9. Від космосу до людини: етичний раціоналізм Сократа

Учнем софістів, а потім їх непримиримим опонентом був відомий мудрець Сократ», перший філософ-афінянин, який розвивав своє вчен­ня усно в багаточисленннх співбесідах як зі своїми учнями, так і з представниками різних верств афінського суспільства ще у 469-ЗЯв р. до н.е. Сократ сам нічого не писав, про його погляди ми знаємо з творів учнів – Платона та Ксенофана, а потім Арістотеля, Примика­ючи до лінії розвитку філософської думки, яка висвітлилася у софістів, Сократ окреслив предмет філософії пізнанням людини, її життя та поведінки. Мірилом всіх речей для Сократа була не суб'єктивно-свавільна людина, а людина як розумна, мисляча істота. Розуміючи слабкість та незавершеність попередніх натурфілософських концепцій, їх споглядальність та неможливість експериментальної перевірки ос­новних положень, афінський мудрець спростував більшість з цих вчень, виступив з вимогою побудування таких істин, які б мали загальне та об'єктивне значення. Сократ розробив метод пошуків і досягнення істини, який був названий діалектичним, від розмовляти, вести бесіду, сперечатись. Основний смисл діалектики в постійних пошуках істини, шляхом подолання протиріч в судженнях. «Головна біль» сократівських роздумів – проблеми моралі: що таке добро і зло; справедливість і несправедливість; правда та кривда.

Філософія, з точки зору Сократа, це і є спосіб пізнання добра і зла. Він вважав, що коли людина знає, що таке добро, вона ніколи не буде творити зле. Моральне зло іде від незнання –звідси знання – це джерело морального вдосконалення. Істина, мораль, це для Сократа співпадаючі поняття.

Він виділив три основних доброчинності людини: 1. Помірність – як переборювати пристрасті; 2. Хоробрість – як переборювати небезпеку; 3. Справедливість – як слідувати законам божим і людським.

Але співвітчизники Сократа його не зрозуміли і вчення не прий­няли. За доносом Сократа було звинувачено в порушені громадських норм життя і приречено до страти. За вироком суду у травні 399 р. до н.е. він прийняв отруту.

Софістика воювала проти всього того, що жило у свідомості людей без посвідчення його законності.

Сократ – більшу частину свого життя проводив на майданах він вступав розмову з кожним, хто бажав вести бесіду з ним. Сократу належить вислів: «Я знаю лише те, що нічого не знаю». Політичні погляди Сократа грунтувались на впевненості, що влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які зжатні оволодівати мистецтвом управління державою. Сократ вчив, що той хто знає що таке добро, обовязково чинить добро, а той хто чинить зло або не знає що таке добро або творить зло з метою кінцевої перемоги добра над злом.

10. Давньогрецька атомістика: Демокріт, Епікур

Матеріалі́зм – один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне – вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак, зазвичай, матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму, а також дуалізму.

Термін також вживається для означення світських поглядів та поведінки, при яких матеріальні блага домінують у ієрархії цінностей.

Передумовою атомізму була потреба дати матеріальне пояснення спостережуваних властивостей речей – їхньої безлічі, рухи і зміни. Атомісти припускали існування нескінченної кількості тілесних часток, вони допускали існування порожнечі, в якій відбувається рух частинок, і заперечували за частками можливість ділитися до нескінченності, бачили в них непроникні атоми. Відповідно до цієї гіпотези кожна річ, будучи сумою досить великого (але не нескінченного) кількості часток – досить малих, але в силу своєї неподільності не звертаються в ніщо, уже не може розглядатися як нескінченно велика і в той же час зовсім не має величини як це було в Зенона.

Засновник атомізму – Левкип (народжений в Мілеті). Все складається з найдрібніших неподільних частинок і порожнечі.

ДЕМОКРІТ: (460-370 до н. Е..)

Демокріт визнавав існування двох начал: буття і небуття. Початкове положення – існування атомів і порожнечі, що утворять своїми нескінченними різноманітними сполуками всі складні тіла. Порожнеча, відокремлює тіла один від одного. Отже, буття множественно, не об'єднані. Космос є єднанням тіл і порожнечі. Буття ділимо до тих пір, поки не вичерпана порожнеча. Порожнеча – засіб розрізнення і розмежування речей, вона виступає як всередині складних речей, відокремлюючи елементи – атоми один від одного, так і поза речей, будучи їх вмістилищем. Порожнеча дозволяє речам і їх елементам рухатися. Атоми – всілякі малі тіла, невидимі через розмір. Кількість атомів нескінченно. Атом неподільний. Порожнеча – місце, в якому всі ці тіла, протягом всієї вічності, рухаються, вступають у взаємодії, і таким чином вони роблять і всі інші складні тіла, і їхнього стану і відчуття.

Демокріт першим розглядав рух як спосіб буття матеріальних тіл, т. к. атоми перебувають у вічному русі, для вічного не можна шукати причину.

Для пояснення реального різноманіття дійсності Демокріт допускає, що атоми розрізняються за формою порядкові і положенню. Ці відмінності і лежать в основі всіх спостережень і відмінностей.

Атомістичне вчення поширюється Демокритом на навчання про життя і душі. Життя і смерть організмів зводиться до з'єднання і розкладання атомів. Душа складається з вогненних атомів і є їхнє тимчасове з'єднання. Душа не безсмертна.

ЕПІКУР: (341-270 до н.е.; Епоха еллінізму)

Головне завдання філософії – створення етики, навчання про поводження, що приводить до щастя. Але етика може бути побудована тільки за умови, якщо буде визначене місце, яке людина займає у світі. Тому етика повинна спиратися на фізику, а фізику повинне передувати розроблення теорії пізнання. Матеріалістичний сенсуалізм. Все, що ми відчуваємо – істинно. На основі відчуттів можливі висновки про предмети і їхні причини. Сприйняття – єдиний критерій істинності, воно є критерій і для висновків про такі речі, які безпосередньо нами не сприймаються, аби висновку ці не були в логічному протиріччі з даними сприйняттями.

Епікур прийняв основні положення атомізму Демокріта. Доводив, що навчання про причинну необхідність усіх явищ природи не повинно вести до висновків про неможливість для людської свободи. В рамках необхідного повинен бути зазначений шлях до волі. У Демокріта рух атомів у порожнечі викликається механічної необхідністю. Епікур вважає, що рух обумовлено внутрішнім властивістю атомів – їхньою вагою, яка поряд з їхньою формою, положенням і порядком стає важливим об'єктом визначення атома. Кількість форм атомів обмежено, тому що атом не може володіти великою вагою. При русі атоми можуть мимовільно відхиляться на невеликий кут і т. про. переходити з прямолінійних шляхів руху на криволінійні. Це є необхідною умовою свободи людини.