Властивості рецепторів:

• відповідальні за вибірковість дії ліків;

• на рівні рецепторів відбувається дія лікарських засобів;

• препарати, що зв'язуються з рецепторами і змінюють їх фун­кції — агоністи, а ті, що не змінюють функції, — антагоністи.

Види дії лікарських засобів:

• місцева — дія препарату на місце застосування (місцевоанестезувальна);

• резорбтивна — після всмоктування і надходження у велике коло кровообігу, а потім у тканини; залежить від шляху введення і здатності проникати через біологічні бар'єри;

• ефект рефлекторної дії на екстеро- або інтерорецептори про­являється зміною стану виконавчих органів (наприклад, гіркоти для збудження апетиту; гірчичники при захворюваннях органів дихання);

• пряма дія — це безпосередній контакт лікарської речовини з тканинами;

• вибіркова — дія препарату тільки на певні рецептори (афінітет речовини до рецептора);

• зворотна дія — неміцна взаємодія «речовина—рецептор» (для більшості препаратів);

• незворотна — міцна взаємодія «речовина—рецептор».

Відмінності в реакції на лікарські засоби визначаються як особливостями організму хворого, так і умовами навколишнього середовища. Найбільш очевидним є вплив віку, статі, вагітності, лактації, фізичних навантажень, температури зовнішнього сере­довища, захворювань (у тому числі інфекційних, а також вплив лікарських засобів на працюючих з ними людей), циркадних ритмів людини, сезонних змін в організмі, станів напружен­ня, гарячки, харчування, вживання алкоголю, наркотичних речо­вин, тютюнопаління та функціонального стану серцево-судин­ної системи, печінки, імунологічних механізмів, сечової системи (E.S. Vessel, 1982).

У дітей всмоктування лікарських речовин з травного ка­налу уповільнене. При тяжких захворюваннях дітям переддош-кільного віку препарати вводять внутрішньовенно, тому що в них недостатньо розвинені м'язи і жировий шар, що утруднює всмок­тування препаратів у разі введення внутрішньом'язово або підшкірно.

Розподіл лікарських речовин має відмінності в дітей різних вікових груп і залежить від вмісту в організмі води, здатності зв'я­зуватися з білками і рецепторами, стану кровообігу, ступеня про­никності ГЕБ (проникність ГЕБ для наркотичних анальгетиків, засобів для наркозу, седативних, снодійних підвищена). Фізіоло­гічні зрушення в організмі дитини призводять до змін метаболізму лікарських речовин (левоміцетин може спричинити сірий синд­ром). Елімінація нирками в дітей, особливо новонароджених, зни­жена, бо швидкість клубочкової фільтрації мала (порівняно з та­кою у дорослих), тому під час проведення раціональної терапії дітям виникають проблеми з правильним дозуванням.

У людей віком понад 65 років відбуваються зміни фізіологічно­го стану, збільшується кількість захворювань і, відповідно, обсяг ліків, які вони вживають. Також з віком змінюється реактивність організму на лікарські речовини. При цьому ефект може або поси­люватися, або послаблюватися, порівняно з реакцією у молодих людей. Препарати, які впливають на ЦНС, можуть раптово при­звести до сильнішого ефекту за звичайних концентрацій їх у крові, а седативні і снодійні — до тривалішого.

У чоловіків біотрансформація відбувається в 2-3 рази швидше, ніж у жінок. Жінки більш чутливі до морфіну, нікотину, стрихніну. Обережно призначають ліки вагітним. У період вагіт­ності погіршується всмоктування ліків із травного каналу, змен­шується їх концентрація в сироватці крові, прискорюється виве­дення з сечею. Ризик захворювань, спричинених ліками, у плода залежить від його чутливості до шкідливих речовин у різні періоди вагітності.

У жінок в період лактації більшість лікарських засобів ви­діляється з молоком. Протипоказані їм солі літію, індометацин, левоміцетин, тетрациклін, антикоагулянти, атропін, вітаміни А і D у великих дозах. Деякі препарати можуть зменшити або припини­ти лактацію: естрогени, прогестерон, фуросемід, адреналін. Сти­мулюють лактацію окситоцин, нікотинова, аскорбінова, глута-мінова кислоти, тіамін, піридоксин, токоферол.

Патологічні процеси можуть впливати на фармакокіне­тику і фармакодинаміку препаратів. Так, запальні процеси, дис­трофія, гіповітамінози, атеросклероз змінюють фармакокінетику лікарських речовин. При захворюваннях печінки сповільнюється метаболізм ліків. При алкоголізмі спотворюється дія препаратів таких фармакологічних груп: снодійних, транквілізаторів, протигістамінних, деяких антибактеріальних, гіпотензивних, антикоагулянтів, протисудомних..

Циркадні (добові) ритми — це коливання активності метаболізувальних ферментів печінки, чутливості ЦНС до дії психо­тропних речовин, ниркової екскреції, функції надниркових залоз тощо. Встановлено, що найсильніша антитромботична дія гепари­ну проявляється о 4-й годині ранку, найменша — о 8-й годині ран­ку. Глюкокортикоїди призначають згідно з циркадним ритмом активності гормонів надниркових залоз: 70-80% добової дози — о 7-8-й годині ранку, решту — до 14-ї години. При бронхіальній астмі у 80% хворих напади частіше стаються вночі. Побічні дії внаслідок застосування нестероїдних протизапальних засобів, зокрема індометацину, виникають значно рідше, якщо їх призна­чають у вечірній час.

На фармакотерапевтичний ефект впливає низка чинників, що зумовлені лікарською речовиною.

Фізичні та фізико-хімічні властивості. Такі фізичні влас­тивості, як агрегатний стан, ступінь подрібнення, розчинність у воді чи ліпідах, ступінь дисоціації, визначають характер, силу і швидкість дії лікарської речовини.

Важливою для виявлення фармакологічного ефекту є лікарсь­ка форма, в якій призначають лікарські засоби. Так, лікарські за­соби, призначені у вигляді мікрокапсул, мікродраже, чинять рів­номірний і тривалий терапевтичний ефект. Знання фізико-хімічних властивостей лікарських засобів, характеристики лікарських форм має практичне значення.

Хімічна структура. Фармакологічний ефект лікарських засобів залежить від їхньої хімічної структури, оскільки речовини, близькі за хімічною структурою, справляють, як правило, подібну дію. Так, похідні барбітурової кислоти (барбітурати) пригнічують ЦНС.

Специфічна дія лікарських речовин залежить від характеру і послідовності атомів у молекулі. Заміна навіть одного атома в мо­лекулі лікарської речовини може призвести до зміни фармаколо­гічної активності.

Кількість лікарських речовин, виражену в одиницях маси, об'єму або біологічної активності, називають дозою, а ступінь роз­ведення її в біологічних середовищах організму або розчинниках —концентрацією.

У медичній практиці дози розрізняють за прийманнями:

• разова доза — кількість лікарської речовини за одне при­ймання;

• добова доза — кількість лікарської речовини за добу;

• курсова доза — кількість лікарського препарату за курс ліку­вання;

• ударна доза — перша доза препарату, яка перевищує на­ступні.

Позначають дози в грамах або частках грама. Для більш точно­го дозування розраховують на 1 кг маси тіла. В окремих випадках розраховують залежно від поверхні тіла (на 1 м²). Мінімальні дози, які справляють початковий біологічний ефект, називають міні­мально терапевтичними. Дози, які в більшості пацієнтів справля­ють фармакотерапевтичну дію, — середніми терапевтичними доза­ми. Якщо вони не дають потрібного ефекту, то дози підвищують до вищої терапевтичної. Вищі терапевтичні дози (разові та добові; отруйних та сильнодіючих препаратів) наведено в Державній фар­макопеї.

Визначають також токсичні дози, які справляють небезпечні для організму токсичні ефекти, і смертельні (летальні).

Дози від мінімально терапевтичної до мінімально токсичної становлять терапевтичний діапазон (терапевтичне вікно).

До критеріїв безпечного застосування лікарських засобів від­носять терапевтичний індекс — відношення летальної дози до се­редньої терапевтичної.

При проведенні фармакотерапії слід враховувати, що концент­рація препарату в плазмі крові визначається фармакокінетикою (всмоктуванням, біотрансформацією, екскрецією).

Унаслідок тривалого застосування лікарських засобів може відбуватися посилення або послаблення ефекту. Посилення ефекту низки препаратів пов'язано з їх здатністю до кумуляції.

Матеріальна кумуляція — накопичення лікарської речовини. Цю властивість мають препарати, що повільно виводяться з орга­нізму або міцно зв'язуються в організмі (наприклад, препарат на­перстянки — дигітоксин).

Функціональна кумуляція — це «накопичення» ефекту, а не ре­човини (наприклад, унаслідок зловживання алкоголем — зміни функцій ЦНС).

Толерантність (звикання) — це зниження ефективності препа­рату під час повторних застосувань (наприклад, анальгетики, антигіпертензивні, снодійні тощо). Це може бути пов'язано із змен­шенням швидкості всмоктування речовини, збільшенням швид­кості її інактивації і посиленням виділення з організму.

Тахіфілаксія — толерантність, що виникає дуже швидко (на­приклад, ефедрин під час повторних уведень з інтервалом 10—20 хв виявляє меншу гіпертензивну дію).

Взаємодія лікарських засобів — це зміна фармакологічного ефекту в разі одночасного або послідовного їх застосування. Зале­жно від остаточного результату розрізняють:

• синергізм — комбінована дія двох або більше лікарських за­собів в одному напрямку;

• синергізм за типом підсумовування — це коли ефект комбіна­ції препаратів дорівнює сумі ефектів кожного з компонентів (фуросемід + урегіт при серцевій недостатності);

• синергізм за типом потенціювання — остаточний ефект ком­бінації препаратів значніший від суми ефектів кожного з препара­тів (преднізолон + норадреналін у випадку шоку, преднізолон + + еуфілін при астматичному статусі);

• антагонізм — взаємодія лікарських засобів, що призводить до послаблення або зникнення частини чи всіх фармакологічних властивостей одного або декількох лікарських речовин. Антаго­нізм має клінічне застосування при отруєннях.

Виділяють такі види взаємодії:

• фармацевтичну — відбуваються за межами організму. Такі взаємодії, як правило, небажані, тому їх називають несумісними. Це може статися внаслідок змішування різних речовин в одному шприці (перед тим, як змішувати розчини для інфузій, слід звер­нути увагу на поради виробника лікарського препарату);

• фармакодинамічну — на рівні механізму дії або фармаколо­гічних ефектів;

• фармакокінетичну — на рівні всмоктування ліків, витіснен­ня один одного із зв'язку з білками крові, зміни активності біо-трансформації та швидкості виведення ліків із жовчю чи сечею.

Згідно з ВООЗ небажаною є «кожна реакція на лікарський засіб, що є шкідливою для організму і виникає внаслідок викорис­тання під час лікування, діагностики або профілактики захворю­вання». Побічні явища виникають у кожного 20-го хворого, а в стаціонарі — у кожного 3-го пацієнта. Загроза виникнення побічних явищ дуже велика в групах ризику:

• діти переддошкільного віку, особи літнього віку, вагітні;

• хворі з ураженням органів біотрансформації й екскреції;

• хворі з обтяженим анамнезом;

• хворі, які тривалий час вживають ліки.