VII. Демонстрація пісні з індійського фільму.

VIII. Підсумки уроку.

Любов до природи, схиляння перед її могутністю та багатством, життям, урочистим і прекрасним в усіх його виявах, - ось головна тема індійського мистецтва.

IX. Домашнє завдання. Підготувати індивідуальні повідомлення, презентації про визначні особливості різних видів мистецтва Індії.

Додатки

Для наочності на уроці можна використовувати такі матеріали:

Тадж-Махал. Памятник Вечной Любви

http://www.youtube.com/watch?v=1gYyIZ0ERzc

Classical Indian Dance DVD trailers Bharatanatyam Bharatnatyam Bharathanatyam Bharata natyam

http://www.youtube.com/watch?v=pkfJDWwUgMs

Песни из индийских фильмов

http://www.youtube.com/watch?v=lTgXei1XqlA

Виховний захід : «шануйте, друзі, рушники»

Учитель. Вишивка – це цікавий вид народного мистецтва. Здається, що воно — таке просте ремесло, але насправді досить складне, цікаве, таємниче. Воно ввібрало в себе багато казок, легенд, цікавих історичних подій, людських доль. Вишивати по-справжньому талановито досить не просто. Для цього потрібні роки терпеливої, наполегливої, творчої праці. Вишивальниця мусить бути художницею. Один штрих, один стібок голки — і вже співає, звучить, оживає візерунок у руках майстрині. Україна здавна славиться вишивальницями, традиційним українським одягом. Тепер важко сказати, якої національності людина, якщо тільки дивитися на її одяг. А були часи, коли одяг дозволяв точно визначити, що це українці, білоруси, росіяни. Адже одяг кожного народу — це історичне, культурне явище.

Сорочка була і залишається головним одягом людини. Це засвідчують українські приповідки: своя сорочка ближча до тіла; щасливий, бо в сорочці народився.

Сорочки шили з тканини, яку самі ткали з льону, конопель на спеціальних верстатах.

Колись сорочку як натільний одяг називали власницею, тобто власним, невід’ємним від людини предметом вжитку. Сорочка оберігала від злих вітрів та недоброго ока. Тому під час пошиття її враховували таке:

— На, вдягай, синочку!

В нитці — сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиванку візьму,

Швидко одягнуся,

Поцілую й обійму

Я свою матусю.

Україна здавна славилася вишитими завісками, серветками, картинами, простирадлами, скатерками і, звичайно, рушниками.

Раніше у кожному районі і навіть селі були свої особливості вишивки. І кожна майстриня, глянувши на малюнки, колір і спосіб вишивання, могла легко визначити, з якої області, району вишивальниця.

Український рушник. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й у горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, бо без рушника, як і без пісні, немає життя.

(Звучить «Пісня про рушник», сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди.)

Учень. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала…

Учитель. Я впевнена в тому, що в Україні немає ціннішої реліквії, ніж рушник.

Колись без вишитого рушника не обходилося жодне свято в родині.

Що ми знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті?

Учениця 1. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушникові — то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню.

Учениця 2. Рушник на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі і господині.

Учениця 3. Хто з вас не бачив вишиваного рушника? Мабуть, немає таких. Хоч раз, а зустрічалися. Адже рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука», «ручник» — тобто «рушник».

Учениця 4. Рушник! Як багато промовляє нам це слово. Скільки зворушливих спогадів пов’язано з ним. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали посуд і руки, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба.

Учениця 5. Використовували рушники і в обряді будівництва хати. У давнину, коли будували хату, то піднімали на рушниках сволок, а потім дарували ці рушники майстрам. Коли стіни були вже зведені, вгорі в кутку вішали образ, а на нього рушник.

Учениця 6. Із рушником, як і з хлібом, приходили вшановувати появу немовляти в родині, зустрічали рідних, одружували дітей, проводжали людину в останню путь. На щастя, на долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу.

Учениця 7. Ми гостей своїх стрічаєм

Круглим, пишним короваєм.

З рушником берем таріль,

Коровай кладем і сіль.

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

— Любий гостю, на, приймай

І рушник, і коровай.

Учитель. З давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І ледве підростала, починала готувати собі сорочки, рушники. На рушниках вишивали калину — дерево нашого українського народу, символ любові, щастя. Калину в парі з дубом — поєднання символів сили і краси. Вишивали виноград — символ радості і краси, створення сім’ї. Маки — це чарівна сила, яка захищає від усякого зла. З квітами перепліталися птахи — символи людських душ. Солов’ї і зозулі вишивали попарно, бо соловей щебече — собі пару кличе. Ластівка завжди несе добру звістку.

Кожен район в Україні мав свої кольори. Київщина, Полтавщина— червоний, чорний та синій. Рівненщина — червоний, чорний. Червоний означає колір калини, щастя, а чорний — колір землі нашої родючої, інколи — смутку.

Учениця. З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. Адже лиха людина не може володіти чарами добра. Подивіться, які складні дивовижні візерунки. Аж не віриться, що своїми руками можна створити таке диво.

Учень. На землі великій

Є одна країна:

Гарна, неповторна,

Красна, як калина,

І живуть тут люди

Добрі, працьовиті.

І кажу, до речі,

Ще й талановиті.

Учениця. Землю засівають

І пісні співають,

На бандурі грають

І вірші складають

Про ліси і гори,

Луки та сади.

Про людей і квіти,

То скажіть же, діти,

Що це за країна?

Діти. Наша Україна!

Учениця. Що таке Україна?

За віконцем калина,

Тиха казка” бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця,

Стіл дубовий в хатині

І рушник на картині.

Учень. Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну,

Зелений гай

І вишиту калину.

(Танець з рушниками.)

Учитель. У різних регіонах України рушники називали по-різному, залежно від їхнього призначення: утирачі, стирачі, божники, кілкові, плечові, весільні, подарункові, обрядові.

А в коморі сволок,

На ньому рушників 40.

Біжите внесіте

Та боярів прикрасіте.

І зараз окрасою весілля є українські рушники, бо вони є символом щасливого родинного життя, їх стелять під ноги нареченим під час реєстрації шлюбу.

(Дівчинка і хлопчик стелять рушник.)

Учениця. Ой стелися, рушниченьку, стелися,

Щоб на тобі дві стежки зійшлися,

А ви станьте, молодята, на рушник,

Таз’єднайте свої долі на весь вік.

Учитель. Розповіли ми сьогодні багато. Але це не все, бо неможливо, збагнути до кінця душу народу та її багатства.

Учень 1. Скільки ви, українки,

Із квіток і рослин

Змайстрували в зазимки

Рушників для родин!

На весь світ розіслали всі узори землі.

Рушники — не для слави,

Рушники для душі.

Учень 2. Поки живе чоловік

Й вишиває жіноча рука,

Буде жити довіку рушник

І чарівна його краса.

Є відкриття, яких не вкрила мгла,

Нехай минуть віки, тисячоліття,

Та шана хлібу, різнобарвність рушника

Залишаться безсмертними навіки.

Учитель. Підбиваючи підсумок виховної години, хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!