9.7. Мораторій на примусову реалізацію майна: невідповідність положенням Конституції України

26 грудня 2001 року набув чинності Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Ним встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Під примусовою реалізацією Закон має на увазі відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують діяльність цих підприємств, а також акцій (часток, паїв), які належать державі у майні інших господарських товариств і передані до їх статутних фондів, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню ДВС та продажу майна у процесі провадження справи про банкрутство.

Прийняття Закону мало на меті збереження активів підприємств, Установ та організацій державної форми власності. Втім, його прийняття суперечить статті 13 Конституції України, яка встановлює рівність всіх суб'єктів права власності.

Введення в дію цього Закону значно обмежило державних виконавців у тих примусових заходах, що можуть бути застосовані проти підприємства-боржника державної форми власності. До того ж, даним Законом створені сприятливі умови для «прихованої» націоналізації, оскільки юридичне освічений керівник акціонерного товариства (колективної форми власності) зможе знайти засіб передати частку акцій підприємства у власність держави (наприклад, заборгувати перед місцевими податками, отримати рішення суду про стягнення коштів зі свого підприємства на користь держави та передати місцевому виконкому чи Фонду держмайна 25 відсотків акцій в рахунок сплати боргу). Таким чином, буде досягнуто певного результату - підприємство набуває імунітету перед примусовою реалізацію майнових активів.

До того ж, зазначений вище Закон викликав ще одну неоднозначну проблему - неможливість ліквідації або ефективної реорганізації підприємства-банкрута державної форми власності. Ця ситуація, що ніби захищає майнові інтереси держави, не тільки призводить до нерівності перед законом різних форм власності, а й викликає накопичення «безнадійних» боргів на деяких неплатоспроможних державних підприємствах, ліквідація яких неможлива до того часу, доки буде чинним Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Проте державний виконавець все ж має певну можливість звернути стягнення на майно підприємства державної форми власності. По-перше, є можливість звернути стягнення на грошові кошти боржника на банківських рахунках, а також, відповідно до Інформаційного листа ВГСУ № 01 8/152 від 13 лютого 2002 р - на всі оборотні засоби підприємства (сировину, готову продукцію, вексельні зобов'язання, дебіторську заборгованість тощо). До того ж, на практиці державний виконавець має змогу звернути стягнення на будь-яке майно підприємства-боржника державної форми власності, якщо отримає від останнього письмове повідомлення щодо незадіяності майна у виробничому (технологічному) процесі та з проханням щодо звернення стягнення саме на це майно (на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Крім того, державний виконавець вправі залучити до виконавчого провадження відповідного спеціаліста, якому

поставити питання, чи є майно підприємства боржника задіяним у виробничому процесі, та у разі отримання негативного висновку є наявними всі підставі для здійснення реалізації такого майна.

Відповідність зазначеного закону Конституції України вже була предметом розгляду Конституційним судом України. І незважаючи на те, що Закон України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" всеж визнано таким, що встановлює нерівність суб'єктів права власності, водночас Конституційний Суд України дійшов висновку, що через те, що мораторій - то є захід тимчасовий, положення зазначеного закону визнати неконституційними не можна. На жаль, не було взято до уваги, що цей „тимчасовий" захід, який триває вже понад 2,5 роки, унеможливлює примусове виконання в Україні владних рішень на гігантську суму, що становить 50-60% від всіх сум, що підлягають стягненню органами ДВС. А негативний економічний „ефект" від існування цього тимчасового заходу та зіпсований на міжнародній арені імідж України, яка у деяких випадках неспроможна забезпечити право громадян на справедливий судовий захист протягом розумного строку, вже набагато перевищили сумнівні політичні надбання, що виразилися у збереженні державного сектору економіки.

Тому скасування Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", як неодноразово підкреслював Міністр юстиції України Лавринович О.В., є одним з найпріоритетніших завдань.