44. Словацька політика в умовах австрійськи конституційних реформ.

У 1814 р. словенські землі переходять до Австрійської імперії. Період після ліквідації Іллірійських провінцій і до революції 1848 року інколи характеризують як роки “романтичного націоналізму” в Словенії, основою якого була боротьба словенської національної буржуазії за свої права. Це період формування перших словенських політичних програм, оформлення ідей слов’янської єдності, самобутнього розвитку словенської нації, об’єднання всіх словенських земель.

Не дивлячись на це, революція 1848 р. застигла Словенію політично слабкою і погано підготовленою до радикальних буржуазних реформ. Словенських національний рух розвивався в основному в культурно-просвітницькому, а не політичному руслі. До революції словенці навіть не висували програм автономізації. Втіленню ідей об’єднання всіх словенських земель суттєво заважали особливості демографічного розвитку країни та географічний фактор.

В містах Карінтії та Штірії переважало німецьке населення. Різко розчленований рельєф місцевості утруднював зв’язки між невеликими селами, в яких жили переважно словенці. Протягом багатьох віків словенці були розділені не тільки в адміністративному, географічному а й в мовному плані. Тільки наприкінці ХІХ ст. з понад 40 місцевих діалектів поступово формується словенська літературна мова. Сам термін “Словенія” почав використовуватися словенськими інтелектуалами лише напередодні революції 1848 року. До того словенці само ідентифікувалися як “краінці”, “штірійці”, “карінтійці”. Цей крайовий сепаратизм уповільнював процес інтеграції словенської нації.

Революційні події 1848 – 1849 років в Європі стали потужним стимулом для подальшого розвитку ідеї національного об’єднання. Група словенських інтелектуалів на чолі з Матією Маяром висунула першу оформлену політичну програму під назвою “Об’єднана Словенія”. Вона передбачала об’єднання всіх територій, населених словенцями, в одну автономну адміністративну одиницю в рамках Австрійської імперії, створення свого представницького органу, використання словенської мови в школах і в адміністративних органах.

Але ці вимоги були відкинуті австрійською владою тому, що могли призвести до реорганізації імперії за етнічними кордонами, які імперський уряд навпаки весь час намагався розмити. Разом з тим, слід відзначити, що словенці не передбачали повної незалежності своєї країни. Більшість інтелектуалів і буржуазії дивилися на Австрію як на силу, здатну захистити своїх підданих від претензій і конкуренції таких європейських потуг, як Італія і Німеччина, що перебували у процесі консолідації та економічного підйому.

Нова австрійська Конституція 1849 року практично нічого не дала Словенії в плані консолідації її історичних земель. Певним реверансом у бік словенців було те, що Конституція та ряд нових законів були надруковані словенською мовою, затверджений малюнок словенського національного прапору – три горизонтальні смуги біла, синя, червона. Тому ідея об’єднання країни аж до 1918 року продовжувала залишатися базисом майже всіх словенських політичних програм.

Серед них найбільш впливовими стають заснована у 1892 р. консервативно-клерикальна Католицька народна партія (лідери Я. Блейвейс, А. Корошець) і створена у 1894 р. ліберальна Народна прогресивна партія (лідери І. Хрибар та І. Тавчар).

У 1896 р. в Словенії була створена Югослов’янська соціал-демократична партія, але саме перші дві партії протягом наступних двох десятиліть грали провідні ролі на політичній арені Словенії.

Промисловий переворот, що у другій половині ХІХ ст. у Австрії та Німеччині вступив у свою вирішальну фазу, позитивно позначився на економіці Словенії. Швидкими темпами розвивалися і переобладнувалися суднобудування, металообробна, текстильна, гірсько видобувна промисловість. У 1849 році була відкрита залізниця, що з’єднала Відень і Любляну. Великі індустріальні компанії виникають у Крані, Трбовлі, Мариборі, Целє, Любляні. Зростає прошарок словенської буржуазії. У Другій половині ХІХ на початку ХХ ст. словенські землі за своїм економічним розвитком значно опереджали інші югослов’янські країни.