7

Хіміотерапевтичні засоби різних груп

Протитуберкульозні засоби (табл. 5). Проти-спірохетозні засоби (табл. 6). Противірусні засо­би (табл. 7). Засоби для лікування хворих на три­хомоноз (табл 9). Протимікозні засоби (табл. 8). Протигельмінтнізасоби (табл. 10).

До протитуберкульозних відносять хіміотерапевтичні засо­би, які затримують розмноження і зменшують вірулентність міко­бактерій туберкульозу. Комітет з лікування Міжнародної протиту­беркульозної спілки в 1975 р. запропонував таку класифікацію протитуберкульозних засобів:

1. Група А (найбільш ефективні) — ізоніазид та інші похідні гід­разиду ізонікотинової кислоти, рифампіцин.

2. Група В (ефективні) — стрептоміцин, етамбутол, канаміцин, етіонамід, піразинамід, циклосерин.

3. Група С (найменш ефективні) — ПАСК, тіоацетазон. Розроблено 3 основні схеми застосування протитуберкульозних

засобів:

• тривале лікування (18—24 міс). Спочатку призначають ком­бінацію з трьох препаратів (2—3 міс), потім з двох;

• уривчасте лікування;

• короткотривалі курси лікування. Різні схеми лікування ко­роткотривалими курсами відрізняються компонентами, які вико­ристовують у початковий період, але всі засновані на тривалому лікуванні із застосуванням ізоніазиду і рифампіцину.

Ізоніазид — синтетичний протитуберкульозний препарат, який вибірково діє на мікобактерії туберкульозу. Залежно від концент­рації справляє бактеріостатичну або бактерицидну дію. Препарат добре всмоктується з травного каналу, розподіляється у водному середовищі організму, проходить через тканинні бар'єри та проникає в клітини і спинномозкову рідину. Підлягає ацетилюванню. Виводиться нирками. Застосовують для лікування всіх форм тубер­кульозу. Призначають внутрішньо по 0,3 г 2 рази на день або по 0,6 г 1 раз на день. У разі необхідності призначають внутрішньо­венно або внутрішньом'язово.

Побічні явища:

• нейротоксичність (безсоння, судоми, психічні порушення, порушення пам'яті). Для запобігання цьому слід призначати з ізо­ніазидом піридоксин (вітамін В₆);

• відчуття сухості у роті, нудота, блювання, закрепи.

Рифампіцин — антибіотик широкого спектра дії. Справляє ви­ражену дію на мікобактерії туберкульозу, а також на грампозитив-ні бактерії у великих дозах і на грамнегативні. Рифампіцин добре всмоктується з травного каналу. Легко проникає через тканинні бар'єри, в тому числі й через ГЕБ. Терапевтичний ефект триває 8—12 год. Екскреція відбувається з жовчю, частково з сечею, брон­хіальними та сльозовими залозами. Застосовують для лікування всіх видів туберкульозу. Призначають внутрішньо по 0,3 г 2 рази на день до їди або по 0,45 г 1 раз на день. У разі необхідності вво­дять внутрішньовенно.

Побічні явища:

• ураження функції печінки та підшлункової залози;

• диспепсичні явища;

• надає сечі, мокротинню та сльозовій рідині червоного забар­влення.

Не рекомендують призначати в перші 3 міс вагітності.

Етамбутол — це синтетичний протитуберкульозний препарат. Стійкість мікобактерій до нього виникає повільно. З травного каналу всмоктується неповністю (3/4). Екскреція відбувається нирками. Призначають при всіх формах туберкульозу в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами (наприклад, рифам­піцин + етамбутол + ізоніазид).

Побічні явища: — порушення зору (через 2-6 міс лікування препаратом).

Піразинамід — один із найактивніших препаратів групи В, хоча і поступається ізоніазиду. Впливає на стійкі до інших препаратів мікобактерії туберкульозу.

Натрію пара-аміносаліцилат (ПАСК-натрій) — це синтетичний протитуберкульозний препарат. Ефективний при внутрішньому застосуванні. Призначають у дозі 3-4 г на одне приймання 3 рази на добу через 1/2—1 год після їди. Препарат запивають молоком, лужними мінеральними водами або 2% розчином натрію гідрокар­бонату. Внутрішньовенно крапельно вводять 3% розчин натрію па-ра-аміносаліцилату.