення цілей соціального партнерства можливо за умови залучення всіх суб'єктів соціальних відносин до керування; посиленні їхньої мотивації до співробітництва в забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя; усуненні непорозумінь і розбіжностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної зі сторін; взаємному прагненні до затвердження в суспільстві соціального миру й згоди.