28. Тривалість життя

Середня тривалість життя особин у популяції відповідає тривалості життя окремих особин. Для життя популяції дуже важлива можливість розмноження її особин. Участь у цьому беруть особини репродукційного періоду. У тварин, як зазначено вище, розрізняють три стадії: перед-репродукційну, або ювенільну, репродукційну і пострепродукційну, тобто період стерильності. Тривалість періодів у різних видів неоднакова. Часто періоду старості взагалі не буває, оскільки тварини гинуть у репродукційний період (комахи). Ювенільний період за тривалістю може дорівнювати репродукційному, а може бути значно довшим, ніж усе життя особини (стадія личинки у цикади триває 17 років, а доросла особина живе лише декілька тижнів). У рослин виділяють чотири періоди розвитку особини: 1) латентний – період первинного спокою – у вигляді насіння і плодів; 2) віргінільний – від проростання насіння до утворення генеративних органів; 3) генеративний – період розмноження насінням, спорами; 4) сенильний – період, коли рослини втрачають здатність до генеративного розмноження. Окремі автори виділяють лише три фази: ювенільну, репродукційну і синильну.

Оскільки народжуваність і смертність дуже змінюються з віком, відсоток різних вікових груп у популяції значною мірою визначає її репродуктивні можливості. Серед людей показник народжуваності є найвищим у віці близько 20 років. Найнижчий показник смертності у віці близько 12 років, а найвищий – протягом першого року життя і в старості. Ці характерні для кожного віку показники є сталими і, як правило, не змінюються, якщо незмінними залишаються умови життя. В історії людства двічі змінювалися рівні формування показників народжуваності і смертності. Вперше народжуваність стала переважати смертність у період переходу від примітивного мисливського способу господарювання до рільництва, вдруге – в епоху загальної індустріалізації. Чисельність людей тривалий час утримувалася на низькому рівні і лише останні 500 років відбулося різке її збільшення (на початку нової ери – 230 млн, середньовіччя (V – середина XVII ст.) – 440-450 млн, 1800 p. – 952 млн, 1900 p. – 1656 млн, 2000 p. – близько 7 млрд). Виділяють три типи вікових пірамід: з широкою основою і відповідно високим відсотком молодих особин, яка характерна для популяції з швидким ростом; з помірним відсотком молодих особин; з вузькою основою і чисельною перевагою старших особин над молодняком, що характерно для популяцій, які скорочуються. Р. Ріклефс наводить приклад формування пірамід віку населення двох країн – Швеції і Коста-Ріки (рис. 4.19). Протягом багатьох десятиліть чисельність населення Швеції відносно постійна (рис. 4.19). Тут відзначається досить близька відповідність між віковим складом і очікуваною тривалістю життя. Кількість хворих людей відносно низька, що свідчить про незначне, але постійне переважання народжуваності над смертністю. В 1965 р. приріст населення становив 0,6%. Іншу картину спостерігаємо у Коста-Ріці, де приріст населення в 1963 р. становив 4,1%. Висока народжуваність різко збільшила молодші вікові класи, внаслідок чого і отримана піраміда з широкою основою. Статевозрілі особини живуть довше, смертність серед них значно нижча, ніж у молодих і недосвідчених тварин. Щорічно гине приблизно однакова кількість дорослих тварин одного й того ж самого виду. Так, наприклад, вільшанка-довгожитель прожила 12 років, інші ж представники цього виду живуть не так довго. Учені підрахували, що тільки одне пташеня вільшанки з десяти досягає статевої зрілості й приступає до гніздування. Щорічно гине приблизно 50-55% дорослих птахів.    Підраховано, що тільки одна вільшанка з 1 024 доживає до десятирічного віку. Великі птахи живуть значно довше, ніж малі. Так, щороку гине лише 5% дорослих фламінго. Нкщо пташенята фламінго досягли статевозрілого віку, то в середньому вони проживуть ще приблизно 19 років.