Вдосконалення національного законодавства, творення національної правової системи, яка б відповідала європейським стандартам, потреба захисту прав і свобод громадян, суті та природі нових соціальних і економічних віносин,- складне і одне з най актуальних питань.

Однак потреба нормотворення не завершується прийняттям владних нормотворчих актів, законодавчим встановленням нових правил державного, громадського та політичного функціонування. Реальне втілення в життя, своєчасне і точне виконання нормативних актів державної влади, а також рішень, що приймаються від імені держави на підставі цих актів – це та основна мета, на яку націлене будь-яке нормотворення.

Правова держава характеризується не тільки недопущенням порушень законодавства, прав і свобод людини, а ще й створення відповідних гарантій для відновлення цих прав. Кожен громадян країни має відчувати себе під захистом держави. І значна вага створення умов для цього захисту лягає на судову владу. Без гарантій чіткого і своєчасного виконання судових рішень і рішень інших державних органів саме існування і діяльність судів і органів, продукуючи рішення, втрачає всякий сенс.

До 28 березня 1998 року в Україні не існувало єдиного державного органу, основним завданням якого було б виконання рішень судів, владних інститутів, а також рішень інших органів, що, згідно з законом, підлягають виконанню. Виконання судових рішень було покладено на судових виконавців.

Закон України „Про державну виконавчу службу” від 28.03.98 року ознаменував початок нового етапу розвитку вітчизняного виконавчого провадження, а саме, було ліквідовано інститут судових виконавців і створена нова державна служба з наданням їй організаційної, фінансової і процесуальної самостійності.

Цей Закон визначає основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб ), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України „Про виконавче провадження”.

Саме державна виконавча служба, відновлюючи порушені права та свободи, має забезпечити невідворотність майнової та іншої юридичної відповідальності несумлінних боржників у цивільному та економічному обігу.

Якість примусового виконання рішень висвітлює рівень дієвості механізму правового регулювання в країні, оскільки від цієї якості безпосередньо залежить виховання громадян у дусі поваги до Закону та юридична цінність самих державних рішень.

Особливо важливого значення набуває роль виконавчої служби України з огляду на необхідність чіткого виконання міжнародних рішень стосовно входження української держави до міжнародних організацій і органів, європейської спільноти, а також імплементації до українського законодавства міжнародних норм права.

За цих умов від чітких дій виконавчої служби України залежить імідж української держави, її спроможність виконувати добровільно взяті на себе обов’язки у правовій сфері.

Не слід також забувати і про ще одну важливу функцію державної виконавчої служби – виховання суб’єкта будь-яких правовідносин, громадянина держави і суспільства у цілому в дусі законослухнянності та поваги до рішень органів державної влади. Саме з поваги до закону і до власної держави починається виховання так занедбаних в Україні якостей патріотизму і державництва.

Між тим становлення державної виконавчої служби в Україні до рівня, визначеного Законом, просувається досить важко, долаючи неузгодженість та протиріччя законодавства, протидію інших державних структур. За останні два роки Закони „Про державну виконавчу службу”, „Про виконавче провадження” зазнали важливих змін і доповнень. В останній час до цих двох законів внесено більше двохсот поправок та доповнень. Змін та доповнень зазнали важливі керівні інструкції та інші документи: Інструкція про проведення виконавчих дій, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” і багато інших.

Це свідчить про серйозну роль, яку надає законодавець примусовому виконанню судових і інших рішень як одній з найважливіших функцій і обов’язків держави.

З урахуванням важливості для діючих і майбутніх юристів щодо знань механізму і юридичної техніки виконання судових рішень, опорний конспект лекцій максимально наближено до чинних керівних документів зрозглядом спеціального питання, де йдеться про нагальні проблеми подальшої динаміки удосконалення процедури виконавчого провадження, шляхом ліквідації розбіжностей і неузгодженостей в чинному законодавстві.

Лекція № 1. Примусове виконання рішень

1. Поняття і значення інституту примусового виконання

1.2. Становлення вітчизняної системи примусового виконання рішень з часів Київської Русі

1.3. Примусове виконання рішень в Україні радянського періоду

1.4. Примусове виконання рішень в незалежній Україні як державна функція

1.5. Правовідносини, що супроводжують виконавче провадження

1.6 Правова основа діяльності державної виконавчої служби України

1.7. Юрисдикція органів державної виконавчої служби

1.8. Органи державної виконавчої служби України: правовий статус, функції, повноваження

1.9. Світова практика примусового виконання рішень. Принципові відмінності у підходах до проблеми примусового виконання рішень

1.10. Виконавче провадження Російської Федерації

Інститут примусового виконання судових та інших рішень існує стільки, скільки існує інститут держави та державності. Однак лише в новітні історичні часи юридична практика іде шляхом формування в Україні спеціалізованої структури, яка здійснює виключно виконавче провадження.

За класичним визначенням, держава - це особлива організація публічної, політичної влади пануючого класу (соціальної групи, блоку класових сил, народу), що володіє спеціальним апаратом управління і примусу... Саме наявність можливості примусу в інтересах суспільства робить державу виправданим досягненням справжньої демократії.

Слід погодитися з авторами, які стверджують, що влада, яка не здатна забезпечити виконання своїх рішень, є лише коштовною декорацією. Створення державної виконавчої служби, поза всякими сумнівами, було мірою вкрай необхідною і своєчасною. Справедливим є і твердження про те, що виконавче провадження є однією з правозахисних функцій держави.

При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів людина чи юридична особа звертаються до суду інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава, яку вони утримують на власні кошти, захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права і законні інтереси. Саме до таких дій закликає законослухняних громадян Конституція України.

Так, стаття 8 Конституції України проголошує, що "...звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується". Стаття 13 Основного Закону послідовно закріплює наведену гарантію стверджуючи що "...Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом".

Крім суду, існує значна кількість інших, у тому числі і правоохоронних, державних органів, покликаних і повноважних приймати рішення щодо захисту прав людини і громадянина, а також юридичних осіб.

Але захист прав, свобод і інтересів не завершується прийняттям рішення. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.

У практиці цивільних правовідносин виникає безліч ситуацій, коли компетентне рішення приймається несудовим органом (наприклад, вчинення виконавчого напису нотаріусом, рішення третейських судів тощо), коли конче потрібна уповноважена державна служба, яка б здійснювала примусове виконання даних рішень.

Тому кожна влада, яка опікується авторитетом держави і цінує довіру власних громадян і народу країни, мусить дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, які визначені законодавством.

В юридично-освітній літературі вже робились спроби дати визначення поняття виконавчого провадження . Думка авторів цього навчального посібника зводиться до того, що дефініція "виконавче провадження" має бути максимально компактною за змістом та якомога об'ємнішою за суттю. На наш погляд вона має бути таким: Виконавче провадження - це сукупність дій і правовідносин, що виникають між учасниками процедури примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Історія української державності свідчить про те, що у різні часи виконанню судових та інших рішень надавалося велике значення і воно здійснювалося по-різному залежно від багатьох історичних, культурних та соціологічних факторів.