Допомога при отруєнні:

• промивання шлунка 0,5% розчином таніну;

• активоване вугілля;

• сольові проносні;

• для прискореного виведення отрути з крові — форсований діурез, гемосорбція.

Застосовують функціональні антагоністи — прозерин, галантаміну гідробромід. При збудженні — діазепам; при тахікардії — р-адреноблокатори; для зниження температури тіла обкладають потерпілих грілками з льодом. При пригніченні дихання роблять штучне дихання з інгаляцією кисню.

Н-Хлінорецептори мають різну локалізацію. Чутливість Н-холінорецепторів до хімічних сполук неоднакова. Одержано лікарські речовини, які стимулюють та блокують н-холінорецеп-тори.

Н-Холіноміметики — це засоби, що стимулюють нікотиночутливі холінорецептори. Нікотин у практичній медицині не використовують, тільки в експериментальній фармакології.

Тютюнопаління призводить до хронічного отруєння нікоти­ном. При цьому розвиваються процеси запалення в слизових оболонках дихальних шляхів, аритмії, рак легенів, ішемічна хвороба серця. Зменшується тривалість життя.

Як лікарські засоби іноді використовують такі н-холіноміметики, як цититон і лобеліну гідрохлорид. Вони збуджують н-холінорецептори сонної пазухи і рефлекторно — дихальний центр. Під їх впливом дихання стає глибшим і частішим, а також підвищується AT (стимулюють симпатичні ганглії і мозкову речовину наднирко­вих залоз).

Лобеліну гідрохлорид — сіль алкалоїду з рослини лобелії. Засто­совують при рефлекторних зупинках дихання. Останнім часом — дуже рідко. Лобелін входить до складу таблеток «Лобесил» — пре­парату, що полегшує відвикання від тютюнопаління.

Цититон — це розчин алкалоїду цитизину, що міститься в на­сінні термопсису. Дія цититону нетривала. Застосовують при реф­лекторних зупинках дихання, шокових і колаптощних станах, ін­фекційних захворюваннях. Цититон входить до складу таблеток «Табекс» — препарату для відвикання від тютюнопаління. З такою метою використовують таблетки, плівки та жувальні гумки «Гамібазин», що містять алкалоїд анабазин.

Н-Холіноблокатори — це речовини, що блокують нікотиночутливі холінорецептори. До таких відносять гангліоблокатори та курароподібні засоби (міорелаксанти).

Гангліоблокатори — це засоби, що блокують передачу збуджен­ня у вегетативних гангліях (парасимпатичних і симпатичних), а та­кож н-холінорецептори клітин мозкової речовини надниркових залоз. Унаслідок цього розширюються периферійні судини і по­кращується кровообіг, розширюються кровоносні судини (арте­ріальні і венозні) і знижується AT, погіршуються секреторна і мо­торна функції шлунка і кишок.

Препарати тривалої дії

Бензогексоній має достатню активність. Діє протягом 3—5 год. Застосовують при спазмах периферійних судин (ендартеріїт), гіпертензивних кризах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипа­лої кишки. Дозу підбирають індивідуально.

Пентамін за гангліоблокуючими властивостями поступається перед бензогексонієм. Вводять тільки парентерально. Тривалість дії — 2—4 год. Використовують при спазмах периферійних судин, гіпертензивних кризах, набряку мозку, набряку легенів, при ко­ліках (кишкових, ниркових), гострих нападах бронхіальної астми, при еклампсії.

Препарати нетривалої дії Гігроній — це препарат, подібний до бензогексонію. Антигіпер-тензивна дія після введення у вену настає через 2-3 хв і діє 10-30 хв. Використовують для керованої артеріальної гіпотензії, а також в акушерській практиці (при нефропатії вагітних, еклампсії).

Небажані ефекти гангліоблокаторів:

• ортостатичний колапс;

• загальна слабість;

• сухість у роті;

• розширення зіниць;

• атонія сечового міхура і кишок.

Препарати протипоказані при інфаркті міокарда, гострій стадії гіпотензії, ураженні нирок і печінки, тромбозах, дегенеративних змінах з боку ЦНС. Обережно слід призначати людям літнього віку.

Особливості роботи з гангліоблокаторами:

• перевірити реакцію організму пацієнта на малі дози препарату (вводять половину середньої дози і слідкують за його станом);

• пам 'ятати про можливість ортостатичного колапсу і пора­дити пацієнту полежати після ін 'єкції 2—2,5 год;

• бензогексоній не сумісний з мезатоном, кофеїном, дибазолом;

• бензогексоній приймають до їди.

Міорелаксанти — це лікарські речовини, що блокують н-холінорецептори скелетних м'язів і переривають нервово-м'язову передачу. Під їх впливом знижується тонус м'язів і настає їх роз­слаблення (релаксація) в певній послідовності. Такі властивості було виявлено в кураре — отруті, яку використовували індійці Пів­денної Америки під час полювань.

За механізмом дії їх поділяють на дві групи:

1. Антидеполяризувальні препарати блокують н-холінорецептори і перешкоджають деполяризувальному впливу ацетилхоліну.

Тубокурарину хлорид вводять у вену. Дія починається через 1—1,5 хв і триває 25-40 хв. Застосовують в анестезіології під час оперативних втручань та в ортопедії при репозиції кісткових улам­ків. Уводять препарат після переведення пацієнта на штучне ди­хання. Антагоністом курареподібних антидеполяризувальної дії є прозерин.

Побічні явища: розширення зіниць, зниження AT.

Протипоказання: міастенія, захворювання печінки та нирок.

З цієї групи переважно використовують такі препарати сте­роїдної будови: панкуроній (павулон), піпекуроній (ардуан), векуроній (норкрон), атракурій, які справляють менш токсичну дію.

2. Засоби деполяризувальної дії збуджують н-холінорецептори і зумовлюють стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани. Спочатку спостерігають тремтіння м'язів, а потім настає міопаралітичний ефект.

Дитилін (лістенон) застосовують при інтубації трахеї, ендоско­пічних процедурах, нетривалих операціях. Спричинює сильне, але нетривале (8-10 хв) розслаблення м'язів. Застосовують препарат після переведення пацієнта на штучну вентиляцію легенів.