Роль жінки у шлюбі

Дружини, - коріться своїм чоловікам, як Господові. (Ефесян 5:22)

Це, без сумніву, один з найнепопулярніших віршів у Біблії. Він залишається предметом безмежної критики в наші дні. За написання цих слів апостола Павла називали чоловічим шовіністом, жінконенависником і антифеміністом. Вірш непопулярний серед багатьох, хто активно виступає за справу визволення жінок. Підозрюю, що дехто, хто читає цю книгу, перестане читати з цього моменту і викине її в сміття як таку, що є черговою пропагандою за вищість чоловіків. Якщо ви до цього схиляєтесь, то благаю, вислухайте Павла, перед тим як його проганяти. Він не починає історію про чоловічу вищість, чи діатрибу проти жінок. Придушення чи експлуатація жінок його не цікавлять. Він пише про те, що означає наслідувати Бога і поводитись в любові у сімейному житті.

Коли Павло закликає жінку коритися своєму чоловікові, він пояснює це аргументами, що корінням сягають часів створення. Він не звертається до статусу жінок, які жили у першому столітті. Він не прагне увіковічити концепцію меншовартості жінок, яку ми знаходимо у перекручених культурах Стародавньої Греції чи Риму. Він говорить про роль жінки, роль, що була встановлена при створенні, збереглася у Старому Заповіті і підтвердилася у Новому Заповіті. Розуміти, ніби Павло просто підтакує своїй культурі, означає ставити під сумнів текст і наносити велику образу апостолу. При створенні жінка покликана не до покори раба перед тираном. Це покора королеви перед королем. При створенні Адам і Єва одержали владу над землею. Ми читали в Книзі Буття 1:28: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!»

Єва була створена королевою, не рабинею. Її роллю було допомагати своєму чоловікові. Впродовж розповіді про створення ми чуємо рефрен Божого благословення – Бог створює, а тоді каже: «Добре воно». Але в кінці кінців сходить і осуд, коли Бог бачить щось таке, що не є добре. Перший негатив, перший осуд, який ми знаходимо в Святому Писанні, це осуд самотності. Бог каже: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім.» Отже, Бог відреагував на ситуацію з самотністю: «Створю йому поміч, подібну до нього.» (Буття 2:18) Отже, Бог створив жінку і привів її до Адама. Що сказав Адам? Хіба він сказав: «Рабиня! Те, чого я завжди хотів?» Хіба сказав: «Дякую, Господи, за цей об’єкт, що його я можу використовувати собі для задоволення?» Боронь, Боже. Адам був переповнений радістю з приводу цього нового важливого створіння:

«Оце тепер вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.» (Буття 2:23)

Що означає бути «кістю від костей моїх і тілом від тіла мого»? Так графічним, конкретним єврейським способом виражається поняття основної єдності. Чоловік і жінка – це одне по суті. Тобто, можна сказати, що Адам і Єва рівні у своїй гідності, цінності та славі. В основній єдності абсолютно немає місця меншовартості людини. Чоловік і жінка рівні у всьому, крім одного – повноважень. Людям рівної гідності і цінності даються два різні завдання. В економіці подружнього життя у них відрізняються лише посадові інструкції.

Можливо, найближчою аналогією до поняття основної єдності з економічним підпорядкуванням є класичний погляд Святої Трійці. Коли християни виявляють свою віру Трійці, вони переважно роблять це за такою формулою: «Трійця – єдина по суті, але складається з трьох іпостасей.» Три члени Трійці рівні у своїй славі, цінності, владі, святості, всемогутності, всевіданні та інших рисах. Син зовсім не менш святий, ніж Отець. Всі вони - повністю Бог, однаково вічні і важливі. Перелік можна продовжувати, але суть зрозуміла. З розумінням такої єдності слід підходити і до поняття спокути, де існують рівні підпорядкування, рівні субординації. Те, що мається на увазі під економікою спокути (викупу) не має нічого спільного з фінансами чи з валовим небесним продуктом. Економіка у цьому контексті має відношення до того, як виконується план спокути. Вона має відношення до розподілу дій у Трійці. Отець посилає Сина врятувати світ; не Син посилає Отця. Святий Дух посилається Отцем і Сином, але є рівний з Отцем і Сином. Отже, ми бачимо, що в принципі поняття підпорядкування не містить в собі поняття меншовартості. Для нас важливо розуміти, що Христос охоче підкорився Отцеві, без слова протесту. Саме таке охоче бажання ми покликані наслідувати, підкоряючи себе вищій владі.

Коли Новий Заповіт закликає жінок коритися своїм чоловікам, у цьому немає жодного натяку на жіночу меншовартість. Це поняття не звучить, воно й не мається на увазі. Коли його витягають із контексту Святого Письма, то роблять це з метою перекручення. Йде заклик до розподілу праці в економіці сім’ї, в господарстві шлюбу. Роль лідера призначено чоловікові, не жінці.

У русі за визволення жінок ми бачимо масовий протест проти ідеї чоловічої вищості. Жінки борються, щоб відвоювати свою гідність. Коли ж і чому вони її втратили? Тому, що Бог створив Адама перед тим, як створив жінку? Тому, що Мойсей був чоловічим шовіністом? Тому, що Павло був жінконенависником? Звичайно, ні. Втрату жіночої гідності можна пояснити тим, що чоловіча грішна зверхність проголосила міф про те, що вища влада означала вищу гідність. Чоловіки зробили безпідставний висновок, що оскільки Бог поставив їх в голові дому, це означає, що вони внутрішньо кращі – мудріші, розумніші, і така інша нісенітниця, яку голослівно проголошували чоловіки.

Багато жінок, протестуючи проти втрати своєї гідності і намагаючись виправити проблему, купилися на неправду, яку розпочали чоловіки. Вони потрапили до пастки, думаючи, що єдиний спосіб, у який як можна відстояти свою гідність, є спроба відсунути чоловіків з позицій влади і взяти цю прерогативу на себе. Узурпацію влади чоловіка багато хто з них бачить як єдино можливе вирішення проблеми. Коли це стається, то цілком шляхетні і справедливі прагнення до жіночого визволення перетворюються на селянський бунт, що приведе жінок до ще гіршого становища, ніж зараз. Коли зловживають добрим принципом чи системою, дехто неодмінно намагається знищити сам принцип чи систему, викидаючи немовля разом з водою.

Інші, менш войовничі, кажуть, що їм ні до чого міняти чоловічу зверхність на жіночу – одних гнобителів на інших. Вони хочуть рівності, не помсти. Саме від цього більш поміркованого крила ми дістаємо інший міф – міф про шлюб «п’ятдесят на п’ятдесят».

Я називаю ідею шлюбу «п’ятдесят на п’ятдесят» міфом, бо вона не відповідає дійсності. Ніхто на має шлюбу «п’ятдесят на п’ятдесят», і ніколи не буде мати. Шлюб «п’ятдесят на п’ятдесят» не існує, бо він не може існувати. Спробуйте уявити шлюб з абсолютно рівним розподілом повноважень. Що стається, коли чоловік і жінка не можуть дійти згоди при прийнятті рішення? Скажімо, ваша дочка чи син хочуть піти на танці. Жодна зовнішня влада не керує даним питанням. Бог ні дозволяє, ні забороняє вашим дітям танцювати. Цивільна влада лишає це на ваш розсуд. Уявімо, що чоловік переконаний, що дитина не повинна йти на танці, а жінка так само переконана, що повинна. Хто вирішить питання? Дехто на даному етапі може запропонувати, що такі питання повинні вирішуватись, наперед домовившись, що батько вирішує політику щодо сина, мати – щодо дочки. Або ж ви можете погодитись, що всі соціальні рішення під юрисдикцією жінки, а економічні – під юрисдикцією чоловіка. Так би й було, якби можна було провести абсолютну лінію розмежування соціології та економіки. Але це не той випадок. Або, можливо, проблему можна вирішити, домовившись наперед у випадку безвиході апелювати до третьої сторони і підкоритись її рішенню. Можна лише поспівчувати цій третій стороні. Їй знадобиться колективна мудрість усіх дев’яти суддів Верховного Суду. Але й тоді залишається проблема з виконанням рішення, адже кожна сторона може оголосити страйк.

Отож, у реальному житті, коли люди погоджуються на шлюб «п’ятдесят на п’ятдесят», можуть статися дві речі. Або ж шлюб паралізується гострими кутами, або ж він перетворюється на постійну боротьбу за владу, щоб відвоювати 51 відсоток, контрольний пакет владних акцій. Насправді шлюб з рівним розподілом влади – це шлюб без лідера. Влада «п’ятдесят на п’ятдесят» у кінцевому аналізі означає відсутність влади. Отже, шлюб «п’ятдесят на п’ятдесят», що з першого погляду виглядає таким привабливим, зблизька виявляється евфемізмом до поняття шлюбної анархії.

Як повинна виглядати покора жінки? Як каже Павло, «як Господові». Це означає декілька речей. Давайте спочатку подивимось на аналогію, яку проводить Павло між шлюбом і ставленням Христа до своєї церкви. Жінка повинна коритися своєму чоловікові, як церква кориться Христу. Насправді це означає, що чоловік покликаний бути хазяїном дому. Він несе владу Христа. Покора «як Господові» також означає, що підкоряючись владі чоловіка, жінка водночас підкоряється владі Христа.

Для здорового шлюбу необхідно, щоб чоловік був головою дому. Більшості жінок це добре відомо. Я все ще не знайшов жінки, яка сказала б, що хотіла б одружитися з чоловіком, над яким вона б домінувала. Як правило, жінки хочуть бачити своїх чоловіків лідерами, але вони не хочуть тиранів. Чи важко було б жінці-християнці бути покірною, якби вона була одружена з Христом? Але в цьому й проблема – жоден чоловік не такий, як Христос. Коритись комусь, хто менший за Христа, важко у шлюбі. Однак саме Христос наказує жінкам бути покірними своїм грішним чоловікам. У цьому розумінні Христос – безмовний партнер у шлюбі. Жінці важко коритися, коли вона не згідна зі своїм чоловіком. Але коли вона знає, що її покора – це акт покори Христові, і коли вона поважає Христа, стає набагато легше.

Що стається, коли чоловік не хоче приймати відповідальність лідера і відмовляється діяти як голова дому, перекладаючи всі рішення на свою дружину? Що якщо чоловік хоче, щоб жінка була його мамою, а не жінкою? Це може бути великою проблемою. В таких ситуаціях жінки все ж ступають у порожнечу і приймають відповідальність, навіть коли не мають жодного бажання. І це не є виходом із ситуації. Жінці вільно використати всі свої вміння і силу переконання, щоб допомогти чоловікові виконати свою відповідальність, але вона не повинна приймати владу, що їй не належить.

З цією проблемою до мене нещодавно звернулися, але дещо в іншій ситуації. Хлопець-підліток розповів мені, що він християнин, але його батьки явно відмовляються визнавати християнську віру. Він спитав мене: «Хіба Біблія не вчить, що батько повинен бути духовним лідером сім’ї і діяти як «священик дому»? Я погодився. Тоді він спитав мене: «Якщо мій батько відмовляється прийняти цю відповідальність, то чи не мій це обов’язок стати духовним лідером дому?» Я відповів хлопцеві: «Звичайно, ні. Бог покликав тебе бути сином-християнином, не батьком-християнином.» Факт того, що його батько знехтував своїм обов’язком, жодним чином не уповноважує і не вимагає від його сина прийняти цю роль. Я сказав синові, що найкраще свідчити Христові у його сімейній ситуації можна, будучи прикладом сина-християнина, з усіх сил прагнучи бути покірним своїм батькам. Цей самий принцип стосується жінок, одружених з чоловіками, котрі нехтують своїм обов’язком.

Павло описує аналогію Христа і церкви так:

«Бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви, Сам Спаситель тіла!» (Ефесян 5:23)

У цьому вірші підкреслюється аналогія шлюбу до влади. Церква не ділить владу «п’ятдесят на п’ятдесят» з Христом. Христос не править шляхом референдуму. Церква не має права накладати вето чи права імпічменту. Церква – не демократія, а царство. Так само як і дім. Так як Христос має вищу владу над церквою, чоловік має вищу владу над жінкою. Однак це не означає, що чоловік ніколи не слухає прохань своєї жінки. Знову важлива аналогія з Христом. Христос чує стогони своїх людей. Він задоволений, коли люди звертаються до нього зі своїми проханнями і розповідають про свої бажання. Від церкви не вимагається на п’ять кроків відставати від свого жениха та існувати як порожнє місце. Не вимагається цього й від жінки. Чи може коли-небудь жінка не слухати свого чоловіка? Біблійна відповідь на це питання чітка. Існують випадки, коли жінка не лише може не послухати, але й повинна. Чоловік – не єдиний авторитет в житті жінки. Вона відповідає перед Богом і перед державою. Що коли є конфлікт влади? Очевидно, треба слухатись вищої влади. Просте правило в таких випадках таке: жінка повинна не послухати свого чоловіка, коли чоловік вимагає від неї те, що забороняє Бог, і забороняє те, що наказує Бог. (Цей самий принцип стосується випадків, коли послух державі суперечить послуху Богові.) Наприклад, якщо чоловік наказує жінці вбити, вкрасти чи вчинити перелюб, моральним обов’язком жінки є не послухати його. І навпаки, якщо чоловік забороняє жінці йти до церкви в неділю зранку, вона все одно повинна йти, оскільки Бог вимагає не нехтувати зібранням з християнами заради молитви.

Однак не завжди просто застосовувати цей принцип. А як щодо відвідування церкви в соціальному плані? Хіба Бог вимагає від вас цього? Що якщо рішення вашого чоловіка засмучує або пригнічує вас? Хіба Бог вимагає, щоб ви не засмучувались? Хіба він вимагає, щоб ви не почувалися пригніченою? Саме тут наслідування Христа зачіпає головне у жіночій ролі. Наслідування Христа у вияві покори може вимагати справжньої участі у приниженні і стражданні Христа. Є випадки, коли жінка може не послухатись, але вона повинна бути обережною, щоб такий непослух був заради того, щоб послухати Бога. Легко створити фальшиву духовність, спотворюючи заповіді Бога так, щоб лише мати духовне прикриття істинного бажання не слухати свого чоловіка. Стережіться багатьох гріхів, які люди чинять в ім’я визволення від чогось.