21.Специфічна енергія органів чуття. Психофізична позиція й.Мюллера. Виникнення Берлінськоо фізичного центру.

Фізіологія стала експериментальної дисципліною в30–х роках минулого століття — переважно під впливом німецького фізіолога Йоганна Мюллера (1801–1858), який обстоював застосування експериментальних методів у фізіології. І у фізіології, і у психології важливого значення мав сформульований Мюллером принцип «специфічної енергії органів чуттів». Мюллер припустив, що порушення певного нерва викликає характерне відчуття, оскільки у кожному рецепторному відділі нервової системи закладено власна «специфічна енергія».За ідеєю Мюллера, відчуття залежить не від якості подразника, а від специфічної енергії органу чуття, на який впливає цей подразник. Отже, Мюллер робить висновок ,що не існує схожості між нашими відчуттями і предметами зовнішнього світу. Тобто відчуття є лише символами, умовними знаками останніх.

Насправді ж, хоча факти, які наводить Мюллер, цілком слушні, вони не мають загального значення. По-перше, не всі подразники є такими універсальними, як електричний струм або механічний подразник. Звуки, запахи та інші подразники, діючи на око, не зумовлять зорових відчуттів. Аналогічно світло і запах не можуть спричинити слухових відчуттів. Отже, такі відносно універсальні подразники, як електричний струм і механічний подразник, є рідкісними винятками. По-друге, відчуття, зумовлені різними подразниками, що впливають на один і той же рецептор, не однакові за якістю. Зокрема, механічний удар або електричний струм, впливаючи на вухо, спричиняють грубе слухове відчуття, яке не можна порівняти з багатством слухових відчуттів, зумовлених повітряними коливаннями.

Слід розрізняти подразники, адекватні для певного органа чуття і неадекватні для нього. Сам цей факт свідчить про тонку спеціалізацію органів чуття до відображення того чи іншого виду енергії, певних властивостей предметів і явищ дійсності. Спеціалізація органів чуття - продукт тривалої еволюції, а самі органи чуття - продукт пристосування до дій зовнішнього середовища і тому за своєю структурою і властивостями адекватні цим діям.

У людини тонке диференціювання у ділянці відчуттів було пов´язане з історичним розвитком людського суспільства, із суспільно-трудовою практикою. Обслуговуючи процеси пристосування організму до середовища, органи чуття можуть успішно виконувати свою функцію лише за умови правильного відображення її об´єктивних властивостей. Отже, тут діє принцип не «специфічних енергій органів чуття», а «органів специфічних енергій». Інакше кажучи, не специфічність органів чуття породжує специфічність відчуттів, а специфічні якості зовнішнього світу породили специфічність органів чуття.

ВІДЧУТТЯ є первинним процесом, з якого починається пізнання навколишнього світу.

22.Аналіз витоків експериментальної психології в Європі. Німеччина як передова наукова країна

Експеримент в психології став вирішальним чинником в перетворенні психологічних знань, він виділив психологію з філософії і перетворив її на самостійну науку. Різні види дослідження психіки за допомогою експериментальних методів це і є експериментальна психологія .

З кінця 19 століття учені впритул зайнялися вивченням елементарних психічних функцій – сенсорних систем людини. Спочатку це були перші боязкі кроки, які підвели фундамент під будівлю експериментальної психології, відокремивши її від філософії і фізіології.

Особливо слідує помітний Вільгельм Вундт (1832-1920), німецький психолог, фізіолог, філософ і мовознавець. Він створив першу в світі психологічну лабораторію (міжнародний центр). З цієї лабораторії, що отримала згодом статус інституту, вийшло ціле покоління фахівців з експериментальної психології.

По-перше своїх роботах В. Вундт висунув план розробки фізіологічної психології як особливої науки, що використовує метод лабораторного експерименту для розчленовування свідомості на елементи і з’ясування закономірного зв’язку між ними.

Предметом психології Вундт вважав безпосередній досвід – доступні самоспостереженню явища або факти свідомості; проте вищі психічні процеси (мова, мислення, воля), він вважав недоступним експерименту, і запропонував вивчати їх культурно-історичним методом.

Спочатку головним об’єктом експериментальної психології вважалися внутрішні психічні процеси нормальної дорослої людини, що аналізуються за допомогою спеціального організованого самоспостереження (інтроспективні), а потім експерименти проводилися над тваринами (До. Ллойд-Морган, Э. Ли Торндайк), досліджувалися психічнохворі, діти.

Експериментальна психологія починає досліджувати не тільки загальні закономірності психічних процесів, але і індивідуальні зміни чутливості, часу реакції, пам’яті, асоціацій і т.д. (Ф. Гальтон, Д. Кеттел).

Гальтон розробив прийоми діагностики здібностей, які поклали початок тестуванню, методи статистичної обробки результатів досліджень (зокрема, метод числення кореляцій між змінними), масове анкетування.

Кеттел розглядав особу як сукупність деякого числа емпірично (за допомогою тестів) встановлених і більш менш автономних психологічних характеристик.

В даний час методи експериментальної психології широко застосовуються в різних областях людської діяльності. Прогрес людського пізнання вже немислимий без методик експериментальної психології, тестування, математичної і статистичної обробки результатів досліджень.

На початку ХІХ століття німецькі університети охопила хвиля освітньої реформи, спрямованої отримання академічної свободи як професорів, так студентів. Професорам дозволили самостійно вибирати теми для викладання й досліджень, і працювати без опіки із боку. Студенти були вільні відвідувати будь-які курси лекцій з своєму вибору без обмежень жорсткого навчального плану. Ця свобода розповсюджувалася і налаштувалася на нові науки, якою була психологія.

Така університетська атмосфера забезпечила ідеальні умови для процвітання наукових досліджень. Професори годі було й лише читати лекції, а й спрямовувати експериментальні дослідження студентів у добре обладнаних лабораторіях. У жодній іншій країні був настільки сприятливого ставлення до науки.

Реформа у німецьких владних університетах сприяла їхньому розвитку, але це означало збільшення робочих місць тим, хто цікавився наукової кар'єри. У Німеччині були досить великі шанси стати шановним викладачем із гарним платнею, хоча досягти вищого становища було дуже важко. Від багатообіцяючого університетського вченого вимагалося уявити наукову працю, значнішу, ніж стандартна докторська дисертація. Це означало, що людина, вибравши університетську кар'єру, воістину повинен мати видатні здатність до науці. Почавши працювати на наукової кафедрі, молоді вчені постійно відчували тиск у тому, що стосувалося проводити дослідження і наукових публікацій.

Хоча суперництво було гострим, а вимоги високими, нагорода набагато перевершувала витрачені зусилля. У німецькій науці ХІХ століття процвітали тільки найкращі з найкращих, а результатом було реалізовано кілька великих досягнень переважають у всіх науках, включаючи нову психологію. Невипадково професора німецьких університетів, яким наукова психологія зобов'язана своєю появою, стали «володарями наукових умів» у Європі.

Вперше експериментальні методи вивчення мислення, що є однією з предметів дослідження, у психології (когнітивне напрям), застосували четверо вчених: Герман фон Гельмгольц, Ернст Вебер, Густав Теодор Фехнер і Вільгельм Вундт. Усі вони були німцями, кожній Галі дали освіту у в галузі фізіології і були знає останніх досягнень науки.