матер

О. Д. Бойко

Історія України

Посібник

Видання 2-ге, доповнене

ББК 63.3 /2/ Б 77

Допущено Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист №14/18. 2-1008 від 04. 07. 2001 р.)

Це — друге видання посібника, який за нетривалий час здобув неабияку популярність у вищій школі. Студентів і викладачів приваблювали не тільки його компактність, лаконічність, а пе­редусім концептуально-смислова самодостатність, оригінальне і разом з тим науково коректне мислення автора, розкуте і водночас тактовне слово.

У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі фор­мулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різно­манітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мо­тивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій дове­дено до середини 2001 р.

Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.

© 0. Д. Бойко, 2002 © В|Д «Академія», орипнал-макет, 2002

І5ВМ 966-580-122-8 ©Обкладинка В. М. Штогрина, 2002

Зміст

Історія України 1

Зміст 4

Первісне суспільство і перші державні утворення на території України 595

1.1. Початок формування людської цивілізації на території України 596

Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому) 598

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому) 600

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому) 604

Мезоліт (10—6 тис. Гків тому) 611

Неоліт (VI—IVтис. до н. е.) 615

Енеоліт (IV—ЦІ тис. до н. е.) 621

Бронзовий вік (II — І тис. до н. е.) 628

1.2. Скіфо-сарматська доба. 636

Античні міста-держави Північного Причорномор’я 636

Кіммерійці 636

Скіфи 637

Сармати 640

Античні міста-держави Північного Причорномор'я 641

1.3. Східні слов’яни в VI—XI ст. 645

Етногенез слов'ян 645

Венеди,анти, склавини 647

Суспільний розвиток східних слов'ян 650

2. 654

Київська Русь 654

2.1. Походження Давньоруської держави 654

2.2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.) 657

2.3. Піднесення й розквіт Київської Русі 663

(кінець X — середина XI ст.) 663

2.4. Політична роздрібненість Київської Русі 670

(кінець XI — середина XIII ст.) 670

2.5. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга 674

2.6. Політичний устрій 678

2.7. Соціально-економічний розвиток 681

2.8. Етнічний розвиток 685

2.9. Охрещення Русі 689

2.10. Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі 693

2.11. Походження та суть національного символу — тризуба 699

3. 703

Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі 703

3.1. Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави 703

3.2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності 709

4. 710

Українські землі у складі Литви та Польщі 710

4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського 710

4.2. Польська експансія 715

на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст. 715

4.3. Люблінська унія 718

4.4. Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі 720

4.5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст. 723

4.6. Церковне життя. 732

Берестейська унія 732

4.7. Культура України в XIV—XVI ст. 735

5. 740

Виникнення українського козацтва 740

5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості 740

5.2. Запорозька Січ 744

5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст. 748

5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя 755

6. 759

Українська національна революція 759

6.1. Причини, характер, періодизація 759

6.2. Розгортання національно-визвольної (лютий 1648 — серпень 765

6.3. Утворення Української гетьманської держави 774

6.5. Боротьба за возз’єднання 785

Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.) 785

7. 791

Україна наприкінці XVII -у XVIII ст. 791

7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст. 791

7.2. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст. 800

7.3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст. 805

7.4. Соціально-економічний розвиток наприкінці XVII -у XVIII ст. 811

7.5. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст. 817

8. 827

Україна в першій половині XIX ст. 827

8.1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії 827

8.2. Суспільні рухи 832

8.3. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство 843

8.4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії 852

9. 863

Україна в другій половині XIX ст. 863

10. 899

Україна на початку XX ст. 899

11 935

12. 991

13. 1054

14. 1069

15. 1115

16. 1141

18. 1178

96

97

102

105

107

110

120

123

129

133

137

144

148

154

163

167

172

178

186

191

3. Галицько- Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі

4. Українські землі у складі Литви та Польщі

5.Виникнення

українського

козацтва

6. Українська

національна

революція

6. Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.

1. Утворення, піднесення та занепад Галицько-Волинської держави

2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності

1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського

2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV —

в середині XVI ст.

3. Люблінська унія

4. Утворення Кримського ханства та його експансія на українські землі

5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.

6. Церковне життя.

Берестейська унія

7. Культура України в XIV—XVI ст.

1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості

2. Запорозька Січ

3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.

4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя

1. Причини, характер, періодизація

2. Розгортання національно- визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)

3. Утворення Української гетьманської держави

4. Громадянська війна

та поділ козацької України

на два гетьманства

(вересень 1657 — червень 1663 р.)

5. Боротьба за возз'єднання Української держави

(червень 1663 — вересень 1676 р.)

1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

2. Колоніальна політика Російські імперії щодо України у XVIII ст. '

3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.

4. Соціально-економічний розвиток наприкінці XVII—XVIII ст.

5. Культура України наприкінці XVII—XVIII ст.

6. 213

   218

   229

   238

   249

   255

   263

   273

   285

   289

   294

   299

   302

   313

   318

   321

   324

   330

   338

   344

   Україна в першій 8.1. Соціально-економічний розвиток половині XIX ст. українських земель у складі Російської імперії

   2. Суспільні рухи

   3. Національне відродження

в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство

2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії

6. Україна в другій половині XIX ст.

1. Модернізаційні процеси

в Російській імперії та Україна

2. Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст.

3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період

4. 10. Україна на початку XX ст.

   Українська культура в другій половині XIX ст.

1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.

2. Національний рух на початку XX ст.

3. Україна в роки першої російської революції 1905 —1907 рр.

4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень-1914 р.)

5. Західноукраїнські землі в другій половині XIX — на початку XX ст.

6. Українські землі

в роки Першої світової війни

7. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст.

11. Українська 11.1. Лютнева революція в Росії

національно- та її вплив на Україну

демократична 11.2. Проголошення

р_еволюці_я автономії України

(1917—1920) 11.3. Проголошення Української

Народної Республіки.

Війна Радянської Росії проти УНР

4. Гетьманат П. Скоропадського

5. Директорія УНР

6. Західноукраїнська

Народна Республіка

4. Політика радянської влади в Україні 1919 р.

5. 359

   368

   372

   379

   384

   388

   395

   401

   414

   420

   429

   437

   439

   442

   448

   453

   458

   461

   465

   Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 рр.

6. Радянсько-польська війна та Україна

11. Україна 12.1. УСРР на початку 20-х років

в складі СРСР 42125 Нова економічна політика

(1922—1939) 12.3. Утворення Радянського Союзу.

Остаточна втрата Україною гнезалежності Щ₁4"Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні риси, огидливості, наслідки СІІ^іОКолективізація сільського господарства.

Голод 1932—1933 рр.

6. Культурне будівництво в 20—30-х роках

7. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин

8. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР

11. Західно- 13.1. Українські землі в складі Польщі

українські землі 13.2. Українські землі

в 20—30-х роках в складі Румунії

3. Українські землі в складі Чехословаччини

11. Україна 14.1. Українське питання

в роки Другої в міжнародній політиці напередодні

світової війни Другої світової війни. Проголошення

(1939—1945) автономії Карпатської України

2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа

3. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР

4. Напад Німеччини на СРСР, невдачі Червоної армії в боях

на території України 1 941 — 1 942 рр.

2. Місце України в планах фашистів

3. Встановлення фашистського окупаційного режиму

4. Радянський партизанський рух на окупованій території України

16. Україна 16.1. Суспільно-політичне життя

в умовах та політична боротьба в УРСР

де_ста_лі_нізації 16.2. Соціально-економічний

(1956—1964) розвиток України

16.3. Духовне життя в Україні: основні тенденції та характерні риси

18. Україна 18.1. Головні чинники,

і процес що зумовили процес перебудови

перебудови в СРСР 18.2. Етапи перебудови

472

481

485

487

491

495

497

502

504

507

511

516

525

529

537

542

544

549

552

566

571

584

588

11. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років

17. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965—1985)

(квітень 1985 — серпень 1991 р.]

19. Україна на шляху незалежності

2. Збройна боротьба формувань ОУН — УПА в 1941 — 1944 рр.

3. Визволення України

1. Повоєнні адміністративно- територіальні зміни

2. Зовнішньополітична діяльність УРСР /

3. Особливості процесу відбудови народного господарства України

4. Рівень життя та побуту населення

5. Радянізація західних областей України

6. Боротьба ОУН — УПА

з радянською репресивною машиною

7. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»

8. Культурно-ідеологічні процеси в Україні

1. Соціально-економічний розвиток УРСР

2. Суспільно-політичне життя: «стабілізація» і закритість

3. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат

4. Дисидентський рух

та її наслідки для України

1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу

2. Становлення владних структур

3. Конституційний процес

4. Формування багатопартійності

5. На шляху творення національної економіки

(1991 — перша половина 1994 р.)

6. Реалізація нового соціально- економічного реформаційного курсу та його наслідки

(друга половина 1994 — 2000 р.)

7. Специфіка взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду

8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури

9. Характерні риси релігійного життя

10. Роль національної ментальності в житті суспільства

11. Формування концепції зовнішньополітичного курсу

12. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України

13. Західний напрям зовнішньої політики

14. Україна та СНД

15. Відносини України з державами СНД

Термінологічний словник Література

1

Первісне суспільство і перші державні утворення на території України

1. Початок формування людської цивілізації на території України

Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна сус­пільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн років тому. Першолюдиною фахівці вважа­ють істоту, для якої праця стала необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виго­товляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою та людиною — з'явилося прямоходіння, сфор­мувалася розвинута рука з протиставленим₃ великим паль­цем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см ), започаткува­лася членоподільна мова. Саме ці якісні зміни у біологіч­ному та психологічному розвиткові зумовили появу Ьошо каріепк (людини розумної), сприяли остаточному виділен­ню людини з тваринного світу.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виго­товлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.

Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

Первісна людина на території України з'явилась май­же 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропо­генезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвинутої мавпи. На думку археологів, найвіро­гідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Цен­тральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тися­чоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве (Закар­паття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього відомо на території України по­над ЗО стоянок доби раннього палеоліту.

Архантропи жили невеликими групами, що утво­рювали первісне людське стадо. Ця перша форма соці­альної організації базувалася на основі кровнородин- них стосунків. Господарство первісних людей було прис­воюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстів­них коренів і полюванні на тварин.

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне ру­било, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної за­готівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20 — 25 см, вагою до 1,5 кг. У руках пер­вісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свід­чить про зародження мислення, початок переходу до сві­домої виробничої діяльності.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала знач­них змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз найбільше похолодання.

Наслідки цих кардинальних зрушень у природі стали особливо відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 мет­рів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосову­ватися до нових умов існування. Помітне зменшення фло­ри, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, по­ява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попередньо­го періоду збиральництво дедалі більше поступається міс­цем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрсь- кої епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшу­ється технологія виготовлення знарядь праці, урізнома­нітнюються їхня форма та призначення: ручне рубило удос­коналюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поши­рення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Помітне ускладнення умов життя не зупинило посту­пального фізичного та розумового розвитку людини. Внас­лідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видов­женої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см , особливо були розвинутими ділянки мозку, пов'язані з просторо­во-координаційними функціями та їхнім контролем. Не­андерталець як більш розвинений тип людини попри складні умови існування, помітно розширив порівняно зі своїм попередником — архантропом ареал проживан­ня. Знайдені археологами на території України 200 мус- тьєрських стоянок (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Кри­му, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та ін.) — переконливе тому підтвердження.

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тіль­ки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від при­родних умов.

У мустьєрську епоху почали закладатися першооснови духовного світу людини. Неандертальські поховання в пе­черах Криму свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань, а знайдені на деяких стоянках кістки, різьб­лені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей, рештками намальованих чор- ною фарбою ліній — про перші кроки образотворчого мис­тецтва.

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому)

Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змі­нами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало завер­шення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — Ьошо каріепк. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйон­цем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення та уріз­номанітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидки­ми темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники спи­сів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, ви­найшли списометальний пристрій. Інструментарій налі­чував майже 100 типів знарядь праці.

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в піз­ньому палеоліті, перетворило колективне загінне полю­вання на диких коней, бізонів, північних оленів і ма­монтів у основний вид занять кроманьйонців, який за­безпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, май­же 20—14 тис. років тому на теренах України досить чітко виділяються дві зони з різним типом господарст­ва: південно-східна — мисливців на бізонів, та північно- західна •— мисливців на мамонтів.

Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1—2 тонни) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від вис­нажливих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла — землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення — сто­янку. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду ста­ло виникнення господарсько-побутових комплексів, що утворювалися зі стоянок, на яких розташовувалися жит­ла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на

Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріць- ка на Канівщині та ін.).

Спільне осіле життя первісних людей, локальне скуп­чення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну пер­вісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родо­вої організації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів за материнською лінією. Головною особою роду була жінка, через те, що родовід за групового шлюбу міг вестися лише за жіночою лінією, крім того, вона висту­пала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала хар­човими запасами. З появою кроманьйонців невпорядко- вані ендогамні статеві стосунки поступаються місцем екзо­гамним: виникає звичай, що забороняв шлюби між чле­нами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різ­них родів. На основі родинних стосунків відбувалася кон­солідація родів у племена, формувалася племінна органі­зація суспільства, внаслідок чого поступово склався ро­довий первіснообщинний лад. Характерними рисами цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрів­няльний розподіл надбань праці.

Намагаючись пояснити механізм світобудови та виз­начити своє місце в навколишній дійсності, первісна лю­дина в добу пізнього палеоліту активно формує першоос­нови власної релігійної свідомості: тотемізм — віру в спіль­ного для конкретного колективу предка — певної твари­ни, рослини тощо; анімізм — віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм — поклоніння предметам неживої природи, ві­ру в надприродні властивості матеріальних речей; магію — обряди, пов'язані з чаклунством, віщуванням, вірою в умін­ня людини викликати надприродні явища.

В епоху пізньего палеоліту помітного розвитку набу­ло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фраг­менти зразків прикладного та образотворчого мистецт­ва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень зустрічаються фігурки птахів та стилізовані жі­ночі статуетки, «палеолітичні Венери». Жіночі зобра­ження характеризуються пластичною виразністю та мо­нументальністю і уособлюють уявлення первісної люди­ни про єдність родового колективу. Палеолітичні малюн­ки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому ви­різьблені голова птаха й 'можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами іисливського ритуалу, що імі­тував процес полювання і і здобич. З мисливськими обря­дами, очевидно, пов'яза ь Й інші види мистецтва, існу­вання яких підтверджу» гь археологічні розкопки, зок­рема музика та хореогрг ^Лрія. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, ві готовлену з кістки оленя, у Мі- зині — ансамбль ударни інструментів з кісток мамон­та, пофарбованих червон ю фарбою, у Гагаріно — стилі­зовані статуетки жіночи фігурок у позі танцю. В ціло­му мистецтво пізнього п, неоліту свідчить про те, що ро­зум людини в цей час ті/ ,ки пробуджується, а в її світо­баченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з ф£^і([тастикою та магією.

Мезоліт (10—6 тис. Гків тому)

По чаток мезоліту (середнього кам'яного віку) хро­нологічно збігається із дкінченням льодовикового пе­ріоду. Клімат м'якшає \ стає близьким до сучасного, що суттєво вплинуло на^Лауну і флору. Традиційні для попереднього періоду о(л єкти полювання або ж вими­рають, як мамонти та ш рстисті носороги, або ж відхо­дять на північ. Тварини ⁽які прийшли їм на зміну (ка­бан, вовк, лисиця, бобе] тощо), були значно дрібніши­ми і рухливішими. СамЛтому в мезоліті перед первіс­ними мисливцями гострЛ* стали проблеми зміни прийо­мів полювання, винайдЛлня більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку а/} .тернативних мисливству дже­рел харчування. Люди* > не тільки суттєво удоскона­лює старі знаряддя праґ' (вони стають меншими за роз­мірами, зручнішими та Є .юктивнішими), а й створює но­вий інструментарій для і зробки дерева — долото, соки­ру, тесло, виготовляє вк Ладишеві знаряддя (ножі, кин­джали, списи) з крем'яЛіми пластинами. Центральною подією розвитку первісн д техніки в добу мезоліту було винайдення першої «мехгЛіічної зброї» дистанційної дії — лука і стріли. Поява цйго знаряддя полювання мала надзвичайно важливі на, лідки: по-перше, суттєво зрос­ла продуктивність пран* мисливців — вбивати тварин можна було зі значної ві стані, а птахів — на льоту; по- друге, вона сприяла пер будові соціального життя, ос­кільки людина могла о яа себе прохарчувати, багато­людні мисливські колеї гиви розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізац я виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

ВІ

Зникнення великих стадних тварин, зростання насе­лення, масове винищення дичини внаслідок використан­ня лука і стріл зумовили кризу мисливського господарс­тва. У пошуках альтернативних засобів існування люди­на активніше починає займатися рибальством. Очевидно, спочатку це було варіантом полювання зі списом, гарпу­ном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удос­коналилася: були винайдені гачки, сіть з поплавками,

блешні з річкових черепашок, складна система загоро­док на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних ко­лод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мис­ливського господарства зумовила підвищення ролі не тіль­ки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та яго­ди, а також раки та молюски. Стабільності існування лю­дини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а потім — свині).

На території України налічується майже 1000 відо­мих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Ко- ба — у Криму, Гребениківська стоянка — на Одещині, Журавська — на Чернігівщині та ін.).

Неоліт (VI—IVтис. до н. е.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно дина­мічним, переломним в історії людства. Англійський архе­олог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революці­єю. Суть її полягає в переході від традиційного присвою­ючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальс­тво) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Зав­дяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови жит­тя: їжа стала різноманітнішою, її добування стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом бага­тьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фа­хівці виділяють у межах України дві культурно-госпо­дарські зони: південно-західну (лісостепове Правобереж­жя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — земле­робсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Ліво­бережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найві- домішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток нео­літичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсь- ко-дніпровську тощо).

Неолітична революція сприяла злету людства до прин­ципово нової економіки, нового способу життя. її харак­терними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів ви­готовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні фор­ми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготов­лення штучних продуктів. У епоху неоліту людина пе­рейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає ви­робництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткац­тво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним ма­теріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім то­го, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя люди­ни стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань по­мерлих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, ви­користання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вів­ці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З поя­вою примітивного наземного транспорту (саней та воло­куш) людина починає використовувати худобу як тяг­лову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кіль­кості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свід­чать археологічні розкопки неолітичних поховань, зрос­тає тривалість життя людини (в середньому її вік стано­вив уже ЗО — 32 роки). Деякі фахівці твердять, що внас­лідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «де­мографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що у не<злітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність .

Перехід до землеробства і скотарства сприяв поміт­ним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільс­тва, зародженню інститутів родової влади (поява в похо­ваннях доби неоліту владних символів — кам'яних бу­лав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення лю­дини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне роз­множення домашніх тварин вимагали розширення тра­диційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя не­олітична людина мусила не тільки враховувати кліма­тичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколиш­ній світ примітивна мисливська магія дедалі більше пос­тупається місцем розвинутим землеробським та скотар­ським культам.

У період неоліту зародилася селянська (землеробсь­ка) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі, аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характер­ними рисами є аграрна економіка; ручна праця; мінімаль­не споживання і простий побут; уповільнений темп жит­тя; органічне занурення в природу і залежність суспіль­ного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природ­но-демографічна саморегуляція (збільшення кількості хар­чових продуктів зумовлює посилене розмноження, змен­шення — вимирання).

Енеоліт (IV—ЦІ тис. до н. е.)

Мідний, або мідно-кам'яний вік (енеоліт), був пере­хідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтво­рюючого господарства. У пошуках сировини для виготов­лення знарядь праці давні люди натрапили на чисту са­мородну мідь, поклади якої виходили на земну поверх­ню. Вчені вважають, що мідь спочатку сприймалася як варіант м'якого каменю або глина. І лише згодом людст­во навчилося обробляти мідь — від холодного кування до

¹Див.: Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Архео­логія та стародавня історія України. — К., 1992. — С. 94, 9 7; Алексеев В. П. Становлениечелбвечества. — М., 1984. — С. 441.

плавлення та ливарства. Регіонами, де розпочалася оброб­ка міді, були Балкани, Подунав'я (Трансільванія), Закав­каззя, звідки мідна руда та вироби потрапили на терито­рію України. Згодом з'явилися копальні мідної руди на Донбасі.

Поступове витіснення кам'яних знарядь праці мід­ними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика спри­яли зростанню продуктивності праці, пожвавленню при­мітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової дифе­ренціації. Ці процеси створювали передумови для роз­кладу первіснообщинного ладу. Саме в енеоліті роз­починається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен. Зем­лероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстру­вали стіл, склали піч, побудували великі укріплені посе­лення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалю­вали зброю.

Найяскравішою археологічною культурою доби енео­літу була трипільська культура (IV—III тис. до н. е.). її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 р. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури ся­гає 190 тис. км , що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Історики досі не дійшли спільної думки щодо поход­ження трипільців. Одні переконані, що трипільська куль­тура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті буго-дністровської неолітичної культури (В. Даниленко,

В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійця- ми, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Тру- бачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх авто­хтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунай- ського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. її ха­рактерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; присе- лищний характер тваринництва; поява мідних знарядь пра­ці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; форму­вання ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів при­ватної власності; у сфері побуту — побудова великих гли­няних будівель, утворення гігантських протоміст з насе­ленням майже 15 — 20 тис. жителів; міграція поселень че­рез виснаження землі кожні 50—100 років; розписна плос­кодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері — доміну­вання символів родючості, матеріалізація їх у символи доб­робуту — жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Будучи своєрідною зв'язуючою ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Ма­лої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похо­лодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, нароста­ючий тиск на землі трипільців скотарських степових пле­мен призвели до занепаду трипільської культури, яка н₁е змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості .

У добу енеоліту територія України стала ареною про­тидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: но­сіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (куль­тура кулястих амфор), та численних євразійських ско­тарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній історичній та народознавчій літе­ратурі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків; по-друге, давні археологічні культури, як правило, характеризу­ються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кіль­кох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців через низку обставин були причет­ними чимало інших етнічних утворень від племен до цілих народів, і тому, очевидно, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипіль­ців до українців. Водночас нині не підлягає жодним сум-

¹Див.: Історія України: нове бачення: V 2 т. — К., 1995. —

Т. 1. — С. 15 — 16.

нівам твердження про те, що окремі елементи трипіль­ської культури (система господарювання, топографія по­селень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

Бронзовий вік (II — І тис. до н. е.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позна­чилася суттєвими змінами в господарському, політично­му та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу —бронзи (сплав міді з оло­вом, свинцем, миш'яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали по­ширюватися на території України вже на початку II тис. до н. е. Поступово в XV—IX ст. до н. е. було нала­годжено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сфо­рмувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні — металообробки (всього археологами дослідже­но на території нашої республіки понад 10 бронзоливар- них майстерень). Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в при­мітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основно­го матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, при­крас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.

У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники:

• зміна кліматичних умов (збільшення вологості);

• підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї;

• активізація міграційних процесів.

Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеці­алізація в господарському житті: на мікрорівні це знахо­дить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні — завершується перший ве­ликий поділ праці — скотарство відокремлюється від зе­млеробства. Спеціалізація зумовила відособленість гос­подарського та культурного розвитку певних спільнот лю­дей (археологи нараховують до ЗО окремих культур), спри­яла підвищенню продуктивності праці, що стимулювало появу додаткового продукту, а згодом — посилення між­племінних контактів (війни, торгівля). У цей час на те­риторії сучасної України сформувалися три етнокультур­ні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими вірування­ми — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні куль­тури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, бі- логрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землероб­ства. Брак земель, складність їхньої обробки, жорсткі клі­матичні умови (майже щорічні посухи та суховії) змушу­вали зосереджувати основну частину посівів у заплавах, що забезпечувало порівняно високу ефективність. Однак наприкінці II тис. до н. е. роль землеробства в цьому ре­гіоні гранично звузилася, бо розширення площ орних зе­мель суттєво зменшило кількість пасовиськ, що спричи­нило занепад скотарства. Крім того, оранка заплавних земель порушила біобаланс: почали міліти ріки, вигора­ти степи, чимало земель стало непридатними для госпо­дарського використання.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З ча­сом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. Необ­хідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для об­робітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. У Чернігівсь­кій, Сумській та Запорізькій областях археологами знай­дені залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельні малюнки Кам'яної моги­ли підтверджують факт використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям праці для обробки землі в цей час були мотики. Серед тогочасних знарядь праці своєю формою та ефективністю особливо виділялися волинські серпи, які на початку бронзової доби виготовляли з кре­меню та кварциту, а з середини II тис. до н. е. — з брон­зи. Найпоширенішеними культурами в лісостепових ра­йонах були ячмінь, просо, овес, боби.

На Поліссі сформувався іншиїї тип господарювання. Тривалий час побутувала думка, що в цьому регіоні че­рез несприятливі кліматичні умови, відсутність значного демографічного потенціалу, заболоченість (менше трети­ни всієї площі Полісся — сухі, незаболочені ділянки) аж

до перших століть нашої ери не знали землеробства. Остан­ні розвідки археологів засвідчили, що південне Полісся є одним з найдавніших землеробських районів на терито­рії України. Згідно з гіпотезами, Прип'ять для Полісся відігравала таку саму роль, що Ніл для Єгипту, тобто створювала сприятливі умови для примітивного земле­робства: зерна пшениці, полби, ячменю, проса та льону кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родю­чим наносом. У бронзову добу головною формою земле­робства в цьому регіоні було підсічно-вогняне. Орне зем­леробство, очевидно, що не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я різ- новекторні історичні процеси (міграції, війни, культурні впливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу ви- сокорозвиненених культурних утворень. Лісостеп та По­лісся розвивались повільніше через віддаленість від осе­редків світової цивілізації, екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспіль­них відносин:

1. помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, ско­тарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зу­мовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2. завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3. з великосімейної громади виокремилося мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4. у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами ви­робництва та обміну, загостренням внутріплемінних відно­син на основі прогресуючої майнової диференціації, потре­бою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5. ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремив­ся стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динаміч­ним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий су­спільний поділ праці — виділення скотарських племен з поміж інших; починають формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес.