Повчання Ісуса про розлучення

Коли перед християнином постає питання про розлучення, він повинен звернутися до повчань Ісуса на цей випадок життя. Ось важлива перевірка на відданість людини владі Христа. У цей момент питання домінування Христа виходить зі сфери абстрактного і переходить в саме серце щоденного життя. Про питання шлюбу і розлучення Ісус говорив прямо.

«І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?» А Він відповів і сказав: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, «створив їх чоловіком і жінкою?» І сказав: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, - і стануть обоє вони одним тілом», тому-то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, - людина нехай не розлучує!» Вони кажуть Йому: «А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» Він говорить до них: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.»

Учні говорять Йому: «Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись». (Матвія 19:3-10)

Фарисеї намагалися підловити Ісуса на теологічній помилці, щоб мати змогу дискредитувати його вчення. Якщо б вони могли зробити так, щоб Ісус пристав до одної чи іншої з рабинських шкіл, які запекло сперечалися про питання розлучення, то цим змогли б його віддалити принаймні від однієї кліки. Якщо б вони могли зробити так, щоб Ісус заперечив Мойсеєві, то вони звинуватили б його у підриванні закону Божого. Нарешті зважте, що суперечка ведеться на території, де правлячим тетрархом був Ірод Антипас. Саме Ірод Антипас кинув Івана Хрестителя до в’язниці, а тоді вбив, тому що «Іван казав Іродові: «Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!» (Марка 6:18)

Суть запитання фарисеїв стає зрозумілішою, коли ми зважаємо на точне формулювання запитання, яке вони задають Ісусові: «Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?» Саме це було предметом суперечки між двома провідними рабинськими школами за часів Ісуса. Тут має місце інтерпретація закону Старого Заповіту. Зверніть увагу, питання ставиться не просто: «Чи дозволено дружину свою відпускати?» - воно має додаток: «з причини всякої». Обидві рабинські школи були згідні з тим, що розлучення було законним, але ж які є підстави для законного розлучення?

Цими двома школами думки були Шамай і Гілель. Узагальнено кажучи, школа Гілель була ліберальною, а школа Шамай консервативною. Вони сперечалися стосовно інтерпретації Повторення Закону, 24:1.

«Як хто візьме жінку, і стане їй чоловіком, і коли вона не знайде ласки в очах його, бо знайшов у ній яку ганебну річ, то напише їй листа розводового, і дасть в її руку, та й відпустить її з свого дому…».

Суперечка зосередилася на інтерпретації слів «яку ганебну річ». Школа Шамай прийняла вузьку точку зору. Вони інтерпретували це, як посилання на якийсь страшенно ганебний вчинок, такий, скажімо, як подружня невірність. Школа Гілель прийняла широку, нежорстку позицію, даючи розлучення практично за будь-що. Гілель дозволяла розлучення, якщо у жінки горіла їжа, яку вона готувала, або якщо вона розбивала одну з найулюбленіших посудин чоловіка. Рабин Акіба дозволяв розлучення, якщо чоловік знаходив більш привабливу жінку. Здається очевидним, що популярна єврейська думка йшла услід за Гілельською школою з її ліберальними поглядами. Єврейський історик Джозефус писав, що розлучення давали «з будь-якої причини».

Отже, тепер питання рабинів адресувалося Ісусові. Якщо він пристане до Гілель, консерватори можуть звинуватити його у моральній розбещеності. Якщо він пристане до Шамай, він віддалиться від школи Гілель, від популярної думки і ризикує викликати гнів Ірода Антипаса.

Як Ісус відповідає на запитання? З першого погляду може здатися, що він хитро уникає прямої відповіді. Він не відразу звернувся до інтерпретації Повторення Закону, 24. Замість того він цитує уривок зі створення про первинний інститут шлюбу, закінчуючи свою відповідь цитатою: «Тож, що Бог спарував, - людина нехай не розлучає!»

Перед цитатою Ісус запитує: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей…?» В цьому запитанні небагато люб’язності. Уявіть собі, Ісус питає вчителів, чи вони читали перші декілька розділів книги, яку вони повинні викладати; це було все одно, що Ісус спитав би: «Чи ви, хлопці, коли-небудь читаєте Біблію?» Цитата однак звучить сильніше, ніж цей не зовсім тонкий докір і примушує фарисеїв розглянути питання в широкому біблійному контексті. Вони відокремлювали закон Мойсея від ширшого контексту первинного наміру Бога щодо інституту шлюбу. Насправді Ісус говорить: «Якщо є неясність в законі Мойсея, у своїх трактуваннях керуйтеся тим, про що Бог чітко говорив при створенні.»

Далі фарисеї вже не кружляють довкола і відразу продовжують запитувати про закон Мойсея: «Чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» Суть питання очевидна. Якщо в планах Бога ніколи не було розлучення, чому ж тоді він вповноважив Мойсея наказувати розлучатися? Відповідь Ісуса пряма. «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.» Зверніть увагу на зміну слів. Фарисеї говорять, що Мойсей наказує розлучатися, Ісус говорить, що Мойсей дозволяє розлучатися. Наказ не залишає вибору – він повинен виконуватись. Дозвіл менш примусовий, він дає стороні вибір. Ісус інтерпретує Мойсеєвий закон як дозвіл на розлучення через жорстокосердя чоловіка. Це акт поблажливості, який відображає вплив гріха на інститут шлюбу. Але він повторює свою суть – при створенні положення про розлучення не було.

Нарешті Ісус остаточно висловлюється на цю тему і виносить вирок. «Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб.» Тут неясність щодо «ганебного вчинку» пояснюється. Причиною розлучення згідно з Ісусом може бути перелюб. Мається на увазі саме статева аморальність, перелюб, бо вживається грецьке слово porneia. Ісус чітко заперечує ліберальні погляди на розлучення, прихильницею яких була школа Гілель.

З цього тексту ми змушені зробити висновок, що Ісус займав негативну позицію щодо розлучення. Він неохоче, з почуттям остороги допускає його, але виключно у випадку перелюбу (сексуальної аморальності). Те, що Ісус займає тверду позицію з цього питання, чітко відображається в реакції його учнів: «Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись». Зверніть увагу, це не приголомшена реакція фарисеїв, це реакція Ісусових учнів. Вони навряд чи так відреагували б, якби Ісус був прихильником ліберальної точки зору.

Додаткова інформація про розлучення поступає від апостола Павла в його першому посланні до коринтян.

«А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, - і не відпускати чоловікові дружини! Іншим же я говорю, не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, - нехай він не лишає її. І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, - нехай не лишає його… А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, - не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру.» (1 коринтян 7:10-13, 15)

Тут Павло дає настанови, що стосуються змішаного шлюбу. Зверніть увагу, Павло не схвалює шлюб віруючого з невіруючим, він говорить про ситуацію в існуючому шлюбі. Що стається, коли у шлюбі двох невіруючих один стає християнином, а другий хоче розлучитися? Відповіді Павла чіткі принаймні в деяких моментах. Віруючий не повинен ініціювати процедуру розлучення з невіруючим. Однак віруючий вільний, якщо розлучення ініціює невіруючий. Тут постає питання про значення розлучення. Дехто відстоює точку зору, що коли сім’ю покидає невіруючий, віруючий не повинен шукати примирення і може вільно жити окремо, але не розлучаючись (якщо невіруючий не одружується вдруге). Інші відстоюють позицію, що Павло дає основу не лише для законного відокремлення, але й для легітимного розлучення, а саме для відмежування, дезертирства невіруючого. Отже, існує дві підстави для розлучення християн – сексуальна аморальність і дезертирство невіруючого. Питання подружнього фізичного зловживання може бути зведено під загальну категорію аморальності, оскільки воно містить суворе порушення угоди шлюбу.

Не заглиблюючись у терміни, що стосуються значення Павлового «відокремлення», ми можемо зробити принаймні попередні висновки:

1. Святе Письмо визнає не більше двох підстав для розлучення.

2. Християнин може ініціювати процедуру розлучення виключно у випадку сексуальної аморальності партнера.

3. Християнин може вільно відокремитись, якщо його або її покинув невіруючий.

4. До первинного наміру і мети шлюбу розлучення не входило.

Якщо ці висновки правильні, то що це означає для нашого суспільства? Перш за все, те, що на землі блукає багато вільних гілелів. Це означає, що цивільні суди підривають Божі заповіді тим, що дають незаконні розлучення. Це означає, що в багатьох випадках інституційна церква санкціонувала розлучення на підставах, що прямо суперечать ученню Христа. Це означає, що духовенство й консультанти по всій землі рекомендують розлучення там, де Христос забороняє. Це означає не лише те, що держава і церква знищують священність шлюбу, а й те, що настанови Христа жахливо порушуються в обох сферах, в яких Христос є королем. І назвати таке порушення можна зрадою.