1.Література 18 століття та ідейний рух просвітництва

Просвітницький класицизм — умовний період в історії світової літератури, що охоплює XVIII століття (в окремих країнах кінець XVII або початокXIX століття). Цей період позначений подальшим поглибленням нерівномірності літературного процесу у світі. У Західній Європі це був досить чітко окреслений літературний період, що позначений пов’язаними між собою художніми та ідейними напрямами Просвітництва і сентименталізму. У країнах Сходу література продовжувала носити риси попередніх епох, що випливали ще з середньовіччя.

Ідейний рух Просвітництва у художній творчості представлений різними напрямами. На зміну бароко у мистецтві XVIII ст. прийшов стиль рококо. Поети цього напряму славили життя як свято миттєвих життєвих радощів. Для рококо характерні вишуканість поетичної форми, дотепна і примхлива гра словом, натяки, декоративність пейзажу. Для багатьох письменників поезія рококо стала школою поетичної майстерності й визволення почуття від диктату розуму. Тому ознаки рококо помітні у творах Вольтера, Дідро, молодогоҐете.

Література доби Просвітництва стала новим етапом у розвитку світової літератури. Події Французької буржуазної революції примусили критично переосмислити систему філософських, соціальних та естетичних поглядів просвітителів. Кривавий терор революції був зовсім не схожий на те «царство розуму», яке обіцяла епоха Просвітництва. Філософською й художньою реакцією на XVIII ст. став романтизм. Однак кращі художні досягнення доби Просвітництва і сьогодні не втратили своєї значущості й спонукають читачів замислюватися над сутністю життя, можливостями душі й розуму людини.

2) Основні напрямки літератури просвітництва

Просвітницький класицизм (від лат. classiсus – зразковий) являв собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм XVII ст. формувався в умовах, коли абсолютна монархія відігравала значною мірою позитивну роль у суспільному житті, і не піднімався до заперечення існуючих суспільних відносин, то класицизм XVIII ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, бо розвивався в умовах, коли буржуазія готувалася до вирішального штурму феодальних бастіонів. Просвітителі прагнули досліджувати людські вчинки, соціальне середовище, намагалися виховати нову людину і змінити світ. Тому літературні жанри набували полемічного або публіцистичного характеру.Просвітницький реалізм (від лат. геаlіs – речовий, дійсний) покладався на принцип наслідування природі. Він був обумовлений особливостями літератури епохи Просвітництва (науковість, філософічність, раціоналізм, дидактизм, публіцистичність). Це ще не була повністю художня література, оскільки не була відділена від науки. Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Головним об’єктом зображення представники просвітницького реалізму вибрали суспільне життя свого часу. На перший план виходить роман з його аналітичністю та всебічним відтворенням дійсності. Представники: Дж. Свіфт, Д. Дідро, Г. Філдінг, Р. Шерідан та ін.Просвітницький сентименталізм (від франц. sentiment – почуття) був своєрідною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Ідеалам просвітницького класицизму сентименталізм протиставив ідеал “природної людини”. Свою назву сентименталізм одержав після того, як був надрукований роман Л. Стерна “Сентиментальна подорож”, в якому прославлялися почуття, і це дало поштовх для назви літературного напрямку. Сентименталізму притаманні увага до внутрішнього світу людини, звеличення почуттів, емоційне начало, апологія задушевності.Найяскравіше розвинувся сентименталізм в Англії (Л. Стерн, С. Річардсон), у Франції (Ж -Ж. Руссо), в Росії (М. Карамзін).Окремо від основних художніх напрямків розвивалося мистецтво рококо (від франц. rocaille – схожий на раковину), представники якого намагалися втілювати у мистецтві красу і насолоду. Цей напрямок, на думку сучасних літературознавців, знаходився в опозиції до ідеології Просвітництва. Мистецтво рококо робило життя приємним, вишуканим, красивим. Митці віддавали перевагу анакреонтичним мотивам, любовним сюжетам. Рококо тісно пов’язане з бароко своєю асиметричністю, несталістю форм, стихійністю. Цей стиль позначився на творчості П. Бомарше, Д. Дідро, Вольтера, ранній ліриці Й. Гете, анакреонтичних творах М. Ломоносова, Г.Державіна.