29.)Виробленя зовнішньополітичної програми Сербії та спроби її реалізації в 1860-70

У 40-50хр 19ст сотні молодих людей були відправлені за державний рахунок на навчаня за кордон. Вони складали ядро майбутньої сербської інтелігенції. Виступаючи спочатку єдиним фронтом за проведеня радикальних перетворень в країні вони згодом розділились. Спільним для них залишалось прагненя обєднати сербські землі і досягти незалежності. Хе прагненя Сербії набуло у 1844р вигляду офіційної програми яка отримала назву "Нариси"і до 1918р була основою зовнішньополітичної концепції Сербії. Цей документ містив план створеня сильної і великої держави "Велика Сербія". В 1861р був прийнятий закон про народну армію. З 1862-67р велись переговори з Туречиною про вивід турецьких гарнізонів із 6 сербських міст. У 1867р Порта ліквідувала військові гарнізони у Сербії. В 1866-68р Сербія стала центром підготовки і створеня блоку антитурецьких сил. У 1868р лідер Балканського союзу князь Михайло був вбитий в Бєлграді

30. Переворот 1903 р.. та Його Вплив на політічне життя Сербії. До 1903 р. в країні відбулися незворотні зміни в бік технічного прогресу, освіти, модернізації економіки, європеїзації суспільства, зросла політична активність громадян. Традиціоналізм поступово йде з політичних програм та декларацій політичних партій. Істотну еволюцію зазнала і сама партійне життя Сербії, до кінця 90-х рр.. ліберальна і прогресистської партії зійшли з політичної арени. Радикальна партія еволюціонувала від радикального демократизму до буржуазного реформізму. Режим Обреновичей між тим оцінювався громадською думкою Сербії як гальмо на шляху прогресу країни. Невдоволення існуючим політичним режимом, його зовнішньополітичною орієнтацією посилився до 1901-1902 рр..після смерті Мілана Обреновича і безуспішних спроб короля Олександра зміцнити авторитет влади. У результаті змови таємницею офіцерської організації король і королева були вбиті в травні 1903 р. У ході кривавої розправи, що сталася вночі в королівському палаці загинули і голова уряду, і військовий міністр, а так само ряд близьких Олександру Обреновича осіб. До влади в країні прийшла перебувала 45 років в еміграції династія Карагеоргієвичів. Королем в серпні 1903 р. був проголошений онук вождя Першого сербського повстання Карагеоргія Петро Карагеоргійович (1903-1921 рр..), А з 1911 р. його співправителем став син, Олександр Карагеоргієвич, випускник російського Пажеського корпусу.

З0.)Переворот 1903р та його вплив на політичне житя Сербії

До 1903р в Сербії відбулися зміни в сторону технічного прогресу просвітництва модернізації економіки виросла політична активність громадян. Традиціоналізм поступово відходить із політичних програм. Сутєву еволюцію пережила і саме партійне житя Сербії до кін90х ліберальна і прогресивна партії зійшли з політ.арени. Радикальна партія еволюціонувала від радикального демократизму до буржуазного іеформізму. Режим Обреновичів оцінювався громадською думкою Сербії як гальмо на шляху прогресу країни. Незадоволеня існуючим політичним режимом його зовнішньополітичною орієнтацією посилилося у 1901-02р після смерті Мілана Обреновича і безуспішних намагань короля Олександра зміцнити авторитет влади. В результаті змови таємоою офіцерською організацією були вбиті король і королева в травні 1903р. У ході кривавої розправи яка відбулась вночі у королівському палаці загинули і голова уряду і військовий міністр. Королем в серпні 1903р був оголошений внук Карагеоргія Петр Карагеоргович а з 1911р співправителем став син Олександр Карагеоргієвич.

31. Соціально - економічна модернізація сербії на поч .. 20 ст. Внутрішній розвиток Сербії в усіх областях відбувається дуже інтенсивно, спостерігається все більше інтегрування Сербії в культурні, економічні та політичні процеси Європи початку століття. Подоланню периферійного характеру економіки Сербії сприяло активне її зближення з Росією і Францією. Саме Франція надала Сербії в 1906-1912 рр.. кредити на загальну суму 495 млн. франків, які дозволили не тільки продовжувати переозброєння армії, але й вийти з економічної катастрофи, пов'язаної з митною війною, оголошеної Австро-Угорщиною в 1906 р. У відповідь на закупівлю сербським військовим міністерством артилерійських знаряддя у Франції, а не в Австрії, віденський уряд наклав заборону на ввезення сербського худоби на територію імперії. Враховуючи, що худоба була основною статтею сербського імпорту, ситуація загрожувала обернутися національною катастрофою. Але на отримані з Франції кредити були збудовані холодильники, бойні, консервні заводи, які допомогли налагодити харчову промисловість Сербії і усунути жорстку залежність від австрійського Процес урбанізації приймає в Сербії т. н. зворотний характер - тобто перенесення критеріїв цінності споживчого суспільства міста на село. Село в значній мірі втрачає свій патріархальний характер. Це не тільки міське плаття, меблі, розповсюдження газет, книг і журналів, але і модернізація самої структури сільського господарства. Поступово долалася самодостатність сербського аграрного суспільства. На селі з'являються і перші організації - задруги, - сприяли вдосконаленню агротехніки, взаємодопомоги, створення кас - позичкових і взаємного кредитування.Задружное рух у формі об'єднання селянських господарств для закупівлі техніки і насіннєвого матеріалу виникає в 1894 р. і приймає широкий общесербскій характер.

32. Зовнішня політика сербії на поч. 20 ст.          Наступні десять років сербської історії (з 1903 по 1914 рр..) Пройшли під знаком активізації зовнішньополітичних устремлінь Сербії. Намічено шлях вирішення національних завдань - збройна боротьба в союзі з іншими балканськими державами. Визначилася остаточно міжнародна орієнтація Сербії на Росію і військовий блок Антанти. Починаючи з 1904 р. наростає австро-сербське протистояння, конфлікт приймає різні форми, від митної війни 1906 - 1911 рр.. до відкритого військового зіткнення в 1914 р.    Зусилля сербських політичних діячів цього періоду, серед яких перше місце як і раніше займає Нікола Пашич, спрямовані на вирішення питань територіального розширення і виходу до моря. Сербія була єдиною, крім Швейцарії, європейською державою, яка не мала виходу до моря. Заручившись підтримкою Росії та Франції, сербський уряд відновило агітацію за приєднання до Сербії Боснії і Герцеговини. У самій провінції велася пропагандистська робота сербських спеціальних служб щодо формування антиавстрійських настроїв. Надії ці звалилися під час так званого боснійського кризи 1908-1909 рр.., Коли, скориставшись младотурецкой революцією і складною політичною обстановкою в Туреччині, Австро-Угорщина оголосила про анексію Боснії і Герцеговини. Ця подія викликала хвилю протесту в Сербії і суттєво ускладнило і без того натягнуті сербо-австрійські відносини. З цього часу відпрацьовується новий план сербського керівництва - вихід до Адріатичного моря через Албанію, приєднання североалбанскіх територій і прорив у бік Старої Сербії (Косово). Національна завдання повернення Старої Сербії змикалася з ідеєю переділу Македонії. Майбутній розділ цього спірного регіону стає одним з найважливіших пунктів умов нового Балканського союзу, який готує Сербія за участю Болгарії та Греції, а також Чорногорії в 1911-1912 рр..