Посадова інструкція за Біблією

Новий Заповіт не дає детального списку конкретних обов’язків чоловіка і жінки. Немає їх і на звороті свідоцтва про одруження. Деталі розробляються самою парою. Безсумнівно, Бог не лише встановлює і освячує шлюб, а й керує ним згідно з заповідями. Але у заповідях не йдеться про те, хто викине сміття чи спакує валізу. Однак Бог зовсім не замовчує тему ролей і обов’язків. Новий Заповіт дає певні базові принципи, що необхідні у шлюбі. Найбільш безпосередні вказівки стосовно ролей і обов’язків ми знаходимо у Посланні Павла до ефесян. У Посланні 5:21-33 Павло визначає обов’язки чоловіка і жінки у шлюбі. Він говорить:

«… корячися один одному у христовім страху. Дружини, - коріться своїм чоловікам, як Господові, - бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, - любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї себе, щоб її освятити, очистивши водяною купіллю у слові, щоб поставити її Собі славною церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його як і Христос Церкву, бо ми – члени Тіла Його від Тіла Його й від костей Його! Покине тому чоловік батька й матір, й пристане до дружини своєї, - і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, - а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!»

Перш ніж ми заглибимось в аналіз цієї дуже полемічної частини Святого Письма, ми повинні поставити її в контекст. Павло починає Послання до ефесян 5:1-2 словами: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за вас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі.» То ж безпосереднім контекстом до посдання Павла є пояснення того, що означає бути послідовниками Бога. Тут ми знову отримуємо загальне підтвердження відповідальності всіх людей при створенні. Ми створені за образом Бога, а це накладає відповідальність відображати (як образ) сам характер Бога. Решта глави присвячена детальному опису того, що це означає. В даній главі Павла не цікавить практичний метод імітування культури першого століття, він дає конкретні настанови у тому, як саме християнин може відображати характер Бога для своєї культури.

Найбільш важливий аспект відображення характеру Бога описаний у наступному вірші: «Поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас.» Далі йде пояснення, що ж означає – поводитись в любові. Апостол говорить, що ми повинні поводитись в любові, але й надалі не полишає нас самих з’ясовувати поняття та зміст любові. Куди нам податися, щоб дізнатися, що означає любов? До Елмера Ґентрі, котрий говорить нам: «Любов – це вранішня і вечірня зоря, натхнення філософів»? Чи до Еріха Сіґала, котрий каже, що «любов означає те, що вже ніколи не треба буде вибачатися»? ( а Новий Заповіт нам каже, що вибачатися треба навіть тоді, коли це не вимагається.) А може піти до Х’ю Хефнера чи до Джо Намата? Чому б не порадитись з Богом любові, який не залишає в уяві місця для абстракції чи недвозначності трактування? У цій главі Павло детально описує, що таке любов. Вона містить покору, а також обов’язок. Найвищим прикладом такої любові, мірою любові є Христос. Ця глава здасться нам абсурдною, якщо ми не осмислимо ці обов’язки на фоні ширшого контексту – наслідування Бога, перебування в любові.

Давайте подивимося знову, крок за кроком, на уривок, який я цитував з Послання до ефесян 5:

«корячися один одному у христовім страху». (21)

Цей вірш не просто стосується самої розмови про шлюб, про те, що чекає у шлюбі. Він - швидше вступ до цілої серії настанов про різні сфери повноважень. Павло розповідає про структуру повноважень шлюбу, сім’ї (діти і батьки) і господарства (раби і господарі). Суть заяви проста. Всі ми покликані до позицій влади і позицій підпорядкування – покірності владі. Люди мають владу над тваринами; батьки мають владу над дітьми; цивільні магістрати мають владу над громадянами. Проте ніхто в цьому світі на має повної або абсолютної влади, крім Христа. Він править над усіма меншими владами завдяки своєму титулу Короля королів і Бога богів. Отже, у цьому уривку нас вчать, що ми, наслідуючи Бога і поводячись в любові, маємо бути покірні владі.

Ця покора має відбуватись у «Христовім страху». Тобто, вся влада належить Христові. Коли ми не коримося нижчій владі, ми винні в непокорі Христу. Не можна служити Королю і шанувати його владу, при цьому не визнаючи призначених ним правителів. Казати, що шануєте царство Христа, і не визнавати структуру влади, - означає бути винним не лише у лицемірстві, а й у великій зраді. Коритися у Христовім страху, як улюблені діти, не означає мати рабський страх, в якому перебуває ув’язнений перед тим, хто його схопив, це – шанобливий страх сина перед батьком, сина, котрий не хоче образити батька, якого любить. Ніби відлунням цього є слова Христа: «Якщо Ви Мене любите, - Мої заповіді зберігайте!» (Іван 14:15).