Проблема гніву

Від того, наскільки ми вміємо справлятися з гнівом, суттєво залежать наші вміння вирішувати свої подружні проблеми. Більшість сварок у сім’ї виникають не від простої, голої ворожості. Гнів – складна річ, близько пов’язана з розпачем і розчаруванням.

Щоб почати розуміти гнів, спитайте себе: «Що мене розлючує?» Перерахуйте речі, які справді вас розлючують. Тоді досліджуйте далі, питаючи себе: «Чому це так розлючує мене?» Як ви справляєтесь з розпачем? Чому? Як ви справляєтесь з розчаруванням? Чому? Відповіді на ці прості питання допоможуть вам просунутися у подоланні свого гніву.

Часто існує тісний, навіть прогресивний зв’язок між розпачем, розчаруванням і гнівом. Поспостерігайте за очевидними ступенями відчуттів малої дитини, яка намагається встромити кілочок у складну дірку. Ви бачите, як наростає розпач і перетворюється на гнів, і хлоп’я кидає молоток чи штовхає коробку з грою. Згадайте часті вибухи настроїв у заключні хвилини футбольного матчу, коли команда, що програє, дає волю своєму розпачу і розчаруванню, які переростають в гнів. Коли ваш чоловік приходить додому після виснажливого дня на роботі, ви, напевне, помічаєте, що він дещо роздратований, а може й знаходиться на межі зриву. Якщо ваша дружина бурчить до вас, як тільки ви зайдете через двері, можна напевне сказати, що у неї був тяжкий день з дітьми. Гнів не береться з вакууму.

Найперше, що треба зрозуміти про гнів, це те, що гнів – не завжди погана річ. Багато людей, особливо християн, помилково вважає, що гнів - за суттю зло. Як наслідок вони мають непотрібне почуття провини. Думка, що християнинові ніколи не можна бути сердитим – це демонічний міф, який сприяє невротичному неспокою. Мені доводилось боротися з цим міфом впродовж майже всього мого життя.

Ще підлітком я здобув собі небажану репутацію запальної людини. Така репутація мала фактичну підставу. У мене часто були значні емоційні зриви. Я був настільки нестриманим та імпульсивним, що мене мало не виключили з міжшкільних атлетичних змагань за те, що одного разу під час бейсбольного матчу я з кулаками напав на суддю. Згадки про такі епізоди завжди супроводжуються глибоким соромом. Після свого навернення до християнства я твердо вирішив повністю себе контролювати. Я думав, що самоконтроль означає неприпустимість визнання достатньої причини для гніву. Таке розуміння самоконтролю було хибним, воно цілковито не вирішувало проблему. Я навчився контролювати свій запальний характер, але не навчився контролювати свій гнів. Легко перейти від звички роздратовано вибухати до іншої – тихо клекотіти від люті. Прихована лють – це не те, що має на увазі Бог, коли говорить про самоконтроль. Вона може бути настільки ж руйнівною, як і вибух роздратування. Апостол каже: «Гнівайтесь, але не грішіть, - сонце нехай не заходить у вашому гніві.» (Ефесян 4:26) В темноті ночі контрольований гнів має схильність перетворюватись у злість і образу. Згодом він проявляється у ворожому ставленні.

Що має на увазі апостол, коли говорить: «Гнівайтесь, але не грішіть». Очевидно, що Святе Письмо вказує на те, що гнів – це не внутрішнє зло. Ісус гнівався. Павло не каже, що гнів сам по собі гріх, але він застерігає нас, що він може бути приводом до гріха. Питання самоконтролю полягає в тому, наскільки добре чи погано ми можемо справлятися з гнівом. Насилля, вибухи роздратування, злість, образа, ворожість та навіть прихована мовчанка – це все гріховна реакція на гнів.

Напевне, найбільш помічним словом нашого словникового запасу, яким потрібно користуватись для того, щоб достойно поводитись у дратуючих і прикрих ситуаціях, знову повинно бути це слово - чому. Коли хтось ображає нас, ми можемо вжити слово чому двома різними способами. Ми можемо накричати на людину чи на Бога, хто б не спровокував нас: «Чому ви це зробили?» Коли ми вживаємо «чому» у такий спосіб, це не питання, це звинувачення, виклик, який провокує ще більший гнів. Але якщо ми вживаємо «чому» у делікатний спосіб, як щире питання для розуміння ситуації, воно може бути дуже доречним. Мудрість Божа вчить, що «лагідна відповідь відвертає гнів» - лагідна відповідь не лише ефективно діє на адресований нам гнів інших людей, вона пом’якшує і наш власний гнів.

Наступним ключовим моментом для опанування самоконтролю є визнання різних видів гніву та їх причин.

Ситуативний гнів. Ситуативний гнів провокується не людьми, я явищами. Його причина безособова. Він провокується обставинами.

Ми всі знаємо болісну реальність ситуативного гніву. Чоловік зранку до ночі на роботі, а жінка якраз закінчила прибирати цілий будинок. Після наведення ладу в домі, жінка виходить до сусідів на заслужену чашку кави. Поки її немає вдома, цуценя вилазить зі своєї коробки, заходить до вітальні, перевертає лампу, жує штору, розкидає по всій підлозі папір і (для повноти картини) випорожнюється на килим. Жінка повертається до свого понівеченого будинку, бачить новий безлад і закриває голову руками, викочуючи очі. Через п’ятнадцять хвилин до хати заходить чоловік, очікуючи радісного привітання. Те, що він натомість одержує, не зовсім радісне. Він чує, що це була його ідея взяти цуценя для дітей. Чому він не зробив більш закриту коробку? Хіба йому байдуже, як тяжко вона працює цілий день. Досить швидко жінка може дійти до висновку, що її чоловік шість тижнів поспіль навмисно вчив собаку у секретній тренувальній школі тому, як здіймати будинок догори дном.

Або, трохи повернувши ситуацію, деколи я ставлюся до своєї жінки так, ніби в неї є всесильна здатність керувати всіма непередбаченими обставинами всесвіту. Якщо йде дощ, коли у мене запланований гольф, я поводжу себе так, ніби це вона винна. Якщо запізнюється літак або вчасно не приходить газета, вона винна. Такий гнів ірраціональний, хоч досить поширений. Проблема ситуативного гніву – це питання неправильного сприйняття і неправильного спрямування гніву. Боріться з таким видом гніву, сприймаючи його за те, чим він є, і спрямовуючи його туди, куди належить. Друге завдання важче, адже безглуздо сердитись на дощ.

Гнів: розпач – розчарування. Як зазначалося раніше, гнів часто народжується з розпачу та/чи розчарування. Гнів від розчарування – часта хвороба чоловіка і джерело страждання для жінки. Ми живемо в суспільстві, орієнтованому на успіх. Конкуренція часто жорстока, і мало нагород дістається тому, хто приходить другим. Як наслідок, ми стали країною невстигаючих. Незмога реалізувати свої цілі залишає нас у стані розчарування і розпачу. Синдром настільки поганий, що реалізований, нерозчарований мужчина – це рідкість. Дуже мало чоловіків досягають всіх поставлених цілей. Коли чоловік повертається додому засмученим, він, напевне, буде в останню чергу думати про увагу і чуйність до своєї дружини і дітей. Факт, що така неувага породжена моральним розладом, не виправдовує його, але може допомогти жінці зрозуміти ситуацію.

Коли чоловіки піддаються стресові на роботі, вони схильні нарікати чи й насміхатися над «легким життям» жінки. Здається, що домогосподарка не має конкуренції. Сімейний дохід і економічна забезпеченість не залежать від її роботи. В таких випадках чоловіки сприймають критику жінок, достоту так, як спортсмени ставляться до критики спортивних оглядачів і «диванних півзахисників». Часто накопичуються ось такі образи.

Однак жінки, які працюють над утриманням домашнього господарства, часто розчаровуються від того, що доводиться виконувати одну й ту саму роботу. Нецікаво і не стильно міняти дітям підгузники чи мити підлогу, але як кажуть, «робота жінки не закінчується ніколи». Незадоволення жінки росте, якщо чоловік не цінує її роботу по господарству.

Та ж сама історія, якщо жінка працює. В більшості випадків від неї все ж очікується, що вона буде виконувати традиційну домашню роботу таку, як, наприклад, приготування їжі і прибирання, навіть якщо вона приносить додому стільки ж хліба, як і чоловік.

Якщо вся сім’я разом не буде по можливості виконувати спільний обов’язок з утримання дому – прибирання та все інше – робота домогосподарки може бути досить сумною. Недостатня участь інших членів сім’ї може перетворити прекрасну господиню на погану. Цю роботу ніколи не треба сприймати як належне.

Гнів і настрій. Людські істоти мають настрій. Деякі люди піддаються настроям більше, ніж інші, але у всіх нас відбуваються зміни емоційного стану. Людині неможливо завжди утримувати однаковий настрій. Вбита горем жінка думає, що ніколи більше не зможе посміхатися. Але незалежно від того, наскільки глибоким є її біль, її лице не буде похмурим вічно. Гнів може змінитись на злість, але сильне почуття гніву не може тривати постійно.

Депресія може затримуватись на довгі періоди, але вона також поступиться місцем іншим почуттям. Я маю схильність до меланхолії і часто страждаю від депресії. Колись я звертався до К’єркеґора і сучасних екзистенціалістів, даючи поживу своїй меланхолії. Але коли нападає депресія, добре знати, що вона проходить. Цікаво, скільки самогубців дійсно покінчили б із життям, якщо б почекали ще один день.

Коли ви відчуваєте депресію, допомогти може активна зміна обстановки. Лютер долав депресію, працюючи в саду. Досить дивно, але один з найкращих способів справитися з депресією - це негайно приступити до завдання, яке вам найменше подобається. (Можливо, ваша депресія від почуття вини за невиконання таких завдань.)