МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОДЕСЬКИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ КОЛЕДЖ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ І КУРСУ ВСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
|
|
Викладач: Кожина А.Г.
Одеса 2010 - 2011 н.р.
«Затверджую»
заступник директора
по навчально-методичної роботі
_______________Новак Л.С.
«__»_____________20 р.
розглянуто і схвалено цикловою комісією
Голова комісії________________ /Катушкова Л. О./
соціально-економічних дисциплін
протокол №__ від “ ” 20 р.
Перелік основних умінь та понять
Вивчаючи курс «Історія України» студенти повинні вміти:
порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб;
оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських цінностей;
співставляти історичні події, процеси з періодами (епохами);
розрізняти тенденційно подану інформацію;
орієнтуватись у науковій періодизації історії України;
вміти самостійно добувати історичну інформацію за темою, працювати з першоджерелами, літературою;
аргументовано на основі історичних фактів відстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему;
самостійно складати конспект, тези, готувати реферат, відповідь на конференцію, семінарське заняття;
вміти диспутувати, писати наукові студентські роботи.
Вивчаючи курс «Історія України» студенти повинні знати :
сутність основних проблем історії та сучасного буття народу України;
основні закони та етапи розвитку людської спільності;
витоки української нації та її місце в загальнолюдських процесах;
суспільно-економічні, політичні та культурні процеси історичного розвитку українського народу;
історичні події;
зародження та розвиток української державності;
процеси розбудови сучасної незалежної української держави;
діяльність історичних осіб і політичних партій.
Основні поняття курсу:
автономія, археологічна культура, асиміляція, багатопартійність, влада, власність, герб, гімн, гетьман, гривня, громада, громадянське суспільство, гуманізм, геноцид, демографія, демократія, держава, державна мова, діаспора, демагогія, дисидент, дипломатія, експансія, етнос, закон, звичаєве право, імперія, індустріальне суспільство, історія, історична школа, історичні закономірності, козацька рада, козацький стан, конституція, літопис, метрополія, міжнародна політика, модернізація, монархія, народництво, нація, національно-визвольний рух, національна меншина, парламентаризм, первісне суспільство, племена, політика, популізм, політична партія, політична еліта, право, промисловий переворот, протекторат, революція, релігія, референдум, реформи, рід, символіка, суверенітет, тоталітаризм, українське питання, українська революція, “українізація”, універсал, установчі збори, шістдесятники, федерація, християнство, цивілізація, громадянське суспільство.
Зміст навчального матеріалу |
Вступ Предмет і завдання курсу історії України. Проблематика й структура курсу. Проблеми періодизації історії України. Історіографія курсу історії України. Концепції історії України. Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України. Формування індустріального суспільства в українських землях. Суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя. Україна в роки загальноєвропейської стабілізації та світової економічної кризи. Особливості розвитку західноукраїнських земель у складі іноземних держав. Друга світова війна і Україна. Особливості післявоєнного періоду в України. Зміни у культурному, духовному та релігійному житті. Україна в умовах біполярного світу у 50-х — першій половині 80-х років XX ст. Україна в умовах загальносвітових та європейських інтеграційних процесів і розпаду СРСР (1985—1991). Процеси демократизації українського суспільства за часів перебудови. Відновлення незалежності України. Основні тенденції розвитку держави. |
Тема 2.НАЙДАВНІША ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Українські землі в епоху палеоліту, мезоліту. Родові общини і племена. Археологічні та історико-лінгвістинні джерела про етнічну єдність південної групи східнослов'янських племен. Праукраїнський етнос.Розселення первісних людей. Мідний вік та епоха бронзи. Неолітична революція. Пам’ятки трипільської культури. Гіпотези щодо виникнення найдавніших держав на території України. Залізний вік: формування цивілізованого суспільства . Народи Північного Причорномор’я (таври, кіммерійці, скіфи, сармати, готи). Етнокультурні зв’язки скіфів і сарматів із слов’янами. Антична цивілізація Північного Причорномор’я. Східні слов’яни на території України. Розселення східних слов’ян. Війни з Візантією та їх наслідки. Економіка і соціальні відносини східних слов’ян. Передумови утворення держави у східних слов’ян. Археологічні та історико-лінгвістинні джерела про етнічну єдність південної групи східнослов'янських племен. Праукраїнський етнос. |
Тема 3. УТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ.. Концепції походження держави Київська Русь та її назви. Розширення і зміцнення Київської держави наприкінці IX-X ст. Розквіт Київської Русі наприкінці X- I половині XI ст. Запровадження християнство. Історичне значення християнізації Русі. Політична система. Соціально – економічний розвиток. Зовнішня політика київських князів. Русь і кочівники. Причини і етапи феодальної роздробленості. Занепад Києва. Тимчасова політична стабілізація суспільства: Володимир Мономах, Мстислав Великий. Занепад Київської Русі з другої половини XI століття. Посилення удільних князівств. Культура Київської Русі. Проблема формування народностей у Руській державі. |
Тема 4. ГАЛИЦЬКО – ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. Політичний, соціальний та економічний розвиток в XII - першій половині XIV століть. Правління династії галицьких Ростиславичів, Ярослав Осмомисл. Правління династії галицько-волинських Романовичів. Роман Мстиславич. Данило Галицький. Боротьба галицько-волинських князів з монголо-татарами. Занепад Галицько-Волинського князівства. Галицько-Волинське князівство як одна із форм української державності. |
Тема 5. УКРАЇСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ (XIV - перша половина XVII ст.). Включення українських земель до складу Литовської держави. Політика великих литовських князів на українських землях. Передумови польсько-литовської інтеграції. Кревська та Городельська унії. Боротьба руських князів проти польсько-литовського зближення. Ліквідація удільних князівств. Люблінська унія та її наслідки для України. Суспільна організація та соціально-економічні відносини. Магдебурзьке право. Литовські статути. Православні братства в Україні. Брестська церковна унія: передумови та наслідки. Посилення національно-релігійного гноблення. Культурно-релігійні рухи кінця XVI – першої половини XVII століть. П.Могила. Роль церкви у збереженні самобутності українського народу. Причини та джерела появи козацтва. Створення Запорізької Січі. Д.Вишневецький. Устрій та військово-політична організація Запорізької Січі. Основні етапи розвитку козацької державності. Реєстрове козацьке військо. Піднесення козацтва в другій половині XVI століття. Повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка, Поразка повстань та тимчасовий занепад Запорізької Січі. Боротьба козацтва з турками і татарами. Гетьман П. Сагайдачний. Хотинська війна. Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Причини поразки та наслідки повстань. |
Тема 6. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст. УТВОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Причини, характер і рушійні сили. Основні концепції періодизації Визвольної війни. Початковий етап війни (1648-1649). Перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Битва під Зборовом. Зборівський мир. Відновлення української державності. Формування державних інституцій і активізація зовнішньополітичної діяльності уряду Б.Хмельницького. Молдавські походи Хмельницького. Битва під Берестечком і Білоцерківський мир. Битви під Батогом і Жванцем. Зближення України з Московією. Переяславська Рада. Березневі статті Б.Хмельницького 1654 року. Входження України під протекторат Московії. Завершальний етап Визвольної війни. Воєнні дії 1654-1657 рр. Становище Гетьманщини після смерті Б.Хмельницького. Основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики І.Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом. Гетьманування Юрія Хмельницького. Поглиблення руйнівних процесів в Українській державі. Історичне значення Визвольної війни українського народу.Оцінка особи Богдана Хмельницького в науковій літературі. |
Тема 7. СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - XVIIІ ст. Зовнішньоекономічні зв'язки України в другій половині XVII- на початку XVIII століття. Економічне піднесення в Україні після приєднання Північного Причорномор'я.. Активізація зовнішньої торгівлі. Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України внаслідок закріпачення селянства 1783 року. Політичне життя в Україні в другій половині XVII століття. Спроби об'єднання українських земель. П. Дорошенко, І.Самойлович. Стабілізація політичного життя в Україні в кінці XVIII століття. Гетьман І.Мазепа.. Союз І.Мазепи з Карлом XII. Полтавська битва. Ліквідація Запорізької Січі. Гетьман у вигнанні - П.Орлик. Конституція П. Орлика 1711 року. Обмеження Української автономії в першій половші XVIII ст. Діяльність Малоросійської колегії. Правління гетьманського уряду (1735-1750). Гетьман К.Розумовський. Ліквідація гетьманату Катериною ІІ. Посилення антиукраїнської політики російського царизму. Ліквідація Запорізької Січі 1775 року і скасування козацької автономії. Історичне значення Існування Української Гетьманської держави другої половини ХVII-ХVIII століття. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці XVII-XVIІI століттях. Визвольні повстання 1702-1704 рр. С.Палій. Гайдамацькі рухи 1730-1760-х рр. Коліївщина, Рух опришків. О.Довбуш. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями. |
Тема 8. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ У І половині ХІХ ст. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав. Криза кріпосництва і розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового перевороту. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії. Загострення соціально-економічних протиріч в Україні. Селянські повстання. У.Кармелюк. Початковий етап національного відродження. Становлення української інтелігенції. Діяльність декабристів в Україні. Вплив польського повстання 1830-1831 років на національне життя в Україні. Кирило-Мефодієвське братство. Т. Шевченко. Участь України в зовнішньополітичних акціях Російської імперії (російсько-турецька війна 1806-1812, приєднання Бесарабії до Росії, війна з наполеонівською Францією 1812 року). Характер політики австрійського уряду щодо українців. Продовження реформ Марії-Терези Йосифом ІІ, їх роль у розвитку національно-культурного життя Галичини та Буковини. Суспільно-політичний рух. "Руська трійця". Буржуазна революція 1848 року. Скасування кріпосного права. Головна Руська Рада. |
Тема 9. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ІІ половині ХІХ століття. Загострення соціально-класових протиріч. Селянські повстання. Скасування кріпосного права в Російській імперії. Буржуазні реформи 60-70 років та їх здійснення в Україні. Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві. Особливості завершальної фази промислового перевороту. Культурно-просвітницький етап національного руху. Українофіли. В.Антонович. Громадівський рух І посилення репресій з боку царизму. Участь українців у польському повстанні 1863-1864 рр. в Україні, Валуєвський циркуляр. Емський указ. Криза громадівського руху. Діяльність російських народницьких груп в Україні. М.Драгоманов і зародження українського соціалізму. Революційно-демократичний рух. Поширення марксизму. Початок пролетарського руху. Політико-адміністративний статус західноукраїнських земель. Народовська та москвофільська течії національно-визвольного руху. Криза культурницьких рухів. І.Франко, М.Грушевський. зародження національно-політичного руху в Україні. Поява українських політичних партій. |
Тема 10. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX ст. Політичний і соціально – економічний розвиток Україна у складі Росії та Австро-Угорщини.. Проблеми становлення та консолідації української нації. Процес політизації українського суспільства та визвольного руху. Проблеми становлення та консолідація української нації. Політичні партії та їх практична діяльність у створенні національної державності. Розвиток культури на початку XX ст. Освіта. Наука. Видатні вчені. Українська преса та видавництва. Здобутки майстрів літератури та мистецтва. Духовні цінності українців. Церковне життя. |
Тема 11. УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Україна в геополітичних планах країн Антанти і Троїстого союзу. Ставлення населення і політиків до війни.. Формування легіону Українських січових стрільців. Воєнні дії на території України у роки війни. Вплив Першої світлвої війни на розвиток буржуазно – демократичної революції в Російській імперії. |
Тема 12. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ В 1917—1921 РОКАХ Початок Української революції. Політичні партії в підросійській Україні. Утворення Центральної Ради. Початок українізації армії. Український національний Конгрес. І і II Універсали Центральної Ради. Зміни у політичних настроях, економічному та соціальному становищі населення. Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії. III Універсал. Проголошення УНР. Всеукраїнський з’їзд Рад. Боротьба більшовиків із УЦР. IV Універсал. Мирний договір у Брест-Литовську. Гетьманський переворот. П. Скоропадський. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. Утворення Директорії. Відновлення УНР. Отаманщина. Проголошення ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР. |
Тема 13. КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В 1917—1921 рр. Нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917—1921 рр. Культурні здобутки українських урядів в освітній політиці. Культурно-освітня діяльність громадських організацій. Подвижництво творців та діячів культури, їх внесок у вітчизняну й світову культуру. Діяльність більшовиків у сфері культури. Релігійне життя. НАШ КРАЙ у 1900—1921-х роках |
Тема 14. УКРАЇНСЬКА РСР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921—1928рр.) Політика «воєнного комунізму». Утворення СРСР. Статус України. Голод 1921—1923 рр. Впровадження непу в Україні. Економічне, соціальне та повсякденне життя населення в роки непу. Політика влади у царині культури. Українізація (коренізація). Релігійне життя в Україні. |
Тема 15. ЗАКРІПЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (1929—1938рр.) Перехід до форсованої індустріалізації. Директивне господарювання. Хлібозаготівельні кризи 1927—1929 рр. Перехід до суцільної колективізації. Розкуркулення. Доля приватних сільських господарів та їхніх господарств. Зміни у житті, побуті й психології селян. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні. «Закон про п’ять колосків». Хлібозаготівлі та їх суть. Масштаби та наслідки Голодомору. Демографічні втрати. Закон України «Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні». Становище у галузі освіти. Досягнення науки та гальмівні чинники її розвитку. Література і мистецтво. «Розстріляне відродження». Політика держави щодо церкви та її наслідки. Ліквідація УАПЦ. |
Тема 16. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1921—1939 рр. Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі. Осадництво. Промисловість і сільське господарство. Українська кооперація. Економічне і соціальне становище населення. Політична ситуація. «Пацифікація». Розгортання українського націоналістичного руху. Утворення Української військової організації та Організації українських націоналістів. Українські політичні партії. Культурне життя. Українські землі у складі Румунії. Економічне і соціальне становище українського населення. Діяльність українських політичних партій і рухів. Культурне життя. Становище Закарпаття у складі Чехословаччини. Економічне, соціальне та культурне життя. Течії у громадсько-політичному житті українців: русофільство, русинство, українофільство. Карпатська Україна. «Карпатська Січ». А. Волошин. |
Вступ.
Відомо, що в нових умовах значення самостійної роботи студентів зростає. Вона стає пріоритетною, застосовується у всіх формах навчального процесу — на лекціях, семінарських заняттях. Самостійна робота студентів, що відбувається під керівництвом викладача, має досить різноманітні форми: конспектування першоджерел, підготовку рефератів, доповідей, організацію круглих столів, ділових та ситуативних ігор і т.ін. Самостійна робота - це форма навчального процесу, яка передбачає свідому діяльність людини з набуття знань, вона здійснюється на базі самостійних занять, планомірної та систематичної роботи над різноманітною навчальною, та довідковою літературою, нормативно-правовими актами, художньою та науковою літературою, публіцистичними періодичними виданнями.
Самостійна робота передбачає:
Осмислення лекційного курсу;
вивчення, конспектування та критичне осмислення першоджерел, документів, літератури
роботу над конспектами лекцій, при підготовці до семінарського заняття
творчий пошук відповідей на проблемні питання, поставлені в лекції, планах семінарських занять або питаннях для самоконтролю;
складання тез або плану виступу за питаннями семінарського заняття;
написання реферату або фіксованого виступу;
роботу над окремими темами курсу, по яких не читаються лекції;
підготовку доповідей на наукові студентські конференції;
обробку довідкових матеріалів, монографій, періодичних видань, публіцистики та ін.
роботу студентів з науковими матеріалами для підготовки їх до ролі керівників семінарських занять, учасників круглих столів, дискусійних клубів, ділових Ігор та інших активних форм навчання;
підготовку до контрольних робіт та колоквіумів.
Задачі студентів під час лекції:
коротко фіксувати теоретичні положення та фактичний матеріал;
вести словник незнайомих нових понять і категорій;
замальовувати схеми, діаграми, робити коротку анотацію кінофрагментів, діафільму;
фіксувати список рекомендованої літератури.
Критерієм якості самостійної роботи повинна стати можливість студентів формулювати проблемні питання, робити обмірковані робочі записи.
Серед усіх видів самостійної навчальної роботи важливе місце належить роботі студентів з літературою.
Підбір літератури і робота з нею. При самостійній роботі студентів з підготовки до практичних занять доводиться використовувати велику кількість літератури – як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку радить лектор безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому під час вивчення політології у студентів повинен випрацьовуватися раціонально-критичний підхід до книг, статей та інших інформаційних повідомлень.
Слід враховувати те, що з часом ряд інформаційних і теоретичних матеріалів стають застарілими. З іншого боку, слова, сказані десять чи тисячу років тому, ще можуть мати важливе значення.
Пошук літератури за запропонованою темою.
Ця частина роботи може здійснюватись різними шляхами. Робота з тематичними та алфавітними каталогами в бібліотеці дозволяє виділити основні ґрунтовні публікації за запропонованими темами. В цьому випадку студент може відшукати як відомі з списку літератури видання, так і нові надходження за темою, що відображені в відповідному каталозі. Крім цього доцільним є робота з профільними періодичними виданнями. В галузі політології такими є журнали „Поліс”, „Політична думка”, „Людина і світ” тощо. В останніх номерах журналів можна відшукати перелік статей, що публікувались протягом року і потім з ними ознайомитись. Дуже популярним джерелом інформації в останні роки стає світова інформаційна мережа. Певні матеріали можна взяти через тематичний пошук в Інтернеті.
Одним з різновидів самостійної роботи студентів є реферування літератури за запропонованими темами. Без цієї форми роботи неможливо ані написання реферату, ані самостійна підготовка до семінарських занять. Одним з різновидів подібної роботи є підготовка повідомлень з оглядом літератури за тією чи іншою темою.
Реферування літератури складається з тематичного переліку різноманітних джерел та їх проблемного групування. Студент має виділити головні проблеми, що освітлюються в літературі, та рівень їх висвітлення.
Реферування літератури за темою складається з певних етапів.
Обробка літератури. Передбачає проблемне сортування матеріалу. Студент має визначити ті проблеми, які отримали більше освітлення і ті, що менше і зробити висновки.
Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою книги, анотацією, передмовою, змістом). Важливою професійною якістю є вміння читати зміст. Рада тут проста: зміст продумується як завдання по відтворенню тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Розвивається концептуальне мислення, уміння мислити образно й вільно.
При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) й ознайомитися з ними загалом.
Наступний етап роботи з книгою – прочитати виділені місця в швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання чи доповіді реферату має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.
Сформулюємо такі рекомендації з методики читання:
- якісно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: до якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер;
- оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи його інформації, що прямо стосується мети, ї збільшуючи на читанні інших частин;
- зосереджено, без відволікань працювати над текстом. Це забезпечить глибоке розуміння тексту;
- уміти визначити структуру тексту;
- розуміти зміст прочитаного (виробити здатність при прочитанні цілого речення відразу розуміти його зміст і значення).
Дуже корисним може бути знання основних елементів, з яких складається апарат книги.
До характерних елементів книги відносяться інформація про автора і назва книги, її типи чи жанри інформації про відповідальних за випуск книги, вихідні данні, анотація. Ця інформація розташована звичайно , на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги, допомагає скласти попередню думку про книгу.
Передмова ознайомлює з подіями епохи, іншими працями автора, а також містить довідково-інформаційний матеріал. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата.
Багато наукових книг і статті мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з певної теми.
Науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє глибшому засвоєнню змісту книги.
Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів – план (простий і розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.
План, як найбільш коротка форма запису прочитанного, являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися під час підготовки тексу власного виступу, статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.
Складнішою формою записів є тези – стислий виклад основних положень тексту у формі твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитання. Вони слугують для збереження інформації в пам`яті і є основою для дискусії.
Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.
Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектувати після того, як весь матеріал прочитано й складено його план. Основну тканину конспекту становлять тези, доповнені міркуваннями й доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу – цитат, зі збереженням логіки й структури тексту. Вільний конспект – це викладання матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений по декількох джерелах.
Економію часу при конспектуванні дає використовування різного роду скорочень, абревіатур.
При створенні самостійних робіт студенту часто доводиться зустрічатися з основними принципами оформлення літератури.
Бібліографічне оформлення самостійних робіт. Кожна наукова праця
- монографія, наукова стаття, реферат, курсова, дипломна робота – в обов`язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.
Існують такі види бібліографічних списків:
- прикнижкові – що вміщуються у видання після основного тексту перед допоміжними покажчиками;
- списки літератури до окремих розділів – після основного тексту під рубриками “До розділу...”, “До глави...”;
- пристатейні – розміщуються після тексту статті.
Правила складання бібліографічного опису для списків літератури.
Основним структурним елементом списку літератури є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання. Правила складання бібліографічного опису регламентовані міждержавним стандартом ГОСТ 7.1-84 “Библиографическое описание документов”.
Приклади бібліографічного опису окремих видів документів.
Книга одного автора:
Конверський А.Є. Логіка: Підручник. – К.:Либідь, 2000.-260с.
Книга двох і більше авторів:
Горбаченко Т.Г., Піддубна С.М. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури/ За ред.д-ра філос.наук, проф. Т.Г.Горбаченко. – К.:Абрис. – 25 с.
Книга без зазначення автора:
Історія русів/За ред.І.Драча.-К.:Рад. письменник,1991. –318с.
Книга чотирьох і більше авторів:
Релігієзнавство: Підручник/ В.І.Лубський, С.М.Бурлака, Л.Г.Вороновська та ін., за ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К.:ОЦ “Академія”,2000. –408с.
Збірники матеріалів наукових конференцій:
Воля віровизначення: Церква і держава в Україні: Матер. міжнарод.
Наук конф. – Київ, 28-30 вер. 1994 р. – К.: Укр. Прав.фундація, 1996. – 213с.
Бібліографічний опис складової частини документа:
Опис розділу з книги:
Релігія в контексті національного відродження України/ Колодний А.М., Пилипович Л.О.// Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – К.: Основи, 1996. – с. 167-182.
Опис статей, тез з наукових збірників та статей з енциклопедії:
Дьюрем К. Перспективи релігійної свободи в дзеркалі сучасних правових реалій. // Релігійна воля. – 2000. - № 4. – с.12-19.
Бібліографічний опис архівних джерел:
У бібліографічному описі архівних джерел необхідно послідовно зазначати назви матеріалу, архіву, номери фонду, опису, справи та аркуша. При повторному згадуванні архіву можна подавати його скорочену назву, наприклад: Центральний Державний архів вищих органів влади й управління України – ЦДАВО України, Центральний Державний архів громадський організацій України – ЦДАГО України, Державний архів Одеської області – ДАОО.
Розміщення бібліографічних описів у списках літератури:
Існують різні варіанти розміщення бібліографічних описів, списків
літератури до курсових, дипломних, наукових робіт:
Алфавітне розміщення – найбільш поширений спосіб групування бібліографічних описів у ряди за алфавітом;
За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури записи групуються в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують за алфавітом авторів і назв, а якщо автор чи назва є тими самими, то їх розміщують за роками видання.
Побудова в порядку першого згадування праць є бажаною для списків літератури до статей, а також до звітів про науково-дослідні роботи. Але така побудова не рекомендується для великих за обсягом при книжкових списків літератури.