3. Виникнення Центральної Ради.

Прагнення об'єднати українські національні сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху, та не допустити розколу у цьому русі привели національно-патріотичні сили до створення єдиної державно-політичної організації, що отримала назву Центральна Рада (3—4 березня). Українська Центральна Рада об'єднала представників головних українських національних партій — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), Української народної партії (УНП), а також наукових, політичних, освітніх, кооперативних, студентських та інших громадських організацій. Це був перший український революційний сейм (парламент), що намагався представляти інтереси всього народу.

Головою УЦР був обраний відомий український історик, лідер ТУП, відомий політичний і громадський діяч М. С. Грушевський. Провідну роль в Центральній Раді відігравали також Володимир Винниченко, відомий український письменник, член УСДРП. Для обох ідеалом була автономія України в складі Росії. Інші відомі діячі УЦР — Симон Петлюра (УСДРП), С. Єфремов (ТУП), Б. Мартос, П. Христюк та ін.

Спочатку Центральна Рада відігравала лише роль київської міської організації і не змогла відразу сформулювати політичної платформи своєї діяльності. В ній увесь час точилася боротьба між «автономістами» і «самостійниками».

Важливу роль в кристалізації політичної програми ЦР та в завершенні її становлення як всеукраїнської організації відіграли: багатотисячна демонстрація в Києві (19 березня) та в інших містах України; Всеукраїнський національний конгрес (6—8 квітня), на який зібралося понад 900 делегатів, що обговорили методи досягнення автономії України, права національних меншин та обрали новий склад УЦР, головою якої знову став М. Грушевський;

1-й Український військовий з'їзд (травень 1917 р.), який теж став на автономістські позиції, обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою.

В ході розгортання національно-визвольного руху позиції автономістів перемогли. Гасло національно-територіальної автономії стало основною стратегічною метою УЦР.

Тимчасовий уряд не визнавав державного статусу Центральної Ради.

Таки чином, події березня – травня 1917 р. набули такого розмаху і глибини, що їх по праву можна вважати початком української національно – демократичної революції.

5—8 квітня 1917 р. відбувся І Український військовий з'їзд. Він закликав до «невідкладної українізації армії» і з цією метою запропонував створити Військовий Генеральний комітет, який би працю вав у контакті з російським Генеральним штабом. Головою Військового комітету став С. Петлюра.

5—7 квітня 1917 р., через місяць після сформування ЦР, був скликаний Український національний конгрес, на який з'їхалося понад 900 делегатів політичних партій і громадських організацій. Голову вав М. Грушевський. Основними здобутками конгресу були:

визначення базового принципу державотворення: «Тільки на ціонально-територіальна автономія України у змозі забезпечити по треби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі»;

• перебудова Російської держави на федеративну демократичну республіку;

• обрання нового складу ЦР на чолі з М. Грушевським, а його заступниками — С. Єфремова і В. Винниченка.