44.Пожежо-вибухонебезпечність об’єктів. Класифікація приміщень за вибухопожежонебезпечністю

Загальною характеристикою матеріалів і речовин є їх вибухопожежонебезпечність, що може призвести до негативних наслідків при їх зберіганні, переробці або транспортуванні.

Характеристика вибухопожежонебезпечних властивостей не є еквівалентною поняттю горючості речовин і матеріалів.

Окрім наведених вище показників до характеристики пожежонебезпеки належить нижня і верхня концентраційна межа розповсюдження полу'я, вище і нижче якої суміш стає нездатною до розповсюдження полум'я

Зона розповсюдження полум'я — це зона об'ємних часток у суміші з окислювачем між нижньою і верхньою межею спалахування.

Для розробки заходів забезпечення пожежовибухової безпеки в процесі використання горючих речовин, а також забезпечення електростатичної іскробезпеки технологічних процесів використовують дані про мінімальну енергію запалювання.

Мінімальна енергія самозапалювання — це найменше значення енергії електричного розряду, здатного запалити легкозаймисту суміш газу, пари або пилу з повітрям.

При розрахунках тривалості пожежі в резервуарах, а також інтенсивності тепловиділення й температурного режиму пожежі використовують дані про такий показник як швидкість вигорання.

Швидкість вигоряння — це кількість речовини, яка згоріла за одиницю часу на одиниці площі.

Швидкість вигоряння характеризує інтенсивність згоряння речовини в умовах пожежі.

Величина, яка характеризує оптичну щільність диму, який утворюється при згорянні речовини в об'ємі приміщення, має назву коефіцієнт димоутворення. Він використовується для класифікації матеріалів за димоутворюючою здатністю.

Димоутворююча здатність матеріалів буває: мала, помірна та висока.

Показник токсичності продуктів горіння полімерних матеріалів використовують для порівняльної оцінки різних видів матеріалів.

Полімерні матеріали за показниками токсичності продуктів горіння класифікуються на:

надзвичайно небезпечні до 13 г/м3;

високонебезпечні від 13 до 40 г/м3;

помірно небезпечні від 40 до 120 г/м3;

малонебезпечні понад 120 г/м3.

Окрім вказаних показників для оцінки пожежовибухонебезпечних речовин та їх сумішей, токсичної небезпеки, використовують такі поняття як стехіометрична концентрація горючих речовин, адіабатична температура горіння й максимальний ступінь розширення продуктів горіння.

Категорія за вибухопожежною та пожежною небезпекою будівель або приміщень — це класифікаційна характеристика небезпеки об'єкта, що визначається кількістю і пожежнонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться, або обертаються там, з урахуванням особливостей технологічних виробничих процесів.

За вибухопожежною і пожежною небезпекою приміщення й будівлі поділяються на 5 категорій: А, Б, В, Г, Д, а зовнішні установки на категорії: , , , , .

43. Ступінь вогнестійкості будівель і споруд. Вогнезахист будівельних конструкцій.

Вогнестійкість – це здатність будівельних конструкцій зберігати свої робочі функції під дією високих температур за умов пожежі.

Характеристикою вогнестійкості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості.

Межа вогнестійкості – це час, після якого будівельна конструкція втрачає свої несучі, загороджувальні або теплоізоляційні функції.

Межа вогнестійкості для будівельних конструкцій встановлюється експериментальним або розрахунковим шляхом.

Прийнято вісім ступенів вогнестійкості будівель і споруд.

Ступіньвогнестійкості	Конструктивні характеристики
І, ІІ	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам?яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових і плитних негорючих матеріалів.
ІІІ	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з природних або штучних кам?яних матеріалів, бетону, залізобетону. Для перекриттів дозволяється застосовувати дерев?яні конструкції, які захиені штукатуркою або маюьб вогнезахисну обробку.
ІІІа	Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції - з негорючих листових матеріалів з негорючим утеплювачем або утеплювачем груп низької та помірної горючості.
ІІІб	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з деревини, яка зазнала вогнезахисну обробку. огороджувальні конструкції піддані вогнезахисній обробці або захищені від дії вогню та високих температур.
ІV	Будинки з несучими та огороджувальними конструкціями з деревини або інших горючих матеріалів, захищених від дії вогню та високих температур штукатуркою або іншими листовими, плитними матеріалами. До елементів покриттів не пред’являються вимоги щодо межі вогнестійкості, але деревина повинна мати вогнезахисну обробку.
ІVа	Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з металевих незахищених конструкцій. Огороджувальні конструкції – з металевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з утеплювачем груп середньої та підвищеної горючості.
V	Будинки, до несучих і огороджувальних конструкцій яких не пред’являються вимоги щодо межі вогнестійкості та межі поширення вогню.

Межа вогнестійкості будівельних конструкцій не завжди може відповідати вимогам пожежної безпеки, а відтак її потрібно підвищувати.

Для підвищення межі вогнестійкості використовують різні методи вогнезахисту. Методи вогнезахисту залежать від:

необхідної межі вогнестійкості;

типу конструкції;

положення конструкції в просторі;

виду статичних та динамічних навантажень, що діють на конструкцію;

температурно-вологісних умов експлуатації;

агресивності оточуючого середовища;

естетичних вимог до конструкцій та ін.

Металеві конструкції мають велику теплопровідність, швидко прогріваються і втрачають несучу здатність. Тому збільшення їх товщини не дає позитивного ефекту. Для захисту цих конструкцій використовують:

бетонування;

облицювання цеглою, керамічними плитами;

цементно-піщану й перлітову штукатурку;

покриття азбестом і рідким склом;

покриття, що спучується з утворенням пористих захисних прошарків, що мають високі теплоізоляційні властивості.

Дерев’яні конструкції мають незначну теплопровідність, а їх вогнестійкість втрачається через обгорання конструкцій, а відтак зменшення площини перетину.

Вогнезахист дерев’яних конструкцій здійснюється шляхом:

просочування антипіренами;

створення термоодягу у вигляді штукатурки;

облицювання вогнезахисним покриттям (червона цегла, пустотілі керамічні блоки);

покриття листовим азбестоцементом, сухою гіпсовою або звичайною штукатуркою;

поверхневої обробки деревини емаллю в 4 шари.

Кам’яні конструкції мають вогнестійкість, межа якої залежить від їх товщини, теплофізичних властивостей, способу обігріву. Завдяки своїй масивності й теплофізичним властивостям, кам’яні конструкції чинять великий опір вогню в умовах пожежі. Цегляні конструкції в умовах пожежі витримують нагрівання до 700-900°С, не зменшуючи своєї міцності і не виявляючи ознак руйнування. Межа вогнестійкості цегляних стін товщиною 25 см становить 5 год., а стін з пустотілої цегли – 5,5 год.

Залізобетонні конструкції досить стійкі в умовах пожежі через негорючість і невелику теплопровідність. Вони виконують свої функції в умовах пожежі до 1 год., іноді менше. Дія води при їх гасінні може спричинити вибух бетону й швидке руйнування конструкції. Для підвищення їх вогнестійкості:

збільшують товщину конструкції;

вибирають бетон з меншим коефіцієнтом теплопровідності;

знижують статичні і динамічні навантаження;

добирають в’яжучі матеріали і відповідні наповнювачі;

збільшують товщину захисного шару бетону;

зменшують теплопровідність шляхом нанесення штукатурок чи облицювання;

добирають арматуру з більш високою критичною температурою.