Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoriya_Ukrayini_41-50.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
118.5 Кб
Скачать

41. Україна за гетьманування Івана Мазепи. Коломацькі статті.

Після того як І. Самойловича було заарештовано і позбавлено гетьманства, новим гетьманом обрали генерального осавула Івана Мазепу (Ї687—1709). Присягнувши цареві на вірність, він підписав нові, т.зв. Коломацькі статті, які значно обмежували автономію України: 1) влада гетьмана зводилася до поліційних функцій — стежити і сприяти виконанню численних царських заборон; 2) заборонялися міждержавні відносини України; 3) українське військо мусило брати участь у воєнних експедиціях Московії; 4) українським купцям заборонялося торгувати в Московській державі; 5) законодавчо формулювалася вимога злиття українського народу з московським, для чого рекомендувалося заохочувати змішані шлюби, тощо.

Ставши гетьманом, І. Мазепа прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Тому він дбав про формування в Україні аристократичної верхівки, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права й привілеї. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп. Як показало майбутнє, саме соціальна політика гетьмана стале помилкою фундаментального характеру.

Великою мірою планам творення нової аристократичної верстви була підпорядкована культурні просвітницька діяльність І. Мазепи. Він опікувався станом науки та освіти. Завдяки його підтримці Києво-Могилянська колегія в 1701 р. одержала статус академії, було створено Чернігівський колегіум, засновано інші школи і друкарні. Чимало молодих людей вирушило за кордон здобувати знання в західноєвропейських університетах. Значну частину особистих прибутків гетьман скерував на розвиток релігії та культурних установ, був покровителем літератури.

Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Москвою. Він увійшов у довір'я до молодого московського монарха Петра І і згодом між ними зав'язалися приязні стосунки. Був радником царя у польських питаннях, надавав йому активну допомогу в походах на турків і татар.

Долучаючись до Кримських походів, І. Мазепа планував здобути для України доступ до Чорноморського й Азовського узбережжя, такий важливий для її економічних інтересів. Проте війна з турками і татарами затягувалася й Україна щораз більше відчувала на собі її тягар. Зростала економічна та соціальна напруженість. На Січі почали поширюватися чутки, що І. Мазепа запродався цареві й хоче зруйнувати козацьку вольницю.

Не втрачаючи надії на об'єднання під своєю булавою всіх українських земель, гетьман Мазепа серйозну увагу звертав на Правобережжя, де в 1702 р. вибухнуло анти-польське повстання під проводом полковника Семена Палія. Це повстання збіглося в часі з початком Північної війни (1700—1721), яка велася між Московією і Швецією за вихід до Балтійського моря. У1702 р. шведська армія завдала кількох поразок Польщі, захопивши значну частину її території. Петро І, намагаючись допомогти своєму союзникові — польському королеві, наказав І. Мазепі зайняти Правобережжя. Гетьман вирішив використати цю нагоду, щоб об'єднати Правобережну Україну з Гетьманщиною.

У 1704 р. І. Мазепа вступив на територію Київщини. На початку жовтня наступного року вся Правобережна Україна і Галичина опинилися під його владою. Однак мрії про возз'єднання українських земель не збулися. У вересні 1706 р. війська польського короля Августа II були розбиті й він зрікся корони на користь союзника Швеції Станіслава Ліщинського, який почав наполягати на виведенні українських військ за Дніпро згідно з умовами "Вічного миру". На відміну від І. Мазепи, який хотів утримати визволені від поляків землі, цар готовий був віддати Україну Польщі, аби тільки знайти в ній союзника проти Швеції та домогтися виходу до Балтики.

Ситуація ускладнювалася й тим, що Північна війна значно загострила внутрішнє становище в Україні, де зубожіле населення змушене було утримувати московську армію, зазнавало від неї всіляких утисків. До того ж події розвивалися так, що перемога кожного з могутніх противників — Швеції чи Московії — несла Українській державі загибель. У разі успіху Карла ХІІ українські землі стали б здобиччю його союзника польського короля С. Ліщинського. Перемога Петра І призвела б до остаточної ліквідації будь-якої автономії України. Тому гетьман мусив діяти, вступивши в таємні переговори зі Швецією. Головною вимогою була незалежність Української держави.

У 1708 р. Карл XII вирішив завдати Московії остаточної поразки. Однак після кількох невдач змушений був завернути в Україну для відпочинку та поповнення припасів. На об'єднання зі шведським королем на чолі 4—6-тисячного війська рушив гетьман І. Мазепа. Згодом підійшли 8 тис. запорожців.

Більша частина українського війська на той час не мала зв'язків із гетьманською ставкою або перебувала за межами України.

Дізнавшись про дії І. Мазепи, Петро І проголосив гетьмана зрадником та розпочав жорстокий терор проти українського населення, щоб відлякати його від союзу зі шведами. Зокрема, в Батурині було вирізано усе населення міста разом з немовлятами. Так само московити спустошили багато інших міст і сіл, знищили Запорізьку Січ.

8 липня 1709 р. відбулася вирішальна Полтавська битва, під час якої війська Карла XII й І. Мазепи було розбито, рештки відступили у володіння Туреччини. Приголомшений поразкою український гетьман менш ніж через 3 місяці помер.

Отже, спроба І. Мазепи вирвати Україну з лабет московського царату зазнала невдачі. Але його вчинок залишив глибокий слід в українській історії, а його ім'я стало символом боротьби за незалежність України для майбутніх поколінь.

Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер це Коломацький район Харківської області) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів.

Статті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти (18-22) значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців.

У 19-й статті перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів малоросійського народу з великоросійським народом та інших можливих дій. Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав Гетьманщини.

42. "Українська політика" Петра І та його наступників. Петро І проводив політику спрямовану на гноблення неросійських народів. Власними словами цар Петро І виразився про українців наступним чином: «зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже». Тому він послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України. Після укладення І. Мазепою і Карлом XII у 1708 військово-політичного союзу та поразки шведсько-українських військ в Полтавській битві 1709 р. політика Петра І щодо України набула репресивного характеру. У листопаді 1708 зруйновано гетьманську столицю Батурин та Запорозьку Січ. Після смерті І. Скоропадського не було дозволено обирати його наступника. З 1722 контроль за державними справами України здійснювала Малоросійська колегія. У 1720 заборонено друкувати книги українською мовою. За правління Петра І та його наступників проводилась ліквідація Української держави. Петро І підірвав економіку України, скасувавши вільну торгівлю. Він проводив колоніальну політику щодо культури України. Російська мова почала витісняти українську. За наступників Петра І відносна свідомість щодо стосунків між російською монархією та Україною змінилася на посилення тенденцій до об’єднання. Малоросійський Колегіум було відмінено за Петра І. В 1727 р. українці отримали дозвіл обрати нового Гетьмана. Ним став Д.Апостол (1654-1734), полковник з Миргороду. Під час гетьманства йому вдалося здійснити певні реформи, вдосконалити правову систему, забезпечити повернення козаків до Гетьманату та заснувати Нову Січ. Але вся діяльність Гетьмана була під контролем царату. Він був позбавлений права ведення зовнішньої політики та підпорядковувався російському генеральному маршалу. Також істотно обмежувалися економічні та юридичні прерогативи гетьманської влади. Царський уряд почав втручатися в українські справи, що сприяло поширенню серед козацьких офіцерів хвилі протесту за відродження гетьманства.

Політика щодо України.

Власними словами цар Петро І виразився про українців так: «зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже».[5] Він послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України, зменшуючи козацькі вольності. Зокрема, після смерті Івана Скоропадського козакам було заборонено обирати нового гетьмана, а наказний гетьман Павло Полуботок був усунутий.

Руйнування Батурина

Після укладення гетьманом І. Мазепою угоди зі Швецією (1706) та шведсько-української поразки у Полтавській битві 1709 за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. За різними оцінками, було вбито понад 14 тисяч жителів Батурина разом із жінками та дітьми. Саме місто після розорення було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тисяч явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи страчено іншим чином. Для залякування населення трупи невинно вбитих сплавляли на плотах.

Зменшення освітньої ролі Києво-Могилянської академії.

У 1709 році цар Петро І наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель[Джерело?] (1600–1683), Іоанникій Галятовський[Джерело?] (1620–1688), Лазар Баранович[Джерело?] (1616–1693), Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький [Джерело?] (1629–1680). Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.

Ліквідація гетьманства.

Влада гетьмана була обмежена, а після смерті І. Скоропадського (1722) Петро І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722), чим фактично було покладено край державній системі управління України. Спроба наказного гетьмана П. Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де П. Полуботок помер (1724).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]