
- •Тема 1. Об'єкт, предмет і завдання курсу
- •Загальна характеристика, предмет і метод курсу
- •Взаємозв'язок курсу "Економіка праці й соціально-трудові відносини" з іншими дисциплінами
- •Тема 2. Трудові ресурси й трудовий потенціал суспільства
- •2.1. Загальна характеристика трудових ресурсів
- •2.2. Види зайнятості й баланси трудових ресурсів
- •2.3. Структура й показники оцінки трудових ресурсів
- •2.4. Відтворення трудових ресурсів, його характеристики
- •2.5. Керування трудовими ресурсами як система
- •2.6. Персонал підприємства як об'єкт керування
- •2.7. Трудовий потенціал суспільства як економічна категорія
- •2.8. Трудоресурсная ситуація в Україні і її регіональні особливості
- •Тема 3. Праця як частина життя людини й ведучий фактор економічної діяльності
- •3.1. Поняття й сутність категорії “праця”
- •3.2. Утримування й характер праці
- •3.4. Мотиви й стимули до праці
- •4.1. Історія формування, поняття й утримування трудових-соціально-трудових відносин
- •4.2. Система соціально-трудових відносин
- •4.3. Державна політика в сфері соціально-трудових відносин
- •4.4. Профспілки й соціально-трудові відносини
- •Тема 5. Соціальне партнерство
- •5.1. Теоретичні основи й об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства
- •5.2. Суб'єкти соціального партнерства
- •5.3. Система колективно-договірного регулювання трудових-соціально-трудових відносин
- •Тема 6. Ринок праці і його регулювання
- •6.1. Ринок праці: суть, утримування, структура
- •6.2. Умови виникнення й ефективного функціонування ринку праці
- •6.3. Функції й сегментація ринку праці
- •6.4. Безробіття, її види й показники
- •6.5. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних
- •6.6. Державне регулювання ринку праці в Україні
- •Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •7.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. Концепції зайнятості
- •7.2. Державна політика зайнятості
- •7.3. Регулювання зайнятості населення
- •Тема 8. Організація й нормування праці
- •8.1. Сутність і завдання організації праці
- •8.2. Керування організацією праці на підприємстві
- •8.3. Робочий час, його класифікація й методи вивчення
- •8.4. Основи нормування праці
- •Тема 9. Продуктивність і ефективність праці
- •9.1. Продуктивність, ефективність праці й основні фактори їхнього росту
- •Слідства підвищення (зниження) продуктивності праці
- •9.2. Показники оцінки продуктивності й ефективності праці
- •9.3. Основні напрямки підвищення продуктивності й ефективності праці
- •Тема 10. Політика доходів і оплата праці
- •10.1. Поняття “доходи населення” і їхні види
- •10.2. Заробітна плата, її види, функції й принципи організації
- •10.3. Тарифна система оплати праці
- •Єдина тарифна сітка оплати праці робітників та службовців по загальним (наскрізним) професіях і посадам
- •11.4. Форми й системи оплати праці
- •Тема 11. Планування праці
- •11.1. Завдання, утримування й показники плану по праці
- •11.2. Планування чисельності й складу кадрів
- •11.3. Планування росту продуктивності праці
- •11.4. Планування фонду оплати праці
- •Тема 12. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
- •12.1. Основні завдання аналізу використання трудових ресурсів і витрат на оплату праці
- •12.2. Аналіз забезпеченості підприємства робочої силоміць і кваліфікаційного складу робітників
- •12.3. Аналіз руху й стабільності робочої сили
- •12.4. Аналіз використання робочого часу
- •12.5. Аналіз продуктивності праці
- •12.6. Аналіз використання фонду оплати праці
- •12.7. Аналіз соціального розвитку підприємства
- •12.8. Аудит праці
- •Тема 13. Моніторинг соціально-трудової сфери, як інструмент регулювання й керування соціально-економічних відносин
- •13.1. Сутність і втримування соціального моніторингу
- •13.2. Моніторинг соціально-трудових відносин як тридцятилітній соціального моніторингу
- •Тема 14. Міжнародна організація праці і її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
- •14.1. Історія й причини створення Міжнародної організації праці
- •14.2. Керівні органи Міжнародної організації праці і їхня структура
- •1. Бюро по діяльності підприємців.
- •2. Бюро по діяльності трудящих.
- •3. Департамент урядової діяльності, законодавства й адміністрації праці.
- •14.3. Головні цілі й завдання Міжнародної організації праці
5.3. Система колективно-договірного регулювання трудових-соціально-трудових відносин
Узгодження інтересів найманих робітників з роботодавцями в сфері трудових-соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується висновком колективних договорів і угод. Система колективних договорів і угод - це основна форма реалізації соціального партнерства.
Регулювання трудових-соціально-трудових відносин в Україні регламентується Законом “Про колективні договори й угоди”. Колективної договір або угода складається на базі чинного законодавства, прийнятих сторонами обов'язків з метою регулювання виробничих, соціально-економічних і трудових відносин і узгодження інтересів найманих робітників, роботодавців і уповноважених ними органів.
Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національні, галузеві, регіональний рівні й рівень підприємств.
На національному рівні укладаються генеральні угоди, вони регулюють основні принципи й норми реалізації соціально-економічної політики й трудових відносин. Вони поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності.
Предметом генеральної угоди є питання:
диференціація мінімальних тарифних ставок по видах виробництва, робіт і діяльності у виробничих областях залежно від ваги роботи, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;
єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються по видах і категоріями умов праці;
єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців по однакових професіях і посадам;
максимальна тривалість робочого тижня;
мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;
зобов'язання сторін з питань зайнятості;
соціальний захист найбільш уразливих верств населення;
зобов'язання щодо поетапного підвищення соціальних гарантій;
реалізація державних соціально-економічних програм;
охорона праці й навколишнього середовища;
задоволення духовних потреб населення;
взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
Галузева угода укладається між власниками (об'єднаннями власників або уповноважених ними органів) і профспілками (об'єднаннями профспілок або представниками організацій трудящих, які мають відповідні повноваження).
Регіональна угода укладається між місцевими органами державної влади й об'єднанням профспілок.
Предметом галузевої й регіональної угоди можуть бути:
єдині для підприємств відповідної області й території тарифна сітка й шкали співвідношень мінімальних посадових окладів по групах посад керівників, фахівців і службовців, або єдина галузева й територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;
єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних областей, територій;
вимоги до організації й нормування праці;
зобов'язання сторін з питань зайнятості;
вимоги до умов і охорони праці;
система контролю над виконанням угод;
порядок і строки висновку колективних угод;
відповідальність сторін за невиконання угод.
Колективний договір на підприємствах укладається між власником (або вповноваженим їм органом) і трудовим колективом на всіх підприємствах незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю й мають право юридичної особи.
Предметом колективного договору на рівні підприємства є взаємні зобов'язання сторін щодо врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
зміни в організації виробництва й праці;
регулювання зайнятості;
режим роботи, тривалість робочого часу й відпочинку;
умови й охорона праці;
форми й системи оплати праці;
розміри тарифних ставок і посадових окладів по розрядах робіт і посадам працівників;
види й розмір доплат, надбавок, премій і інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умови їхнього надання;
умови оплати праці за понаднормову роботу; за час простою не з вини робітника й т.п.;
житло-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення й відпочинку працівників;
взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод.
Основною метою соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального добра, що характеризується такими показниками:
ріст продуктивності праці, що повинен перевищувати ріст середньої заробітної плати;
збільшення валового національного продукту на душу населення;
удосконалення техніки й технології виробництва;
підвищення рівня життя населення.
Досягнення цілей соціального партнерства можливо за умови залучення всіх суб'єктів соціальних відносин до керування; посиленні їхньої мотивації до співробітництва в забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя; усуненні непорозумінь і розбіжностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної зі сторін; взаємному прагненні до затвердження в суспільстві соціального миру й згоди.