Проблема самовіддачі

Проблему дарування подарунків, а особливо дарування себе, я вже заторкнув у першому розділі. Давайте повніше розглянемо її, оскільки вона пов’язана з образами. Ми маємо схильність дарувати своїм партнерам недорогі подарунки. Я не говорю про монетарну ціну, а про внутрішню вартість. Легко подарувати те, чого хочеться вам. Але може бути нелегко подарувати те, чого хоче ваш партнер.

Легко образитись, коли я дарую жінці маленькі подарунки, а вона не цінує їх. Всередині я починаю перелічувати все, що я для неї роблю, а вона не цінує. Вона, здається, не зважає. Але питання в тому, чи я дійсно дарую їй те, що хоче вона, а чи те, чого вона мала б хотіти на мою думку? (Тест в кінці першого розділу допоможе відповісти на це запитання.) Деякі з наших найщедріших подарунків – це димові завіси, прості замінники того, чого хочуть наші партнери. Ви справді віддаєте часточку себе? За якими вимірами? Скільки вам коштують ваші подарунки? Перш ніж будувати якийсь ґрунт для образи, спочатку треба спробувати відповісти на ці запитання.

Питання самовіддачі підкреслює важливість розуміння свого партнера. Як можна подарувати жінці чи чоловікові те, чого вона чи він потребує чи хоче, якщо ви поняття не маєте про ці бажання? Ви не дізнаєтесь про бажання свого партнера, звернувшись до бюро статистики чи до суду. Таку особисту інформацію можна дістати лише через самостійне пізнання. Тут можна провести аналогію з нашим знанням Бога.

Певне знання про Бога можна отримати, оцінивши створений ним світоустрій. Ми можемо подивитись на дерева і зробити висновок, що всесвіт створила розумна істота. Але ми ніколи не дізнаємося про Божі цілі спасіння, аналізуючи частини дерева. Дерево не скаже нам нічого про інтимну, особисту любов Творця. Наше знання про спасіння йде від самопізнання Бога. Він не лише витрачає час, щоб діяти від нашого імені, він настільки нас любить, що розмовляє з нами. Ніяке одностороннє навчання зовнішніх аспектів створеного ним світу не дасть нам того знання Бога, що приходить до нас через його Слово. Віддаючи себе, потрібно говорити.

Першою у переліку скарг, які я чую від жінок є скарга: «Він ніколи не говорить зі мною.» Якщо ви розмовляєте з людиною лише тоді, коли вона вас зупинить і задасть питання, ви навряд чи цікавитесь цією людиною. Кожен може говорити, коли до нього звертаються. Я мав багато проблем через це. Якщо розгубленість - обов’язкова умова для того, щоб бути викладачем, я найкраще відповідаю професійним вимогам. Люди жаліються Весті, що вони, зустрічаючи мене на вулиці і звертаючись до мене у відповідь отримували лише байдужість. Це, звичайно, говорить про брак інтересу до тих, до кого у мене було зневажливе ставлення. Весті відомо, що я часто перебуваю в стані значної розумової зосередженості, в результаті чого ізолююся від усього, що довкола мене. Вона вже встигла вивчити, що мова у таких випадках йде не про особисту образу, а про професійний недолік. Але багато людей не розуміють цього і почуваються досить ображеними.

Іншим прикладом є ситуація, яку вперше пережила Єва. Я годину говорю з кимось по телефону і коли кладу трубку, Веста питає: «Що він сказав?» Я відповідаю: «Та так, нічого особливого.» Або після того, як мене немає протягом дванадцяти годин, Веста питає: «Чим ти займався?» Я кажу: «Нічим». Про що ми говоримо, коли кажемо своїм партнерам, що нічим не займались? Можливо, ми кажемо, що не відбулося нічого незвичайного або особливого. Однак, більш ймовірно, що ми не хочемо витрачати час на повторення того, що вже відбулося. Нам коштувало б надто багато часу та енергії, щоб розповісти нашим партнерам про те, що вони хочуть знати. Подарунок надто дорогий. Коли ми відмовляємось дарувати бажані подарунки, ми проявляємо більше егоїзму, ніж любові.

Щоб подарувати бажаний подарунок, спочатку ми повинні дізнатися, що це за подарунок. Тоді ми повинні заплатити, щоб подарувати його, а не замінник. Немає нічого гіршого, ніж отримувати подарунки, яких ви не хочете. Спосіб, яким можна уникнути цього, - почати дарувати правильні подарунки самим.