5.2. Суб'єкти соціального партнерства

В умовах соціалістичної України регулювання соціально-трудових відносин здійснювало державу. Перехід до ринкової економіки привів до кардинальних змін у соціально-трудових відносинах.

Відповідно до законодавства України, соціальне партнерство – це система колективних відносин між найманими робітниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства в ході реалізації їхніх соціально-економічних прав і інтересів.

Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оплату праці", Закони України "Про колективні договори й угоди", "Про професійні союзи, їхніх правах і гарантіях діяльності", "Про організації роботодавців", "Про порядок рішення трудових суперечок (конфліктів)", "Про державні соціальні стандарти й державні соціальні гарантії”, а также прочие законы и нормативные правовые акты, которые регулируют трудовые отношения, положения конвенций и рекомендаций МОТ.

Сторонами (суб'єктами) соціального партнерства виступають:

від імені працівників – професійні союзи і їхні об'єднання, інші організації найманих робітників, утворені ними відповідно до діючого законодавства;

від імені роботодавців – роботодавці, їхньої організації й об'єднання;

від імені держави – держава в особі виконавчих органів влади й органів місцевого самоврядування.

Об'єктом соціального партнерства є соціально-трудові відносини між його суб'єктами.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному й галузевому рівнях. Воно виконує такі функції:

держава є гарантом основних цивільних прав, організує, координує й регулює соціально^-трудове відносини, воно розробляє правові основи й організаційні форми соціального партнерства, правила й механізми взаємодії сторін, установлює розміри й порядок визначення мінімальних соціально-трудових стандартів, установлює юридичні рамки, які захищають права профспілок і трудящих, і закладає організаційні основи колективних переговорів і рішення трудових конфліктів;

держава розробляє й проводить у життя соціальну, економічну й промислову політику в країні;

держава виступає в ролі арбітра у випадку виникнення трудових конфліктів, проведення переговорів і тлумачення положень угод і договорів;

держава залишається великим роботодавцем і його політикою в соціально-трудових відносинах у державному секторі істотно впливає на трудові відносини в цілому;

держава, як суб'єкт соціального партнерства, представляють виконавчі органи влади (міністерства, відомства, регіональні органи).

Профспілки є однієї із громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих робітників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці й життя. Профспілки є головним інститутом соціального захисту найманих робітників.

У законі України "Про професійні союзи, їхні права й гарантії діяльності" визначені права й обов'язку профспілок, їхніх об'єднань, правила ведення колективних переговорів і висновку колективних договорів і угод.

Профспілки і їхні об'єднання мають наступні права й повноваження:

захист прав громадян на працю, участь у розробці й здійсненні державної політики в області трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту;

ведення колективних переговорів і висновок колективних договорів і угод;

участь у розробці державної політики зайнятості населення;

соціальний захист і забезпечення достатнього життєвого рівня громадян;

участь у керуванні державним соціальним страхуванням;

участь у роботі комісій із приватизації;

право представляти інтереси працівників при рішенні трудових суперечок (конфліктів);

право на організацію й проведення страйків, зборів, мітингів і демонстрацій по захисту трудових і соціально-економічних прав і інтересів працівників;

право одержувати інформацію від роботодавців або їхнього об'єднань, органів державної влади й органів місцевого самоврядування з питань, які стосуються трудових і соціально-економічних прав своїх членов, а также информацию о результатах хозяйственной деятельности предприятий, учреждений или организаций;

суспільний контроль над реалізацією прав членів профспілки в сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги;

захист духовних інтересів трудящих;

захист житлових прав громадян;

право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про професійні союзи, про працю, про колективні договори й угоди.

Свої повноваження профспілкові організації реалізують через утворені ними виборні органи або через представника (довірена особа). Якщо на підприємстві створено кілька профспілкових організацій, то представництво колективних інтересів працівників підприємства щодо висновку колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом, що створюється цими профспілковими організаціями.

Роботодавці і їхнє об'єднання в системі соціального партнерства проводять погоджену технічну, економічну й соціальну політику розвитку виробництва без потрясінь і конфліктів.

В Україні прийнятий закон "Про організації роботодавців". Відповідно до цього закону, організації роботодавців і їхніх об'єднань створюються з метою представництва й захисту інтересів роботодавців в економічній, трудовій-соціально-трудовій і іншій сферах, у тому числі в їхніх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.

Першою організацією роботодавців в Україні став Союз підприємців Криму (СПК), створений в 1989 р. Він об'єднав спочатку приватних бізнесменів і підприємців, а потім до нього приєдналися також промислові підприємства всього регіону.

В 1989 р. був створений Український союз промисловців і підприємців (УСПП). Зараз він поєднує велику кількість державних і приватних підприємств, асоціації роботодавців і деяких фізичних осіб. Організаційна структура УСПП включає національні, регіональний і галузевий рівні. Основні види діяльності УСПП передбачають політичні й урядові контакти, торгові-фінансово-торговельні операції, підтримку іноземних інвестицій, економічні і юридичні послуги, контакти з видавництвами, інформаційно-рекламну діяльність.

Створено й інші союзи роботодавців: союзи орендарів і підприємців України, Українська національна асамблея підприємництва й т.п.

Основними завданнями організацій роботодавців і їхніх об'єднань є:

співробітництво й захист інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади й місцевого самоврядування, професійними союзами й об'єднаннями;

участь у формуванні й реалізації соціально-економічної політики держави;

участь у проведенні колективних переговорів, висновку генеральних, регіональних і галузевих угод;

координація діяльності роботодавців і контроль над виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань по угодах;

сприяння рішенню трудових суперечок, запобіганню страйків як крайнім коштам рішення цих конфліктів;

балансування попиту та пропозиції робочої сили, запобігання масового безробіття шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань і досвіду;

забезпечення координації дій роботодавців, їхньої організацій і об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції й послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності, регулювання й поліпшення умов праці.

В 1993 р. була створена Національна Рада соціального партнерства (НССП). Це тристороння організація з 66 членами, по 22 на кожного суб'єкта соціального партнерства. НССП є консультативним органом і звітує безпосередньо Президентові. Головними цілями НРСП є:

підготовка рекомендацій Президентові України по національній соціальній політиці, установлення тристороннього консенсусу по національних, економічних і соціальних питаннях з метою запобігання конфронтації;

участь у підготовці законів і інших законодавчих актів у сфері соціальних і трудових відносин;

підготовка пропозицій щодо загальних і галузевих колективних угод, а також аналіз заходів, необхідних для втілення Генеральної тарифної угоди;

координація позицій соціальних партнерів щодо Конвенцій МАРНОТРАТ;

інформування громадськості за допомогою засобів масової інформації про результати угод сторін щодо трудових і соціальних відносин.