1.7. Юрисдикція органів державної виконавчої служби

Щоденно органами державної влади різного спрямування і компетенції приймається значний масив рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема такі:

• виконавчі листи , що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

• ухвали, постави судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

• судові накази;

• виконавчі написи нотаріусів;

• посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

• постанови органів ( посадових осіб ), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

• рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

• рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

• рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України „ Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини”.

Звертає на себе увагу той факт, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для приведення рішення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документа. Винятком з цього правила можна вважати лише ухвали судів про вжиття заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (в господарському процесі), ухвали про вжиття тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів з адміністративних справ, які самі по собі є виконавчими документами.

Окремі автори схиляються до того, що перелік рішень, які підлягають виконанню органами ДВС "...має бути відповідним ієрархічній побудові державної влади. При цьому, пропонується починати перелік рішень, які підпадають під юрисдикцію ДВС з рішень Конституційного Суду України тощо.

Ha нашу думку, замисел законодавця, у даному випадку, зводився не до не звичайного розширеного переліку органів, чиї рішення мають виконуватися державною виконавчою службою. Переслідувалася мета встановити черговість виконання рішень згідно з процесуальними строками і за їхньою соціальною важливістю та значенням можливих наслідків невиконання. Саме такий підхід є виправданим і доцільним.

В цій же роботі йдеться про розмежування державним виконавцем рішень органів, що виконують державні функції та "різних недержавних органів". Зокрема, автори наполягають на тому, що "...державні органи не можуть без контролю (автоматично) виконувати рішення недержавних установ, оскільки в противному разі держава втратить важелі впливу на суспільні відносини. Тому рішення різних юрисдикційних органів перед їхнім зверненням до виконання потребують відповідної перевірки на предмет їхньої законності компетентними державними установами".

Для тих, хто недостатньо знайомий з процедурою виконавчого провадження і завантаженістю державних виконавців така пропозиція могла б бути прийнятною. З погляду практичного працівника, державному виконавцю мабуть доцільніше сумлінно і грамотно користуватися Законом і Інструкцією про проведення виконавчих дій, і в жодному разі не вдаватися до самочинних розслідувань щодо виявлення додаткових підтверджень законності тих чи інших рішень.