Державна регіональна політика

Регіональна політика є невід’ємною складовою загальнодержавної економічної політики. Державна регіональна економічна політика – це цілеспрямована діяльність держави щодо управління соціальним, економічним, екологічним роз-витком регіонів. Основні принципи:

• Субсидіарність – вищі суспільні одиниці повинні розв’язувати лише ті проб-леми, які не можуть бути вирішеними нижчими структури.

• Децентралізація – передбачає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів.

• Партнерство – стимулює активне співробітництво між суб’єктами з метою досягнення єдиної мети.

• Програмування – означає, що важливу роль відіграє розробка стратегій програмного характеру з урахуванням довгострокових цілей.

• Адиціоналізм – згідно з цим принципом фінансові ресурси, які надає держа-ва регіонам мають доповнюватись за рахунок місцевих бюджетів.

Напрями регіональної політики: 1.Сприяння структурній перебудові та роз-витку дипресивних районів.2. Надання фінансових ресурсів регіонам, в якій спос-терігається стагнація промисловості. 3. Боротьба з тривалим безробіттям та підтримка зайнятості. 4. Адаптація підприємств у промисловості та виробничій сфері до системних змін, що загрожує безробіттям. 5. Фінансування розвитку сі-льськогосподарських територій. 6. Допомога регіонам з низькою густотою насе-лення. Суб’єкти державної регіональної політики – це місцеві та центральні орга-ни державної, органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціальним та економічним розвитком регіонів.

Об’єкти державної регіональної політики є самі регіони, які відрізняються між собою темпами економічного розвитку, умовами зайнятості населення та рівнем його життя. Залежно від структури економіки регіону вирізняють: індустріальні, індустріально-аграрні, аграрні території. Виділяють експортно- та імпортно- орієнтовані території. Класифікація регіонів відбувається за такою ознакою: рі-вень економічної та соціальної безпеки. Соціальна безпека полягає у підтримці або підвищенні рівня безпеки, загрозами якій може стати посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Економічна безпека. Загрозу економічній безпеці регіонів формують низька конкурентоспроможність продукції, високий рівень зношеності основних виробничих фондів, незадовільна природоохоронна діяльність, зношеність комунікативних систем тощо.

Головною метою державної регіональної економічної політики є: збільшення національного багатства країни за рахунок ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалу регіонів, раціоналізація систем розселення, досягнення внутрішньо торговельної збалансованості.

В економічній сфері полягає у досягненні економічно-доцільного рівня ком-плексності господарства регіонів та раціоналізації її структури,створенні еконо-мічних передумов для розвитку промисловості та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизація державного майна, розвиток спеціальних (вільних) економічних зон. У соціальній сфері: стабілізація рівнів життя, підвищення рівня добробуту, введення єдиних соціальних стандартів та посилення всіх форм соціального захисту населення, забезпечення продуктивної зайнятості, покращення демографічної ситуації, забезпечення функціонування сіл, малих міст, регулювання розвитку великих міст. В екологічній сфері: запобігання забрудненню довкілля, ліквідація його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних тери-торій та природних об’єктів.

Механізм державної регіональної економічної політики – це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура їх господарського комплексу.

Основними складовими механізму є: 1.Законодавчо-нормативна база, 2.Бюд-жетно-фінансове регулювання регіонів, 3.Прогнозування і програмування, 4.Роз-виток різних форм територіальної організації продуктивних сил. Механізм державної політики поєднує в собі методи прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси (активні і пасивні, заохочувальні і обмежу-вальні). Методи прямого економічного регулювання: цільове фінансування, пряма фінансова підтримка, надання субсидій тощо. Методи опосередкованого економічного регулювання : податкова, амортизаційна, кредитно-грошова, зовнішньоекономічна політика.