33. Македонський національний рух кін. Хіх на поч. Хх ст.

Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. закінчилася підписанням Сан-Стефанського миру, який передбачав створення Великої Болгарії з включенням до неї майже всієї Македонії (без Салонік). Після втручання Великобританії та Австрії умови Сан-Стефанського миру в тому ж році були переглянуті на Берлінському конгресі, і Македонія залишилася в складі Туреччини.

У 1893 р. два македонських вчителя (Гоце Делчев і Дамян Груєв) заснували таємне товариство в Салоніках, пізніше перетворене на Внутрішню македонську революційну організацію (ВМРО). Делчев, Груєв та їхні прихильники Я. Санданський і Г.Петров вважали, що Македонія може досягнути звільнення тільки в результаті внутрішньої революції. ВМРО виникла внаслідок руху за македонську автономію і спочатку була вороже налаштована до екзархату і болгарських чиновників. Однак незабаром до лав ВМРО стали проникати т. зв. супремісти - агенти болгарського Верховного революційного комітету; становище ВМРО ускладнилося після рішення Греції, Румунії і Сербії організувати власні партизанські загони з метою обмеження впливу Болгарії.

До 1902 р. ВМРО розпалася на дві ворожі фракції праве крило виступало за приєднання до Болгарії, а ліве - за автономію Македонії в рамках Балканської федерації. На таємному з'їзді на початку 1903 р. прихильники болгарських супремістів у ВМРО переконали делегатів у необхідності повстати. Повстання почалося 2 серпня, на день Іллі (тому і отримало назву Іллінденського), в пд-зах. р-ні Македонії (Бітольський вілайєт), продовжувалося два місяці і було придушене османами. У ході повстання його лідер Нікола Карев проголосив соціалістичну республіку в гірському влахо-слов'янському місті Крушево. Незабаром ВМРО майже цілком перейшла під контроль прихильників болгарської гегемонії. У 1912 Сербія, Болгарія, Греція і Чорногорія утворили військовий союз проти Туреччини, і 9 жовтня 1912 р. спалахнула 1-а Балканська війна. Македонія була звільнена від османсього ярма. Однак переможці не змогли домовитися про розподіл територій після закінчення війни 30 травня 1913 р. Як наслідок 2-ї Балканської війни, що закінчилася 10 серпня 1913 р.,

34.)Державний устрій і внутрішньполітичний розвиток Чорногорів

Згідно з умовами Берлінського договору територія Чорногорії збільшилась.Після отримання незалежності Чорногорія отримала вихід до моря.Але це не перетворило її на морську державу через брак інфраструктури.Крім того все чорногорське узбережжя Адріатичного моря контролювала Австро-Угорщина.Також Берлінський договір не дав їй спільного кордону з Сербією чим ускладнив можливе об'єднання Сербії і Чорногорії.Таке об'єднання ускладнювало і протистояння сербської і чорногорської династії.Чорногорію очолював з 1860 по 1918рр. князь Никола,що згодом проголосив себе королем і державу королівством.Економічне положення було критичним.Постійний дефіцит бюджету покривався в основному за рахунок російської казни. Розвиток с/г перехід його від випасного скотарства до зернового землеволодіня. Відстале с/г повна відсутність промислових підприємств в тому числі і перероблюючих представляли широке поле діяльності для іноземців.Перш за все це були австрійці і італійці. Селянство-більшість населення.В основному це були дрібні землевласники.Міське населення малочисельне.Адміністративна реформа 1903 р. ліквідувала племіний поділ держави.Никола створив Державну раду,Раду Міністрів і Великий Суд,які повністю підкорялись йому.Було прийнято "Майновий законник".Це була спроба надати нормам звичаєвого права статусу законів.Найпомітнішою реформою здійсненою в країні була військова.Це було зумовлено перш за все завдяки значній підтримці з боку Росії,що взяла на себе всі матеріальні витрати.Опозиція до князя була слабою і представлена ліберально налаштованою молодю і старійшинами.Це призвело до того,що Никола подарував в 1905 р. "декоративну" конституцію.В 1906 р. створено Народну партію.Її програма полягала у здобуті демократичних прав,відповідальності уряду перед парламентом,і заключення союзу з Сербією і Росією проти Порти.На противагу було створено урядову партію -Справжня народна партія.Протистояння призвело до того,що опозиційна партія була заборона,а Народна скупщина розігнана.Лише напередодні Балканських війн Чорногорія пішла на зближення з Сербією.

34. ДЕРЖАВНИЙ устрій І ВНУТРІШНЬОПОЛІТІЧНІЙ РОЗВІТТОК ЧОРНОГОРІЇ У ОСТ. ТРЕТІНІ 19 - поч. 20 СТ. Згідно з умовами Берлінського трактату (13 липня 1878 р.) територія Чорногірського незалежного князівства збільшилася більш ніж у два рази, з 4.400 до 9.475 кв.км. Чорногорія з усіх боків була як і раніше оточена турецькими та австрійськими володіннями. Чорногорське держава з 1860 по 1918 р.-князь Никола Петрович, який у 1910 р. проголосив себе королем, а Чорногорію королівством. Адміністративна реформа 1903 ліквідувала племінне поділ держави і звела нанівець влада племінних вождів. Никола Петрович фактично одноосібно керував країною. Створені ним Державна Рада, Рада Міністрів і Великий Суд ним же і призначалися, йому ж і підкорялися. 1888 "майновий законнику". удосконалити форми місцевого судочинства. Ні цей документ, ні введений в 1901-1903 рр.. суд трьох інстанцій не змогли обмежити свавілля властей. Ппроводів реорганізації армії. (Тім Займан РОСІЯ) Слабка опозиція складалася з невеликого числа ліберально налаштованої освіченої молоді і патріархальних старійшин, колишніх племінних вождів. У 1905 р. князь Нікола дарував народу Чорногорії конституцію. Вона формально була прийнята на зібраній спеціально для цього Народної Скупщини. Розроблена на основі сербської конституції 1869 Князь здійснював законодавчу і виконавчу владу. У 1906 р. опозиція оформилася в першу політичну організацію - Народну партію відповідальності уряду перед парламентом, гарантії політичних свобод та укладення союзу з Сербією і Росією проти Порти. а князем була організована - Справжня народна партія. У 1907 р. князь розігнав скупщину, а діяльність Народної партії була заборонена. 15 серпня 1910 Нікола оголосив себе королем.

35. ПОЛІТІЧНЕ І Соціально - ЕКООМІЧНЕ Становище СЛОВЕНСЬКІХ ЗЕМЛІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВІНІ 19 СТ. На території Австрійської імперії на початку Х1Х століття проживало близько мільйона словенців, але лише в Вкрай вони становили більшість - 92%. У Штирії і Каринтії словенці становили приблизно третину населення, а дві третини - австрійські німці. У Істрії було близько 14% словенців і 31% у великому портовому місті Трієсті. Ідеї ​​Просвітництва широко розповсюдилися. Серед них виділявся гурток барона Зігмунда Цойса (1747-1819 рр.). З цього гуртка, що об'єднує янсенистском налаштованих священиків, вільнодумців, членів масонських лож вийшли провідні словенські просвітителі Антон Лінхарт, Валентин Водник, Єрней Копітар та інші. Їм належать перші праці з історії Словенії, перші граматики та підручники словенської мови на основі краинской діалекта.Образованние Наполеоном в 1809 р. на отриманих за Шенбруннський світу австрійських територіях Іллірійські провінції включали і словенські землі. Столицею провінцій стало місто Лайбах (Любляна). Особливо важливим стимулом для розвитку національної мови було визнання в якості офіційної мови провінцій т.зв. «Іллірськіх мови», і видання на ньому газет, книг і підручників. У розробці граматики «іллірськіх мови» приймав участь словенський просвітитель В. Водник (1758-1819 рр..) Але в першій половині Х1Х відбулися істотні зміни, в подальшому на розвинуте індустріальний район. У ході індустріальної революції, тут вже в 1846 р. почалося залізничне будівництво, широко були поширені парові млини, розвивалася ткацька промисловість. У першій половині Х1Х століття соціальна структура суспільства на словенських землях диференціювалася за національною ознакою. Поміщики, чиновництво, бюргери - в основному були німці. Словенципреімущественно проживали в Після реформ Йосипа II розпочався процес ліквідації феодальної системи землекористування.Селяни орендували землю у поміщика, і крім виплати ренти (грошової та натуральної) повинні були ще відпрацьовувати певне число днів у році панщину і виплачувати десятину церкви Лише в 1846 р., після чергового селянського повстання-атент про заміну всіх раніше існуючих повинностей селян перед поміщиками грошовою виплатою. В С г використовувалася трипільна система, культивувалися картопля, кукурудза, конюшина, Особливою спеціалізацією словенців було бджільництво словенців вже у ХУШ ст., Раніше, ніж у інших югославянських народів, почала формуватися національна буржуазія, словенська робочий клас Абсолютна більшість словенців були католиками і відсоток протестантів був зовсім незначним. Католицька церква в житті словенців грала винятково важливу роль. З числа духовенства вийшла основна частина діячів словенського освіти і культури.