132. Компетенція Верховної Ради України.

Компетенція ВРУ - закріплені К.У. предмети відання та повноваження, необ­хідні для реалізації її функцій. ВРУ є парламентом з абсолютно обмеженою компетенцією, так як ст. 85 та 92 К. містять чіткий і вичерпний перелік питань, що нале­жать до повноважень ВРУ, визначаються чи встановлюються виключно законами України. Компетенцію систематизують за групами:

1.  Законодавча = внесення змін до К.У. (окрім за­гальних засад, виборів, внесення змін до К.) =призначення референдуму про змі­ну території У.; = прийняття законів; затвердження Держбюджету, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвер­дження загальнодержавних програм = ратифікація угод

2.  Установча - повноваження з формування органів державної влади і місцевого само­врядування, визначенні правових основ їхньої діяльності = призначання виборів органів публічної влади; = призначення посадових осіб – (членів Уряду, голів державних установ: СБУ, Антимонопольного комі­тету, ФДМ, Голову та 1/2 Ради НБУ, членів Рахункової палати, Уповноваже­ного з прав людини, 1/3 Конституційного Суду, членів ЦВК тощо); згода на призначення Генпрокурора, обрання суддів без­строково).

3. Контрольна - здійснення парламентського контролю Президента, виконавчої влади, ВР АР Крим, органів місцевого самоврядування шляхом проведення парламентських слухань, днів Уряду, направлення депутатських звернень чи запитів тощо. щодо Президента - заслуховування щорічних і позачерго­вих послань Президента, усунення його в порядку імпічменту, направлення запиту народного депутата чи комітету ВРУ; щодо Уряду, який підзвітний, підконтрольний та відповідальний перед ВРУ - схвалення Програми діяльності КМУ, розгляд питання про відповідаль­ність та прийняття резолюції недовіри КМУ щодо ВР АР Крим - дострокове припинення повноважень за наявності висновку Конституційного Суду про порушення нею К.У. або законів. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини.

133. Парламентська більшість та опозиція.

Парла́ментська бі́льшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті. Як правило, у державах з парламентською формою правління парламентська більшість призначає прем'єр-міністра.

Парламентська опозиція - парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди). Прав, статус П. о. регулюється у різних країнах спец, законами, а також регламентом (статутом) парламенту чи палат парламенту. Ними, зокрема, визначаються квота представництва членів П. о. в органах парламенту або його палатах, порядок діяльності тощо.

Осн. завданнями П. о. є обстоювання та захист інтересів суб'єктів опозиц. діяльності шляхом забезпечення участі у здійсненні парлам. контролю, розробки і внесення на розгляд парламенту або його палат альтернат, рішень щодо соціально-екон. та політ, життя сусп-ва, оприлюднення й обгрунтування крит. оцінок діяльності глави д-ви та/або уряду, інформування виборців про свою діяльність і перебіг політ, процесу та ін.