9.9. Проблемні питання стягнення боргів за житлово-комунальні послуги

Проблема невчасної оплати громадянами та суб'єктами підприємницької діяльності послуг, що надаються підприємствами комунально-житлового сектору, народилася не тільки на банальному ґрунті правового нігілізму, який, на жаль, став характерною ознакою національного сьогодення. Основних причин кілька - це і прогресування практики невиплати заробітної плати протягом перших років української незалежності, і істотне зниження рівня життя наших громадян, і «криза неплатежів» у господарській діяльності підприємств усіх форм власності.

Одразу слід обумовити, що позиція позивача (комунального підприємства) у цивільному процесі дещо обмежена. Зокрема, відповідно до вимог Закону України від 13 листопада 1996 року № 486/96-ВР «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги» з 1 жовтня 1996 року тимчасово заборонено нарахування та стягнення з громадян пені за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги. Цю тимчасову заборону запроваджено через невиконання державою зобов'язань з виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню і термін заборони поширено до моменту повного розрахунку із зазначених соціальних виплат, тобто заборона не тільки є чинною у теперішній час, але й, виходячи з реальних обставин економічного розвитку держави, діятиме ще невизначений час.

Внаслідок зазначеної законодавчої заборони, стягнення пені не поширюється на всіх громадян-боржників, зокрема й на тих, хто вчасно отримує зарплатню або має достатні прибутки, що «стимулює» багатьох платоспроможних громадян не сплачувати житлово-комунальні послуги. Слід наголосити, що скасування заборони на ці санкції в жодному разі не зможе вплинути на малозабезпечені верстви населення, оскільки вони мають право на житлову субсидію.

Інша справа з тими неплатниками житлово-комунальних послуг, які є суб'єктами підприємницької діяльності (громадяни та юридичні особи). Згідно до Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» означені суб'єкти мають не тільки відшкодовувати у повному розмірі вартість надання комунальних послуг, але й нести частку витрат на утримання прибуцинкової території. За несвоєчасний розрахунок у цих платежах нараховується пеня у розмірі 1 відсотку від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (однак не більше 100 % боргу).

Характерною об'єднуючою рисою всіх рішень судів про стягнення заборгованостей по житлово-комунальних послугах є те, що всі вони віднесені статтею 44 Закону України «Про виконавче провадження» до п'ятої (останньої) черги задоволення вимог стягувачів.

В цілому статистичні дані свідчать, що примусове виконання досліджуваної категорії виконавчих документів органами державної виконавчої служби за кількістю виконаних документів йде трохи повільніше, ніж з інших категорій виконання.

У науково-правничих колах і засобах масової інформації великі сподівання з істотного зрушення в питаннях погашення житлово-комунальних боргів покладалися на набуття з І липня 2003 року чинності Законом України від 20 лютого 2003 року № 554-ІУ «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ и електроенергію», яким передбачено реструктуризацію комунальних боргів населення (утворених до 1 липня 2003 року) до 5 років за умов повної сплати поточних платежів та передбачено нарахування пені за невиконання умов договору про реструктуризацію.

Однак існуюче правове коло не дозволяє здійснювати договірну реструктуризацію комунального боргу, якщо цей борг стягується органами державної виконавчої служби за рішенням суду, тому що розстрочка виконання рішення суду (якою фактично є реструктуризація боргу) може бути здійснена згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» виключно судом, а не самими сторонами виконавчого провадження.