9.11. Шляхи удосконалення процедури примусового виконання рішень

Говорячи про можливість удосконалення діяльності органів державної виконавчої служби, багатьма авторами пропонуються численні зміни - реформування (укрупнення) органів юстиції та ДВС шляхом об'єднання кількох прилеглих територіальних структур, подальше розширення штату державних виконавців, надання органам юстиції статусу силових структур шляхом приєднання до останніх пенітенціарної системи, покращення матеріально-технічного забезпечення органів ДВС та ін.

Ці пропозиції є, так би мовити, заходами локального характеру, що не тягнуть за собою принципової, докорінної зміни структури органів примусового виконання владних рішень. До того ж, подальше розширення штату ДВС навряд чи взагалі є доцільним, оскільки двократне розширення штату державних виконавців, яке проведене Кабінетом Міністрів України в 2003 році та підвищення зарплатні службовців, не надало значного ефекту у підвищенні рівня примусового виконання рішень. Це сталося через прояв примитивно"! людської психології - старі державні виконавці попередавали численні залишки минулих років новим державним виконавцям, залишивши собі лише перспективні виконавчі провадження або провадження, за якими є можливість заробити винагороду. Нові недосвідчені державні виконавці, своєю чергою, ще не в змозі ефективно працювати та водночас виконати всі виконавчі провадження, кількість яких на кожного державного виконавця становить нерідко по кількох тисяч на рік.

Україна стрімко та наполегливо йде курсом адаптації національного законодавства до норм Євросоюзу, сподіваючись у майбутньому стати членом цієї структури. Однак чомусь в нашій країні доки що ніхто серйозно не сприймає ідею створення інституту приватних судових виконавців, яка ефективно працює як в багатьох країнах Євросоюзу, так і в колишній країнах Радянського Союзу, наприклад, у країнах Балтії, які нещодавно прийняті до Європейського союзу.

Однією з головних етичних причин знищення інституту державних виконавців є те, що в нашій країні на теперішній час держава фактично несе переважну більшість витрат, пов'язаних зі стягненням коштів на користь приватних осіб. Тому витрати на проведення виконавчих дій та утримання органів ДВС взагалі в Україні фактично сплачує кожен платник податків, без врахування того, чи взагалі він був колись боржником, та чи виконував цей платник податків пред'явлені до нього вимоги добровільно.

За ідеологією інституту приватних судових виконавців, всі витрати, пов'язані з примусовим виконанням, покладаються на стягувача, як на ініціатора виконавчого провадження. Чисельність приватних виконавців залежатиме лише від їх власної ініціативи та потреби населення у наданні послуг з примусового виконання рішень.

Інститут приватних судових виконавців, задля забезпечення його нормального та ефективного функціонування, має передбачати:

• здійснення приватним виконавцем службових обов'язків від власного імені, з покладенням на останнього відповідальності за порушення прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження;

• цивільне страхування відшкодування приватним виконавцем збитків, заподіяних у процедурі примусового виконання рішень;

• отримання винагороди за здійснення виконання (зацікавленість у виконанні кожного виконавчого документа);

• незалежність приватних судових виконавців. Життєздатність інституту приватних виконавців підкреслює хоча б те, що в нашій країні у системі нотаріату ефективно працюють і мирно співіснують інститути державних нотаріусів та приватних нотаріусів, які дійсно забезпечують потреби населення та не створюють штучного дефіциту цього виду послуг. Можливо ідея приватних судових виконавців в Україні ще дуже слабо розроблена, можливо певна частка судових виконавців має залишатися державними (для проведення стягнень на користь держави тощо), однак це один з найперспективніших напрямків розвитку державної виконавчої служби в Україні.