59.) Політика Німецької Російської і Австро-Угорської імперії на польських землях 19-20ст.

Росія. Після придушеня Січневого повстаня царат вирішив ліквідувати залишки автономії королівства поступово інтегрувати його землі до імперії. Ще 1864р для проведеня необхідних адміністративних змін було створено Урядуючий комітет під формальним керівництвом намісника Берга. Фактично ж усіма справами керував русифікатор князь Черкаський, який очолював Комітет у справах Королівства Польського. У 1865р було скасовано назву "Королівство Польське"і замінено її Привіслянським краєм а посаду намісника-генерал-губернатором. Російська мова стала офіційною мовою адмініструваня. У 1866-71р скасовано органи які символізували автономію:Державну раду, Адміністративну раду,урядові комісії. На їх місце запроваджено російські місцеві адміністративні органи, пошту,фінансові сруктури. Уся влада була зосереджена в руках генерал-губернатора який спирався на поліцію жандармерію армію і адміністративний апарат. Указом царя 1867р католицьку церкву підпорядковано Римо-католецькій колегії у Петдрбурзі. Політика царської адміністрації була спрямована на пасивну русифікацію всіх сфер житя поляків. Особливо яскраво це проявлялося в освіті. У 1885р російська мова стала обовязковою і в народних школах. У 1869р було закрито варшавську Головну школу,а на її місці створено імперський російський Варшавський університет. Боротьба з польською мовою досягла кульмінації за генерал-губернатора Гурка. Тривалі роки урядуваня Апухіна в галузі освіти поляки назвали "апухтінською нічю". У 1885р був створений таємний "літаючий університет". У 1863р заборонено друкувати книжки українською мовую а в 1865р литовською й білоруською.

Німечина. В польському питані з 60-хр формував "залізний канцлер"О.фон Бісмарк. Після поразки повстаня в Королівстві Польському пруська влада вдалася до репресій проти поляків що брали в ньому участь або надавали допомогу. До певного часу Бісмаркзайнятий справами обєднаня Німечини відкладав "польське питаня"на майбутнє. Коли процес обєднаня німецьких країн навколо Прусії було завершено і 1871р проголошено створеня Німецької імперії Бісмарк вжив рішучих заходів щодо зміцненя єдності держави. У 1871р він проголосив політику культуркампфу-" боротьбу за культуру"яка передбачала рішуче утвердженя німецької мови та культури в адміністрації. У 1872-76р були видані закони згідно з яким німецька мова визнавалася єдиною урядовою мовою в адміністрації та суспільстві. Особливу увагу Бісмарк приділяв боротьбу з католицькою церквою. У 1871-75р були ухвалені закони які усували церкву від опіки над шкільництвом. До найбільш гострих відносилися закони: 1871р про покараня священиків увязненям за ворожі щодо уряду проповіді;1873р про обовязкові державні іспити священиків і право вето уряду щодо кандидатів на церковні посади. У 1878р Бісмарк припинив антикатолицьку акцію не досягнувши поставлених цілей і зустрівши опір з боку поляків, німецьких католиків. У 1885р Бісмарк розпочав нову антипольську кампанію яка отримала назву пруські згони. Її першим кроком було одночасне примусове виданя за кордони Німечини всіх поляків які не були німецькими громадянами.

Австрійська монархія. Після розгрому революції 1848-49р упродовж девяти років в імперії панував поліційний режим очолюваний графом Глуховський. 20жовтня 1860р указ імператора згідно з яким створювалися провінційні сейми і центральна Державна Рада. Місцевими представницькими органами яким було передано певні функції самоврядуваня були крайові сейми. У Галичині був створений крайовий сейм який мав право приймати постанови і контролювати справи місцевого самоврядуваня землеустрою і будівництва культури і освіти громадського житя податків. Основні важелі влади зосереджувалися в державних структурах. Намісник Галичини призначався імператором і підпорядкувався центральному урядові. Після оголошеня "лютневого патенту"Галичина була остаточно обєднана у єдиний короний край- "Королівство Галіції і Лодомерії". Повстаня 1863-64р відвокло увагу польських патріотичних кіл від проблем Галичини і скерувало їхні зусиля на допомогу повстанцям. Імператор і віденський уряд у своїй політиці цілком покладалися на польських консерваторів. З 60-х р у Галичині активно розвивався також народовський український рух. У 1885р у Львові було створено Народну Раду на чолі з послом сейму Романчуком.