87. Конституційно-правовий статус особи, його структура

Правовий статус особи — це юридично закріплене становище особи в суспільстві. Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина. М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища. Він включає до структури правового статусу правосуб'єктність, як елемент його необхідної передумови. Під правовим статусом при цьому розуміють сукупність нормативно закріплених прав та обов'язків абстрактного суб'єкта.

Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:=правосуб'єктність людини;=його принципи;=права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральнийелемент цього статусу);=обов'язки людини та гарантії їх виконання.

Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій.

Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

Певні особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Він також означає сукупність елементів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, але, крім того, включає, по-перше, деякі додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, що випливають із тимчасового правового зв'язку з державою, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, - наявність певного правового зв'язку між ним та іноземною державою, що не може ігноруватися державою перебування.

88. Співвідношення конституційних прав та конституційних свобод.

Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”.

2. Політичні права – “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”.

3. Економічні права – “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”.

4. Соціальні та культурні права – “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”.

За своєю юридичною природою і системою гарантій права і свободи ідентичні. Вони окреслюють забезпечувані державою соціальні можливості людини в різноманітних сферах, але термін "свобода" покликаний підкреслити більш широкі можливості індивідуального вибору, не окреслюючи конкретного його результату: "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" (ст. 35 Конституції України); "кожному гарантується право на свободу думки і слова" (ст. 34 Конституції України). У той час як термін "право" визначає конкретні дії людини (наприклад, право брати участь в управлінні справами держави, право обирати і бути обраним). Проте розмежування між правами і свободами провести важко, оскільки найчастіше всю сферу політичних прав із чітко визначеними правомочностями також іменують "свободами". Розходження в термінології є скоріше традиційним, що склалося ще в XVIII-XIX ст.