0. 4.3. Державна політика в сфері соціально-трудових відносин

Держава, формуючи систему соціально-трудових відносин, повинне дотримуватися основних принципів формування будь-яких систем:

послідовності дій;

поступовості дій;

відсутність протиріч між формами законодавства й органами влади країни.

Державна політика в системі соціально-трудових відносин являє собою комплекс мер впливу на кожний з елементів соціально-трудових відносин і всю систему в цілому з метою досягнення оптимальної взаємодії між ними, найбільшого задоволення потреб кожного з елементів.

Заходу державної політики носять подвійний характер: вони можуть бути активними й пасивними.

Активні заходи - це ті, які заздалегідь поліпшують рівень соціально-трудових відносин (зменшення рівня безробіття, підвищення конкурентоспроможності кожної людини, створення достатньої кількості робочих місць; створення законодавчої бази, спрямованої на зацікавленість кожного суб'єкта в задоволенні соціальних потреб інших суб'єктів соціально-трудових відносин; створення умов для підвищення соціального рівня кожного громадянина й т.п.).

Пасивні заходи спрямовані на виправлення негативних наслідків неурегульованих соціально-трудових відносин (підтримка незахищених верств населення шляхом забезпечення первинних соціальних потреб, робота з безробітними громадянами, законодавча й бюджетна фінансова підтримка профспілок у рішенні ними соціальних питань і т.п.).

На даний момент держава впливає на соціально-трудові відносини по трьох основних напрямках: соціальне страхування, соціальна допомога, законотворча функція .

Соціальне страхування включає: пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, соціальне страхування, медичне страхування. Кожний із цих видів страхування спрямований на забезпечення населення грошовою підтримкою за рахунок коштів відповідних фондів, створених державою. При цьому держава забезпечує надходження коштів у відповідні фонди завдяки продуманому бюджету, податковій політиці, і т.п.

Соціальна допомога включає надання конкретної допомоги незахищеним верствам населення. Вона може бути в матеріальній і натуральній формах, у вигляді безкоштовного харчування, одноразових виплат малозабезпеченим, зменшення обсягів обов'язкових платежів і ін. В обов'язку держави входить створення, підтримка й контроль діяльності організацій, які виявляють і контролюють стан відповідних верств населення, родин, осіб, визначають черговість надання відповідної допомоги. В Україні цим займаються відділи соціального забезпечення, пенсійні фонди, служби зайнятості населення різних рівнів.

Законотворча функція укладається в створенні правової системи, що законодавчо підтримує державні й організаційні соціальні гарантії, надає право відповідним органам проводити перевірки виконання цих зобов'язань. Цим питанням займаються: Кабінет Міністрів, Президент, Верховна Рада.

4.4. Профспілки й соціально-трудові відносини

Профспілка (професійні союзи) – це громадські організації, які поєднують працівників певної області або професійної групи, і створені для подання й захисту їхніх інтересів. На відміну від інших суб'єктів соціально-трудових відносин профспілки є носіями делегованих повноважень, при реалізації яких вони виступають сторонами переговорів, угод, трудових конфліктів .

Поява профспілок бути обумовлено ростом кількості найманих робітників на більших підприємствах і усвідомленням ними необхідності об'єднання з метою захисту своїх інтересів.

В Україні на даному етапі структура професійних союзів є наступною: на рівні підприємств (організацій) інтереси найманих робітників як учасників соціально-трудових відносин представляє місцева організація профспілки в особі виборчого органа - профспілкового комітету; на територіальному рівні - властиво організації й об'єднання - професійні союзи; на обласному рівні - окремі організації галузевих профспілок; на галузевому рівні - галузеві профспілки. На рівні держави інтереси найманих робітників представляє кілька десятків профспілкових об'єднань, галузевих і професійних профспілок.

У нових соціально-економічних умовах спостерігається негативна всесвітня тенденція до зниження відсотка членства найманих робітників у профспілках, індивідуалізації трудових відносин і, як слідство, ріст можливостей формування трудових угод на користь роботодавців. Рішення цієї проблеми можливо за допомогою перегляду й розширення напрямків діяльності профспілок, використання нових форм залучення працівників до членства в профспілках.